Російська анексія Криму в 2014 році та повномасштабне вторгнення РФ в Україну призвели до масового переміщення його жителів за межі Кримського півострова. Поки Росія використовує Крим як військовий плацдарм, багато кримчан та їхніх дітей позбавлені простих життєвих потреб: побачити близьких, сходити до моря, побувати в рідних місцях.

Такі реалії українські правозахисники називають результатом російської політики «гібридної депортації» кримчан із Криму. Її наслідки через 12 років уже стають помітними. Багато з тих, хто могли б стати новим поколінням Кримського півострова, мало що пам'ятають про нього або взагалі не знають, оскільки ніколи там не були, з'ясували Крим.Реалії.

Що знають про Крим діти, народжені в сім'ях кримських переселенців, читайте далі.

Починаючи з 2014 року російська влада за допомогою адміністративного та силового апаратів витісняє нелояльних кримчан (насамперед кримських татар та етнічних українців).

За 12 років перебування Криму в російських реаліях цей процес суттєво масштабувався і особливо активізувався під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну.

Влада України розцінює те, що відбувається, як штучне заміщення демографічного складу з метою «витіснення нелояльних громадян України та заселення півострова громадянами РФ».

За підрахунками Представництва президента України в АРК, за десятиліття російська влада замістила понад 35% жителів Криму, а кількість новоприбулих на Кримський півострів росіян становить близько мільйона осіб.

Публічної реакції на це влади РФ немає.

У правозахисній та експертній спільнотах говорять про процес масового переселення кримчан із Криму під впливом російської репресивної політики як про «приховану гібридну депортацію», яку в 1944 році пережили кримські татари. Сьогодні людей уже не вивозять із Кримського півострова у товарних вагонах, але багатьом доводиться залишати його екстрено, покидати свої домівки, родини, могили рідних, залишаючись буквально з однією валізою в руках без розуміння, чи надовго це.

Сила пам'яті

Кримські татари, депортовані з Криму в 1944 році, згадували про нього як про «квітучий сад», «райський куточок».

Ці спогади, передані новим поколінням, стали частиною колективної пам'яті народу і зберігали зв'язок із батьківщиною навіть через десятиліття в депортації. Діти та онуки кримських татар, які не бували в Криму, уявляли його як «казку».

«Я вперше побачила Крим, коли мені було шість років. Батьки розповідали мені, що він – наче казка. Я уявляла собі півострів-сад. Коли ми зійшли з літака в чисте поле в Сімферополі, я запитала маму: а де Крим? Мама відповіла: це він і є», – згадує журналістка із сім'ї депортованих кримських татар Ельвіна Сеїтбуллаєва.

Сьогодні через такий сценарій проходять десятки тисяч кримчан, яких Росія змусила залишити Кримський півострів. За 12 років російської анексії Криму в сім'ях кримчан-переселенців виросли діти, які ще пам'ятають півострів, а також народилися покоління, які ніколи там не бували. Вони могли б стати новою генерацією Криму, але замість цього не можуть навіть побачити його.

На прохання Крим.Реалії їхні батьки розпитали своїх дітей про Крим. Як виявилося, багато спогадів новими поколіннями втрачено. Ті, кого родини вивезли з Криму в дитячому віці, вже не пам'ятають багато з того, що раніше було їхнім щоденним життям. Як правило, фрагментами, які запам'яталися найбільше, залишилися Чорне море та сімейні заходи. Дехто не пам'ятає навіть цього.

Діти, які народилися вже після вимушеного виїзду їхніх батьків із Криму, несподівано реалістично описують власні уявлення про нього, жодного разу не побувавши там.

Це, з одного боку, дає розуміння, що чим довше триває російська анексія Криму, тим більше живих кримських спогадів утрачується. А з іншого, – дає надію, що поки Крим залишається у спогадах та уявленнях нових поколінь, зв'язок із ним не припиняється. Зберігати його вже не лише на словах допомагають сучасні інформаційні технології, яких не було в радянські роки.

І, можливо, ще буде момент, коли нові покоління вже на кримській землі запитають рідних: це і є описаний вами півострів-сад?

Далі Крим.Реалії фіксують спогади та уявлення кримських дітей про Кримський півострів – від першої особи.

«Уявляю Крим на основі картинок з інтернету»

Мілана, 18 років. Народилася у Феодосії в сім'ї українських активістів Сергія та Ельмаз Мокренюк. У дитинстві залишила Крим через російську агресію разом із батьками та братом. Свої кримські спогади пов'язує не з фактами, а з емоціями:

– У мене про Крим лише емоційні дитячі спогади або коли у 2014 році мама дивилася у вікно і хвилювалася через те, що відбувається, і як на нас тоді напали (проросійські активісти – КР).

Як ми виїжджали, я взагалі не пам'ятаю. Запам'ятала, що мене дратувало, що в мій маленький рюкзачок не можна взяти всі іграшки.

Запам'яталося, як ми пили чай у піалах, а на столі були парварда і рахат-лукум. Ми сидимо в сорочках на тлі сонця і птахи співають.

