Доступність посилання

ТОП новини

Фотовиставка «Перерваний політ». Історії родин, у яких загинули військові на війні з Росією


Виставка «Перерваний політ», Дніпро, 11 жовтня 2019 року

Дніпро – У Дніпрі відкрили фотовиставку «Перерваний політ», присвячену родинам загиблих бійців у війні з Росією на Донбасі. На ній представили світлини шести сімей, які втратили в бойових діях на сході України своїх синів, батьків, чоловіків. Ця експозиція – частина великого фотопроєкту «Заради них». У дніпровській облдержадміністрації, яка виступила організатором, кажуть: далеко не всі родини загиблих військових можуть говорити про своє горе на загал. До фотосесії запрошували десяток сімей, знайшли в собі сили для участі тільки шість.

Виставка «Перерваний політ»
Виставка «Перерваний політ»

Більшість із них не звертаються до психологів і діляться своїм болем тільки з найближчими. Вони шукають розради в дітях тих, кого втратили, у громадській роботі, в родині. Вони радіють кожній можливості розповісти про тих, хто пішов, вболівають за увічнення їхньої пам’яті – бодай у скромних табличках на фасадах шкіл.

Радіо Свобода поспілкувалось з двома родинами загиблих бійців Дніпропетровщини, учасниками виставки «Перерваний політ».

«Сказав, що іде бій і він мені передзвонить потім»

Юлія Драган із Підгороднього – дружина загиблого військовослужбовця 93-ї механізованої бригади Олексія Драгана. Смерть чоловіка розділила її світ на «до» і «після». У тому попередньому житті вони з чоловіком працювали на одному з енергопостачальних підприємств, ростили доньку.

Юлія Драган з донькою
Юлія Драган з донькою

33-річного Олексія мобілізували у квітні 2014 року, у першу «хвилю». 1 вересня 2014-го, приїхавши на вихідний, чоловік ще встиг повести свою доньку Софію перший раз до першого класу. Через два тижні по тому він загинув у бою.

Він мені подзвонив і сказав, що іде бій і він мені передзвонить потім. Це була остання розмова…
Юлія Драган

«Чоловік був мобілізований 5 квітня 2014 року, у першу хвилю мобілізації. Тримали з ним зв’язок по телефону. Щоранку і щовечора він мені телефонував, що з ним все добре. Зв’язок обірвався 13 вересня о 12:05. Він мені подзвонив і сказав, що іде бій і він мені передзвонить потім. Це була остання розмова… Це було біля села Красний Партизан Ясинуватського району. На них напав батальйон «Восток». Там були осетини, люди не нашої національності. Хлопці розказували: побачили, що йдуть танки з прапорами батальйону «Восток». Зав’язався бій», – розповідає Юлія Драган.

Олексій Драган, останнє фото
Олексій Драган, останнє фото
Я вдячна, що для нас організували цю фотосесію. Треба, щоб про наших хлопців знали, пам’ятали
Юлія Драган

Олексій Драган був посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Нагороду замість нього отримала його донька Софія.

«Ми зберігаємо цей орден у шафі. Він у нас на очах щодня», – каже 11-річна Софія.

Втративши чоловіка й батька, жінка з донькою, як можуть, підтримують одна одну. У фото сесії проекту «Заради них» вони взяли участь разом.

«Я вдячна, що для нас організували цю фотосесію. Треба, щоб про наших хлопців знали, пам’ятали. Жити далі мені допомагає донька, це – мій «позитивчик», який мене підбадьорює. Чоловіку відкрили дошку на коледжі електрифікації, де він навчався, і на школі, де він закінчив 9 класів. На заходи – коли запрошують, а коли й ні. Буває таке, що й забувають. Тоді ми самі дізнаємось і їдемо самі. У Києві є «Дзвін пам’яті». У день загибелі військових там оголошують їхні імена та прізвища, б’є дзвін і лунає військовий салют. Нас про це ніхто не повідомив. Ми самі з мамою чоловіка і з донькою дізнались і поїхали втрьох туди на річницю загибелі, у вересні. Їх того дня загинуло семеро – і кожного загиблого вшанували дзвоном і салютом», – зазначила Юлія Драган.

«Він охороняв «дорогу життя»

Наталія та Володимир Костріченки з Новомосковська – батьки загиблого розвідника 93-ї бригади. Кажуть: син пішов на війну одним із перших, навесні 2014 року.

