Доступність посилання

ТОП новини

100 років без примирення: Крим і революція. Чорноморський курінь


Плакат «Хай живе революція!», Навесні 1917 року

Революція у Криму закінчилася на зламі 1920 та 1921 року. Але й 100 років по тому ті події продовжують залишатися ще одним каменем спотикання у відносинах різних етнічних і соціальних груп усередині півострова та держав навколо нього. Як Крим пережив 1917-1921 роки? Чому історія цього періоду не до кінця осмислена? І чи є шанс на примирення спадкоємців протиборчих сторін?

(Продовження, попередня частина тут)

Кримчани боронили Україну від більшовицького вторгнення не лише в Олександрівську та під Лозовою, як про це розповідалося у минулому матеріалі. Стали вони і на захист Києва.

Організація

Рішення про вислання севастопольських моряків-українців на допомогу Центральній Раді було ухвалене на І Загальночорноморському з’їзді. Спішно постав Морський курінь імені гетьмана Петра Сагайдачного, до якого записалися 612 бійців при 10 кулеметах. Ешелон із 30 вагонів зі спорядженими зимовими речами, набоями та припасами на два тижні з матросами вирушив із Севастополя 9 листопада 1917 року (дата 18 листопада, наведена у спогадах Якима Христича, завдяки якому ми знаємо цю історію в деталях, помилкова). Із собою вони везли знаменитий прапор, який майорів на лінкорі «Воля», із зображенням жінки-України і написом: «Не плач Мамо, не журися, Твої сини на морі добувають Тобі Волю – усміхнися».

Рано-вранці 10 листопада ешелон чорноморців прибув до станції Київ-пасажирський. На вокзалі кримчан зустрічав старий знайомий – Володимир Савченко-Більський, колишній член української громади у Севастополі, а у той момент – співробітник Морського секретаріату Центральної Ради.

Прибулих із багажем розмістили у приміщеннях колишнього юнкерського училища на Тимофіївській вулиці (тепер – Михайла Коцюбинського). Ось як їх описував Христич:

«Згадане приміщення, заздалегідь зарезервоване для моряків, було з двох окремих п’ятиповерхових будинків (один фронтовий, другий, через подвір'я, зі залізними брамами), обнесених високими мурованими стінами, то ж вихід був лише один – на Тимофіївську вулицю. Моряки розташувалися досить вигідно у більших ясних кімнатах, із готовими ліжками, подушками, простиралами та теплими коцами-одіялами. Це було доповнення до того, що вони зі собою привезли. Я мав свою окрему кімнату в другім будинку – через подвір'я. Разом зі мною ще проживало кілька моряків-старшин».

Після сніданку курінь із рушницями та прапорами урочисто пройшов містом, а опівдні у супроводі оркестру вишикувався у каре під будинком Педагогічного музею, де розміщувалась Центральна Рада. Там до них звернувся голова Ради Михайло Грушевський. Він, «дякуючи за привітання та прибуття до Києва мореплавців – нащадків запорожців, виголосив коротку промову [про] історію Чорного (Козацького) моря та його величезне значення для молодої відродженої України – УНРеспубліки».

По тому курінь промарширував на Хрещатик, де у готелі «Савой» (знищений 1941 року) засідав український уряд – Генеральний секретаріат. Секретар продовольчих справ Микола Ковалевський промовив до чорноморців:

«Нам особливо приємно, що ви – організований і озброєний український народ – прийшли сюди, бо ви є невід’ємною частиною всієї організованої демократії України, з поміччю якої ми сподіваємось зміцнити права народу на землю і волю».

Прем’єр Володимир Винниченко сказав: «У цей небезпечний час, коли все переплуталося, нагадую вам, що ви завше стояли за волю і порядок. Я певен, що і в нашій Українській Народній Республіці моряки твердою рукою боронитимуть лад та волю».

Як згадував Христич, «про прибуття до Києва Морського куреня вже було повідомлення у «Новій раді» та москвофільській газеті «Киевская мысль», що було великою сенсацією для жителів міста, які облягали вулиці, якими маршували моряки, і деякі казали, що це, мабуть, моряки впали сюди з іншої планети, бо вже тепер рідко було зустріти такі здисципліновані військові частини».

