Доступність посилання

ТОП новини

Павло Казарін: Навіщо потрібна «Кримська платформа»


Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) і президент України Володимир Зеленський, ілюстративний колаж

Спеціально для Крим.Реалії

Цього місяці відбудеться перший саміт «Кримської платформи».

Київ має намір повернути питання півострова в дипломатичний порядок денний. Офіційна мета ‒ обговорення шляхів деокупації Криму. Оголошено, що участь у саміті візьмуть представники близько трьох десятків країн. Якщо це трапиться, то «змова мовчання» з приводу долі окупованого півострова буде порушена.

Зараз Крим є такою собі фігурою умовчання. Російський суверенітет над українським півостровом ніхто не визнає, але надалі політики невизнання справа не йде. З іншого боку, в цьому питанні все залежить лише від самого Києва ‒ адже кому, як не жертві окупації, ініціювати обговорення механізмів деокупації?

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.

Безумовно, Росія намагатиметься цьому процесу протистояти. Тому що саме обговорення цієї теми іде всупереч з її планами. Москва буде знову говорити про тотальну згоду жителів півострова з новим громадянством регіону. І робити наголос на тому, що долю півострова навесні 2014 року визначали самі кримчани.

Це брехня ‒ долю Криму вирішувала російська армія. І навіть на момент анексії кількість ядерних прихильників Москви на півострові коливалася в межах сорока відсотків. Ще близько двадцяти відсотків були ядерними прихильниками України. А решта сорок відсотків кримчан були зосереджені на цінностях побутового виживання та не особливо озиралися на колір прапора.

«Кримська платформа» потрібна не тільки самій Україні. Вона потрібна, перш за все, цивілізованому світові

У різний час цей політично інертний прошарок міг долучатися до різних ідеологічних полюсів. Наприклад, у 1991 році 54% кримчан голосували за незалежність України. У ті роки була популярна ідея про те, якщо багата радянська республіка перестане «годувати» країни Центральної Азії ‒ то життя обивателя різко покращиться. Коли після 1991 року соціально-економічного дива не сталося, маятник хитнувся назад, усі дев'яності роки Крим слухняно голосував за комуністів, які обіцяли відродження колишньої величі.

При цьому ядерні проросійські кримчани ніколи не намагалися стати архітекторами власної долі. Навіть коли Янукович мав намір підписати угоду про Асоціацію з ЄС, на півострові не виникло жодного «російського майдану» з проросійським порядком денним. Можливо, причина була в тому, що будь-який протест ‒ це жертвування чимось, вихід із зони комфорту. Носії ж кримського прорадянського самовідчуття звикли вважати, що «владі ‒ видніше». Виникала суперечність між двома позиціями: «ми в Європу не хочемо» та «владі краще знати». Перемогла друга, зокрема й тому, що вона не вимагала від проросійських кримчан персональної активності. Поки проукраїнські жителі півострова їхали на Майдан самі, проросійських доводилося везти на антимайдан автобусами.

Зміна прапорів на півострові не була справою рук кримчан. Місцеві жителі були лише статистами під час процесу окупації півострова

А інертна кримська більшість і зовсім не виявляла жодної активності. Їхній головний запит зводився до простого запиту ‒ «аби не було війни». Коли російські військові тільки з'явилися на кримських вулицях ‒ серед цієї групи кримчан панувало напружене мовчання. А пізніше, коли стало зрозуміло, що вогонь у Криму ніхто відкривати не має наміру й сценарій щодо безкровної зміни прапорів можливий ‒ їх емоції змінилися. Якщо на початку анексії збереження українського громадянства півостровом сприймалося цими людьми як гарантія «непролитої крові», то до кінця анексії перехід у Росію сприймався ними ж як гарантія «мирного результату».

Все сказане лише підтверджує той факт, що зміна прапорів на півострові не була справою рук кримчан. Місцеві жителі були лише статистами під час процесу окупації півострова. І доля регіону залежить не від їх настроїв, а тільки лише від настроїв у Кремлі. А тому, якщо закрити очі на анексію півострова, то це буде означати, що аналогічний сценарій може повторитися де завгодно.

«Кримська платформа» потрібна не тільки самій Україні. Вона потрібна, перш за все, цивілізованому світові. Тому самому, який прожив останні 75 років за правилами, встановленими після Другої світової війни. За тими самими правилами, які тепер Росія старанно намагається відіслати в небуття.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Міжнародний майданчик з деокупації Криму

Міжнародний майданчик з деокупації Криму («Кримська платформа») – ініціатива української влади зі створення переговорної платформи для координації дій України та міжнародних партнерів щодо захисту прав кримчан і деокупацію анексованого півострова.

На 75-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у вересні 2020 року президент України Володимир Зеленський закликав країни-учасниці приєднатися до створення платформи.

Інавгураційний саміт з «Кримської платформі» відбувся в Києві 23 серпня 2021 року – до 30-річної річниці Незалежності України. Він був покликаний офіційно запустити міжнародний формат з питання деокупації Криму.

43 країни – учасниці першого саміту «Кримської платформи» підписали спільну Декларацію із закликом відновити територіальну цілісність України в міжнародно визнаних кордонах і заявили, що «Росії не вдасться легітимізувати тимчасову окупацію Криму і Севастополя».

Вони також підтвердили свої наміри за допомогою політичних, дипломатичних та обмежувальних методів тиснути на Росію для відновлення контролю України над територією АРК та Севастополя. Учасники закликали Росію приєднатися до «Кримської платформі» і розділити її цілі.

На саміті засудили порушення прав і свобод людини на півострові, мілітаризацію Криму, перешкоджання вільному судноплавству в Керченській протоці та Азовському морі, переселення російських громадян до Криму.

Росія висловлювала протест проти проведення саміту. У Москві захід називали «шабашем», «недружнім стосовно Росії» заходом і погрожували його учасникам наслідками. 24 серпня в МЗС Росії заявили, що участь країн і міжнародних організацій в «Кримській платформі» є «посяганням на територіальну цілісність Росії».

Незадовго до початку форуму російська влада запровадила персональні санкції проти глави МЗС України Дмитра Кулеби та секретаря РНБО Олексія Данілова.

  • 16x9 Image

    Павло Казарін

    Павло Казарін. Кримчанин. Журналіст. Вважає, що завдання публіцистики – впорядковувати хаос до стану смислів. Співпрацює з «Крим.Реалії», «Українською правдою», Liga.net, телеканалами ICTV та «24».

XS
SM
MD
LG