Родина Костріченків
Родина Костріченків
П’ята рота пішла на термінал Донецького аеропорту, а їхня – охороняла так звану «дорогу життя», місточок за терміналом, вивозили поранених, постачали провіант, боєприпаси
Володимир Костріченко

Беріг родину від хвилювань: не зізнавався, коли був у «гарячих» точках.

«Прийшла повістка – ми йому не показували. Тричі приносили. А якось раз він прийшов з роботи і побачив. Забрав і, каже Алінка, його дружина, цілу ніч не спав, думав. А на ранок пішов до військкомату. Встиг прослужити 7 місяців. Ці, перші мобілізовані, були там безвилазно. Не було ротацій, бо в другу хвилю мало набрали. Спершу вони були в різних точках Донецької області, а тоді їх кинули в Піски. П’ята рота пішла на термінал Донецького аеропорту, а їхня – охороняла так звану «дорогу життя», місточок за терміналом, вивозили поранених, постачали провіант, боєприпаси. Тоді ми про це нічого не знали. Але в останній раз, коли приїздив у жовтні, на день народження дружини, він мені каже: «Ви чули про Піски?». Я кажу: «Так, там таке робиться». А він: «Так ото ми там»… Ми попарились в лазні тоді. То було наше останнє родинне свято», – розповів батько загиблого бійця Володимир Костріченко.

Виставка «Перерваний політ»
Виставка «Перерваний політ»

Олег Костріченко прослужив у війську лише пів року. Загинув у бою, рятуючи товаришів, каже його батько.

Праву частину йому повністю винесло, тільки серце одне лишилось. Він каже: «Хлопці, рятуйтесь, а я відлітаю»
Володимир Костріченко

«Хлопці розказували: він був виконувачем обов’язків командира розвідвзводу. Тієї ночі він перевіряв «секрети», прийшов і ліг поспати. Тільки заснув, їх почали крити «ГРАДами». Він каже хлопцям: «Вискакуйте». Повискакували всі з вікон, а він – останнім. Залетів осколок – прямо йому в спину. Праву частину йому повністю винесло, тільки серце одне лишилось. Він каже: «Хлопці, рятуйтесь, а я відлітаю». Це його останні слова, розказали хлопці. Ми дізнались про його загибель тільки через три дні», – розповів батько загиблого бійця Володимир Костріченко.

Удома Олега не дочекались батьки, дружина й донька. А ще була мрія, яку так і не вдалось до кінця здійснити, – власне житло.

«Він працював у Дніпрі на будівництві. Мріяв про власну квартиру. Встиг залізти в борги й купити квартиру. Потім, коли його не стало, нам довелось все це самотужки вирішувати. І хоронили ми його власними силами. Спершу нам казали: збирайте всі папірці, потім компенсуємо. А тоді заявили: грошей нема…» – каже батько.

Альманах «Заради них»
Альманах «Заради них»

Якось переживати втрату цій родині допомагає спілкування з іншими сім’ями загиблих й участь в громадській організації, а ще – внучка, дуже схожа на сина.

«Нам допомагає те, що ми об’єднались. Одна з жінок, у якої однієї з перших в родині сталось горе, нас об’єднала – тепер є громадська організація «Родина героя» в Новомосковську. Їздимо по всій Україні, спілкуємось з іншими громадськими організаціями родичів загиблих. З 2014 року в Новомосковську ми домагаємось встановлення пам’ятника загиблим з міста та району. У нас таких 53 людини. Вже й проєкт є, і меценати, та меморіалу досі нема», – розповів батько.

Наша розрада – внучка Полінка. Намагаюсь заспокоювати себе тим, що такою була його доля – загинути молодим, загинути за Україну
Наталія Костріченко

«У школі №6 в Новомосковську на річницю загибелі сина, 16 жовтня, відкрили меморіальну дошку. Там і концерти роблять, нас постійно запрошують. Ми ходимо. Звичайно, плачеш, але це спілкування дуже потрібне. Добре, що не забувають. Наша розрада – внучка Полінка. Схожа на сина, відмінниця, така активна. Намагаюсь заспокоювати себе тим, що такою була його доля – загинути молодим, загинути за Україну. Ще як він був маленьким, мені сказала ворожка, що він загине в 29…» – додала мама загиблого бійця Наталія.

Виставка світлин родин загиблих військових у Дніпрі триватиме упродовж місяця. Пізніше фотографії серії увійдуть до альманаху «Заради них».

XS
SM
MD
LG