Спеціально для Крим.Реалії
Тридцятиріччя незалежності – це хороший привід підбити підсумки.
Велика спокуса оголосити новітню історію України періодом втрачених можливостей. На тлі країн Балтії або Польщі ми й справді виглядаємо не найбільш старанними учнями. Однак на тлі колишніх сусідів по радянській комунальній квартирі Україна контрастно виділяється.
Україна залишилася демократією. У країні змінилося шість президентів, п'ятеро з яких можуть позувати на загальних фото. Змінюваність влади не обнулила навіть війна. Запит на «міцну руку» не породив диктатуру, запит на «порядок» – не призвів до узурпації. Кожен наступний голова держави був в опозиції до свого попередника й операція «наступник» в українських умовах виглядає як нереальний сценарій.
Ми звикли до різноголосся в ЗМІ та забуваємо про те, що більшість наших сусідів давно живуть в умовах цензури
Українські недоліки – це продовження чеснот. Корупція, скандали, розслідування – все це неминуче в умовах демократичного устрою. Більш того – все це можливе лише при демократичному ладі. Жителі авторитарних країн можуть обговорювати владу лише на кухнях. А ми звикли до різноголосся в ЗМІ та забуваємо про те, що більшість наших сусідів давно живуть в умовах цензури.
Україна рухається вперед. Досить повільно і зигзагами. Але колишня метрополія не залишила нам вибору – і Україні доводиться вірити в Європу навіть більше, ніж Європа готова вірити в себе сама. У нас просто немає альтернатив. Шлях на схід для України закритий, а тому захід залишається єдиною доступною опцією.
Запит на «міцну руку» не породив диктатуру, запит на «порядок» – не призвів до узурпації
Ще недавно в країні проросійський вектор входив у категорію політично допустимого. На президентських виборах перемагали люди, що ставили на чільне місце дружбу з метрополією. Але за останні роки в Україні став окреслюватись простір політичної норми. В яку проросійські гасла більше не входять – на відміну від гасел проєвропейських. Якщо десять років тому проросійські партії могли розраховувати на половину місць в українському парламенті, то тепер їхня стеля – це умовні 20%.
За цю трансформацію Україна заплатила високу ціну. Окупація Криму і частини Донбасу стали платою за ті ілюзії, які у нас були. Було б злочином перед майбутнім не зробити з цього висновки. Але вони, судячи з соціології, все-таки були зроблені. А тому навіть новачки, потрапляючи в українську політику, змушені озиратися на реальність і на суспільний запит.
Ймовірно, країна приречена була жити в форматі «відкладеної незалежності». Зрештою, розпад Радянського Союзу стався в силу багатьох факторів, серед яких «українське питання» не виглядало основним. Хтось отримав свободу, тому що прагнув утекти з в'язниці. Хтось – просто тому, що в'язниця розвалилася. І тому ми на довгі роки занурилися в суперечки про самих себе.
У багатьох велика спокуса сказати про те, що «нічого не змінюється», але це враження розвіюється, якщо вдивитися в наше недавнє минуле
Продовжували базування Чорноморського флоту. Обмінювали суверенітет на газові знижки. Натякали західним країнам, що їхні надмірні вимоги відгукнуться нашим зближенням із Москвою. Ймовірно, позначилося те, що ми не звикли цінувати речі, що дісталися задарма. А порівняно мирний сценарій здобуття незалежності в 1991 році багатьох змушував цю незалежність не цінувати.
Свій відкладений борг країна почала платити в 2014-му і платить досі. Завдяки тим, хто тримає зовнішній периметр, Україна отримує час для того, щоб облаштовувати простір усередині контуру. У багатьох велика спокуса сказати про те, що «нічого не змінюється», але це враження розвіюється, якщо вдивитися в наше недавнє минуле. Досить погортати підшивки старих газет і почитати програми кандидатів у президенти.
Незалежність, суверенітет, вектор розвитку – все це існує лише доти, поки є люди, готові це відстоювати
Утім, такою ж помилкою стане спроба оголосити нинішню реальність незворотною. Незалежність, суверенітет, вектор розвитку – все це існує лише доти, поки є люди, готові це відстоювати. Нам ніхто не гарантував хепі-енд, і наш успіх зовсім не є чимось вирішеним. Наші помилки можуть призвести до катастрофи. Наші ілюзії можуть призвести до краху. Ми самі будуємо своє майбутнє й авторство помилок не вийде переписати на когось ще.
Тридцять років незалежного існування – це багато за мірками двадцять першого століття. Але мало – якщо міряти історичними горизонтами. Тільки від нас залежить, які тексти ми писатимемо до 40-ї річниці здобуття незалежності.
Так само як і те, яка інтонація в них переважатиме.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
