Доступність посилання

ТОП новини

Павло Казарін: Компроміс


Володимир Путін (л) і Олександр Лукашенко, архівне фото

Спеціально для Крим.Реалії

Часто чую про те, що політика ‒ це мистецтво компромісу. Що потрібно шукати його навіть в умовах війни. Що є точка балансу інтересів, після досягнення якої гармати замовкнуть, а мир ‒ повернеться.

Мене запевняють, що цей баланс інтересів ще нещодавно існував. І що російське вторгнення сталося лише тоді, коли Київ порушив рівновагу. Мені кажуть, що потрібно лише «звірити годинники», «з'їздити на рибалку», «знайти компроміс» ‒ щоб викреслити слово «війна» із щоденних зведень.

І в цей момент згадуєш Білорусь. Країну, яка всю постперебудовну історію доводила, яким м'яким може бути національний хребет.

У 1995 році на референдумі вона відмовилася від свого герба й прапора на користь оновленої радянської символіки. З тієї самої пори біло-червоно-білий прапор та «Пагоня» мають у країні статус незареєстрованої символіки і, згідно з Кодексом про адміністративні правопорушення, заборонені на публічних заходах. Керівництво Академії управління при президенті РБ називає їх «антиісторичними символами».

Білорусь всю постперебудовну історію доводила, яким м'яким може бути національний хребет

У тому ж 1995-му російська мова отримала в Білорусі статус державної. Білоруською мовою сьогодні навчаються близько 15% школярів. Вільно володіє національною мовою лише кожен третій житель країни, але лише кожен двадцятий постійно її використовує.

На території країни розташовані російські стратегічні об'єкти. Це 43-й зональний вузол зв'язку ВМФ неподалік міста Вілейка в Мінській області та 474-й окремий радіотехнічний вузол у 48 кілометрах на південний схід від міста Барановичі Брестської області. За ці об'єкти Мінську списали 900 мільйонів доларів боргу за енергоносії та пообіцяли надавати результати розвідки. Попутно Москва тисне на Мінськ, щоб той розмістив російський авіаполк на базі під Бобруйськом.

Білорусь перебуває в усіх інтеграційних об'єднаннях, вигаданих Москвою. СНД, ОДКБ, Євразійське економічне товариство, Єдиний економічний простір. Мінськ щоразу підтримує російські резолюції та голосує синхронно з Москвою.

Але навіть усієї цієї геополітичної поступливості Москві виявилося замало. І ось ми бачимо, як у грудні 2018 року російське керівництво починає ставити питання про Союзну державу. Ту саму, яка на папері була сформована ще в 99-му році Борисом Єльциним та Олександром Лукашенком.

Президент Білорусі вже встиг обуритися тим, що під приводом «глибокої інтеграції» Москва хоче інкорпорувати Білорусь до складу Росії. Оголосив, що шістьма областями країна в Росію не увіллється. А в Москві відповіли, що «курс на розширення стратегічної взаємодії з Мінськом не підлягає сумніву».

Двадцять п'ять років поспіль Мінськ викорчовував у себе будь-які національні мотиви. Вихолощував усе, що могло стати подразником для сусідньої держави. Перетворював себе на лояльний, дружній та зрозумілий простір. Але це зовсім не захистило його від загрози поглинання. Швидше навпаки.

Білорусь ‒ це приклад того, що у відносинах із Росією для сусідів не буває «точки компромісу»

Білорусь ‒ це приклад того, що у відносинах із Росією для сусідів не буває «точки компромісу». Що будь-які поступки сприйматимуться Москвою як «самі собою зрозумілі», а будь-який рівень інтеграції ‒ як проміжний. І якщо Білорусь другого квітня відзначає «День єднання народів Білорусі та Росії» ‒ що заважає Москві сприймати це свято буквально?

Проблема України не в тому, що Київ не хоче домовлятися. Проблема в тому, що для Москви «розумний компроміс» ‒ це капітуляція. Для багаття імперських амбіцій будь-які поступки стають не водою, а бензином. Апетит приходить під час їжі.

Розмова про компроміс ‒ відмінний тест на провокатора або дурня. Доведено сусідами.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG