Доступність посилання

ТОП новини

Еміне Джеппар: «Весь Крим ‒ місце моєї сили»


Еміне Джеппар

У річницю депортації кримськотатарського народу з Криму у 1944 році Крим.Реалії розпитали відомих кримчан про те, які рідні місця об'єднують їх з півостровом.

Про родові села розповідали національний лідер кримських татар Мустафа Джемілєв і кримськотатарський актор та режисер, заслужений артист АРК, директор підприємства «Кримський дім» Ахтем Сеітаблаєв.

Тепер про місця сили та найбільшу втрату в Криму говорить перша заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джеппар.

‒ Еміне-ханим, розкажіть, де в Криму жили ваші рідні до депортації?

‒ На жаль, деякі населені пункти, з яких депортували моїх рідних, не існують.

Дідусь і бабуся з батькової лінії, ще не бувши одруженими, були з одного села Ойрат. Це Чорноморський район, західна частина Криму.

Західне узбережжя Криму
Західне узбережжя Криму

Є різні версії, чому називається Ойрат. Одна з них ‒ про те, що це степові князі, головний рід, який жив там ‒ Ойрати ‒ Ойратлар. Навколо цієї сім'ї та цього роду створилося селище й у нього відповідна назва. Інша версія, що там зупинився якийсь подорожній, щоб відпочити. Кримськотатарською мовою «відпочивати» ‒ це «раатланмакъ». Але мені здається, що все-таки ця перша версія виглядає аргументованішою.

Бабуся з маминої лінії жила в Роздольненському районі. Тоді селище називалося Хайманчи. Зараз його вже не існує.

Батька моєї мами депортували з Алуштинського селища Корбекуль, яке зараз називається Ізобільне.

Ізобільне, серпень 2019 року
Ізобільне, серпень 2019 року

Воно ‒ єдине, яке фактично досі існує. Це дуже відоме селище. «Кор» означає «сліпий», «бек» ‒ багата людина. Яка історія стоїть за цим, я не знаю. Але є навіть «Корбекуль Хайтармасы» ‒ пісня з назвою селища.

‒ Тобто Ойрат, Хайманчи та Корбекуль є прикладами того, що як тільки депортували кримських татар, ці населені пункти припинили своє існування? Чим вони були відомі? Як там жили люди?

‒ На жаль, як виглядали селища, скільки там було будинків, чим займалися жителі, невідомо. Бабуся розповідала, що у них неподалік був тютюновий завод і більшість людей, які жили в Хайманчи, працювали й вирощували тютюн для нього.

Ойрат розташований біля моря, це дуже красиве місце. Там були скелі, білий пісок. Селище було відоме завдяки цьому піску, який, зокрема, використовували й для зведення будинків. Його, наскільки мені відомо, возили в різні частини Криму для цих цілей.

Корбекуль був великим селом. Там були кипариси, чудове повітря, гірські схили. Багато фруктів там вирощували.

Мені це дивно, як можна вирощувати фрукти в горах. Можна, виявляється. Це те, про що пише більшість дослідників: як після депортації втратили традицію збереження води. У Криму через особливості екосистеми воду добували. Була система акведуків у південному Криму, і саме тому сільське господарство добре було розвинене у кримських татар. І я знаю, що фрукти та овочі, які були в південній та центральній частинах Криму, возили на царський стіл у Російській імперії.

‒ З того, що ви розповіли, виходить, що в вас зібрані всі три гілки кримськотатарського народу?

‒ Так, у кримських татар найбільша диференціація за походженням ‒ це степова частина, гірська та південнобережна. У мені є всі вони. У кримських татар у південній частині Криму один діалект, у степових ‒ інший. Я розумію прекрасно всі діалекти.

‒ Чим займалися ваші рідні в Криму до депортації?

Я мало що знаю. Це наслідок злочину, через який ми майже не знаємо історію родини

‒ Я мало що знаю. Це наслідок злочину, через який ми майже не знаємо історію родини. Така політика формування «іванів, без роду, без племені», реалізовувалася щодо кримських татар. Це була спрямована радянська політика.

Якщо згадати першу анексію, коли Катерина II захопила Крим, то тоді наша сім'я з татової лінії мала дворянське походження. У мене немає ніяких документів про це, на жаль, оскільки знищувалися архіви й докази походження сім'ї. Але з того, що передавалося з уст в уста, рід тата був дуже багатим, йому належало дуже багато земель ‒ майже вся західна частина Криму.

З маминої лінії мої рідні переважно працювали на землі. Частина родичів після першої анексії Криму емігрувала до Туреччини, сім'я розділилася. Частина моїх рідних живуть зараз у Туреччині, але хто вони, я не знаю.

‒ Яка історія родини, пов'язана з депортацією, вам найбільше запам'яталася?

Депортація – це біль, який потрібно десятками років загоювати

‒ Депортація ‒ це та історія, яку я з дитинства чула від своїх дідусів і бабусь. І кожного разу мене найбільше дивувало, що вони, розповідаючи про це, плакали. Я не розуміла, чому через десятки років уже в Криму в колі своєї сім'ї вони не можуть це горе спокутувати.

Але тепер я їх розумію. Це біль, який потрібно, напевно, десятками років, не одним поколінням через колективну колаборацію загоювати.