У моїх спогадах про Крим немає чітких картинок, але залишилися сильні асоціації та враження. В інтернеті я іноді переглядаю картинки з Криму і намагаюся впізнати місця. Мені здається, я впізнаю деякі будівлі та маршрут біля мого дитячого садка і гімназії. Пам'ятаю, що в місті були гора і пам'ятник, куди нас бабуся любила водити.

Зараз мені складно уявити собі Крим. Я уявляю його на основі туристичних картинок з інтернету. Мені хотілося б туди повернутися. Хочеться додому.

Арлен, 16 років, брат Мілани. Також народився у Феодосії, батьки вивезли його з Криму у 2014 році.

Каже, що майже не пам'ятає ні про Крим, ні про море, але уявляє Кримський півострів так:

– Я дуже мало пам'ятаю про Крим. Переважно це вечори, які ми проводили з родичами, бабусями та дідусями.

Пам'ятаю, як я захворів і мама колисала мене на руках. У нашому місті були красиві будинки і морське повітря.

Я зовсім не пам'ятаю ні моря, ні гір у Криму. Але знаю, що його не можна порівняти з Києвом. У Києві немає такої природи.

Хоча я більшу частину життя прожив у Києві, Крим мені рідніший. Так я відчуваю. Напевно, це щось підсвідоме.

«Пішки до моря»

Аліна, 10 років, донька кримчанина, українського активіста Сергія Ковальського. Він із сім'єю змушений був залишити Крим у 2014 році через російську анексію та переслідування з боку РФ.

Аліна була в Криму кілька разів. Згадує про нього так:

– У Криму ми були на пляжі з кавуном. Були дуже великі морські хвилі та синя вода. Мої батьки – з Криму і я б хотіла повернутися туди. Хочу побачити бабусю, з якою ми не бачилися багато років. І хотіла б з'їсти кавун на пляжі.

Софія, 16 років. Народилася в Євпаторії в сім'ї кримчан Сергія та Оксани Вікарчук. Софія встигла прожити в Криму менше ніж п'ять років до того, як її сім'я вимушено залишила Крим через російську анексію.

Зараз про Крим у Софії залишилося небагато спогадів:

– Пам'ятаю, як ходила в дитячий садок, де в мене були друзі. Пам'ятаю, як ми з дому пішки ходили до моря. Це було зовсім поруч. Я б хотіла повернутися в Крим до бабусі та дідуся. У них було весело.

Сестра Софії Євангеліна також народилася в Євпаторії. Коли сім'я їхала з Криму, їй було 2,5 роки. Зараз Євангеліна пам'ятає про Крим ще менше, ніж її сестра:

– Пам'ятаю, що ми жили біля моря і ходили на якусь програму з аніматорами. Дуже сумую за бабусею та дідусем, яких давно не бачила.

Сестра Софії та Євангеліни – п'ятирічна Емма ніколи не була в Криму. Уявляє вона його так:

– Крим – це гори і море. Я б хотіла викупатися там у морі й погратися з піском.

«Рідних бачила по телефону, а хотіла б обійняти»

Алана, 7 років, ніколи не бувала в Криму. Знає про нього лише з розповідей мами – кримської правозахисниці Ольги Скрипник та бабусі Світлани, які вимушено залишили рідну Ялту через російську агресію. За їхніми розповідями, Алана з шести років малює Крим олійними фарбами. Частину цих робіт вона дозволила Крим.Реалії опублікувати.

Про Крим у своєму власному уявленні Алана розповідає так:

– Уявляю море і будинок мами та бабусі в Ялті. Уявляю, як я плаваю в морі й можу гладити дельфінів.

Уявляю, як граюся з котиком Шансом (це кіт бабусі Алани, якого вона вимушено залишила в Ялті, коли покидала її напередодні повномасштабного вторгнення РФ в Україну – КР).

Бабуся дуже сумує за ним. Але тепер ми не можемо поїхати до нього, тому що Крим окупували росіяни і почали війну проти нас.

Ми будемо жити в Криму, коли наші військові його звільнять.

Єлизавета, 6 років, ніколи не була в Криму, знає про нього за розповідями мами – керчанки Вікторії Єрмолаєвої, головної редакторки «Громадського радіо». Крим вона уявляє так:

– Я уявляю собі, що в Криму є гори, море, багато будинків. Там багато людей, вони живуть добре і в безпеці, ходять по магазинах і у своїх справах. У Криму живуть мої прадідусь і прабабуся. Я бачила їх лише по телефону. Хотіла б їх побачити в очі, щоб обійняти. Я дуже за ними сумую. Якби не було війни, ми б добре жили разом.

Якими є масштаби масового переселення кримчан із Криму за 12 років, невідомо – реалістичних підрахунків ніхто не веде.

За офіційними даними української влади, з 2014 року на материкову частину України з Криму виїхали 40 тисяч людей. Ці дані базуються на основі обліку тих, хто отримував довідку переселенця в органах влади України. Але робили це далеко не всі.

Українські правозахисники вважають, що переселенців із Криму всередині України, починаючи з 2014 року, щонайменше 100 тисяч людей. Скільки кримчан стали переселенцями в Україні та емігрантами в інших країнах після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну у 2022 році, ніхто точно сказати не може.