Бабуся Еміне Джеппар Ніса
Бабуся Еміне Джеппар Ніса

Цікава історія моєї бабусі Ніси ‒ маминої мами. Вона розповідала, що прийшли вранці (18 травня 1944 року ‒ КР), як тільки встало сонце, з ліжка підняли. Їх зігнали на площі й вони з ранку до ночі чекали вантажівок. І поки всі були разом, бабуся якимось чином встигла двічі прокрастися додому й зібрати речі. Вона зібрала золото та інші цінні речі, завдяки яким потім вижила.

Бабуся зі своїми братами потрапила в один вагон, а сестри були в різних вагонах. Одна з них померла під час депортації, у неї залишилося двоє дітей. Бабуся їх потім знайшла в якомусь дитячому будинку, вони тоді вже опухли від голоду. Щоб їх врятувати, бабуся підкупила співробітницю дитячого будинку, віддала їй золотий дукат, який встигла забрати зі свого будинку. Так вона викрала своїх племінників. Потім, обмінюючи своє золото на борошно або хліб, вона годувала цих дітей.

Історія моєї бабусі ‒ це приклад витримки й волі до життя

Історія моєї бабусі ‒ це приклад витримки й волі до життя. Тому що в тих умовах, в яких люди жили під час депортації, вижити було складно. Дуже багато хто помирав.

‒ Ви б хотіли повернення кримськотатарських і навіть грецьких назв кримських селищ і міст, які існували там до депортації 1944 року?

‒ Так, мені здається, це була б правильна історія. Вона не тільки про відновлення справедливості, це і про повернення самобутності. Тому що, мені здається, це і є та точка, в якій сталася найбільша фальсифікація історії. Коли відкриваєш підручники, є період історії до Кримського ханства й період історії Криму з Російською імперією. Все, що було в проміжку, або описане мінімально, або з негативною конотацією, або про це взагалі нічого немає. Ми не маємо сьогодні можливості зрозуміти, що було в Криму за часів Кримського ханства. Тому що Російська імперія ще тоді розуміла, що тільки стираючи історію корінного населення півострова, можна створити міф про «споконвічно російські землі», з яким ми маємо справу досі.

У Києві презентували карту «Топоніміка Криму» (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:32 0:00
Завантажити на комп'ютер
Я шукаю відповіді на запитання, чому історія мого народу така багатостраждальна, чому його знову й знову кидає в такі умови, коли доводиться проростати крізь каміння

Тому відновлення об'єктивного історичного контексту є дуже важливим з точки зору донесення правди, зокрема й про те, що відбувається сьогодні. Через цей історичний контекст набагато легше відчути глибину злочинів, що відбуваються сьогодні. Вони, по суті, не змінюються, а повторюються, просто в інших історичних циклах, іншими інструментами й форматами.

Я шукаю відповіді на запитання, чому історія мого народу така багатостраждальна, чому його знову й знову кидає в такі умови, коли доводиться проростати крізь каміння.

‒ Чи знайшли ви відповідь?

‒ Це дуже особистісні міркування. Можливо, колись я поділюся ними. Пошуки відповідей ще не закінчені. Але головний висновок, що попри все народ виживає, групується і розвивається. Сподіваюся, що майбутнє мого народу буде кращим, коли ми деокупуємо Крим.

‒ Де ваше місце сили в Криму?

‒ Напевно, весь Крим ‒ місце моєї сили. Ми з сім'єю (до 2014 року ‒ КР) їздили щороку в Ойрат. Так, селища немає, але на місце, де воно було, тато нас возив. Це була традиція ‒ скупатися в цій частині моря. В Алуштинському регіоні теж ми бували часто.

Якщо говорити, з чим у мене асоціюється моя особиста втрата, то це рідний дім. Це історія моєї родини, яка повернулася до Криму після депортації. Мої батьки ‒ лікарі. Тато ‒ хірург, мама ‒ стоматолог. Мені було три-чотири роки, коли вони приїхали до Криму.

Айяр, Еміне та Ільміра Джапарови
Айяр, Еміне та Ільміра Джапарови

Вони намагалися орендувати будинок у Бахчисараї, але не знайшли його. Потім батькові запропонували роботу в Керчі, і так вони опинилися там. Роботу йому в результаті не дали, тому що він ‒ кримський татарин. На той момент без роботи неможливо було отримати прописку, а без прописки не можна було отримати роботу. Цим колом мої батьки ходили декілька років.

Коли вони орендували квартиру й спецслужби дізнавалися про це, вони змушували власників розпрощатися з ними. І так мої батьки змінили декілька квартир, поки їм не вдалося купити невеликий двокімнатний будиночок у не найкращій частині Керчі. Але там була невелика земельна ділянка, і вони будували дім своєї мрії.

Будинок батьків Еміне Джеппар
Будинок батьків Еміне Джеппар

Для мене було одним з найяскравіших спогадів дитинства, коли ми з татом планували, де буде чия кімната. Я мріяла про свою кімнату. Цей будинок вони будували майже десять років. І для мене він ‒ уособлення долі моєї сім'ї та мого народу.

Найбільше я сумую саме за цим будинком.

  • 16x9 Image

    Олександра Шевченко

    Кримська тележурналістка (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки). Співпрацює з Крим.Реалії з 2015 року.

  • 16x9 Image

    Вікторія Веселова

    Кримська журналістка, оглядач політичних, економічних і соціальних тем в анексованому Росією Криму. З Крим.Реалії співпрацює з 2014 року. З метою безпеки справжнє ім'я та інші відомості про автора не розкриваються.

XS
SM
MD
LG