Після параду чорноморці повернулися на квартири, а Христич взяв участь у засіданні Центральної Ради, де виголосив коротке вітальне слово від моряків-українців. Невдовзі він повернувся до Севастополя, а курінь залишився в Києві. Моряки підтримували порядок у місті, а коли до Києва прибули військові місії країн Антанти, то їм назустріч вийшла почесна варта з 60 чорноморців під проводом ад'ютанта генерального секретаря військових справ Юрія Гасенка.

Вінець і кінець

Однак не минуло й два місяці, як відірваність від звичного морського середовища, більшовицька пропаганда та бездіяльність призвели до розкладання Морського куреня. На тлі вибухлої на початку 1918 року радянсько-української війни курінь оголосив себе нейтральним – як і значна частина інших розташованих у Києві загонів. Отримавши звістку про це, Христич терміново прибув до столиці.

На місці з’ясувалося, що приблизно половина найменш стійких чорноморців уже «самодемобілізувалася», тобто розбіглася. Понад те, слід було вичистити зі своїх лав ще під сотню «почервонілих» матросів, які у критичний момент могли приєднатися до більшовиків. Коли все це було зроблено, курінь «всохся» до приблизно 225 бійців – але дисциплінованих та вмотивованих.

У ніч на 16 січня 1918 року в Києві розпочалося прокомуністичне повстання. Першими виступили робітники заводу «Арсенал», пізніше осередки виникли на Деміївці, Подолі та Шулявці. На придушення одного з вогнищ на Подолі й був кинутий Морський курінь. За словами Христича, «це примітивне «повстання» наші моряки… успіли зліквідувати. Відібрано було два кулемети «Максим» та кількадесят рушниць, які залишили вбиті й ранені «повстанці». Наші моряки в тих боях втратили трьох своїх товаришів».

Полеглих поховали біля Флорівського жіночого монастиря і навіть влаштували по ним громадські поминки за участі коменданта залоги Києва полковника Михайла Ковенка.

Однак на другий день розпочався загальноміський страйк, який ледь не паралізував українську владу. Чорноморці захопили будинок міського водогону, всередині якого перебував страйковий комітет. Під загрозою розстрілу його члени ухвалили рішення про відновлення роботи установи.

19 січня до Києва прибули великі боєздатні частини – Гайдамацький кіш Симона Петлюри та кінний полк Всеволода Петріва – після чого повстання пішло на спад і 22 січня завершилося взяттям «Арсеналу». Однак того ж дня російські війська Михайла Муравйова стали на лівому березі та відкрили гарматний вогонь по українській столиці.

Як згадував Христич, «користаючи з хаосу, який у таких непевних обставинах витворився, підміський грабіжницький елемент розпочав «генеральний наступ» на залізничні станції Київ-пасажирський і Київ-товарний, розбиваючи вагони та грабуючи державне і приватне майно».

О 10-й вечора 24 січня на виконання наказу Петлюри два загони по пів сотні чорноморців вирушили на зачистку обох вокзалів.

«Прибувши на станцію Київ-товарний, застаємо тут страшну руйнацію. Грабіжники не звертають ніякої уваги на прибулих моряків, розбивають вагони і виносять те, що там знайдуть для себе, кудись виносять поза вагонами, а більшість скидають під вагони на знищення. Довго дивитись на таке злочинство моряки не могли. На пострах стріляють вгору раз, другий, третій, але грабіжники на таке попередження не звертають жодної уваги та продовжують своє, мабуть, у переконанні, що це була лише забава».

Тоді кримчани почали стріляти на ураження. «Кулі сипались по вагонах і під вагонами і лише тоді, коли вже були вбиті, а ще більше ранених, чого грабіжники не сподівалися, не поставивши ніякого спротиву, [вони] почали панічно розбігатись та ховатись під дальшими вагонами або й на своїх наладнованих возах повтікали додому, залишивши на місці вбитих і поранених».

Однак врятувати Київ від Муравйова сил у українців уже не було. Ще 23 січня червоні перейшли Дніпро та захопили частину міста, після чого розгорнулися дводенні вуличні бої. В ніч на 26 січня була оголошена евакуація, протягом дня уряд та більша частина військ УНР відступила на захід. Однак через розвал системи управління наказ дійшов не до всіх частин. Серед тих, кому не пощастило, опинилися і кримчани. Христич згадував:

«9 лютого [27 січня за старим стилем] 1918 р. сиджу я в готелі «Франсуа», в кімнаті капітана В. Савченка-Більського, обговорюючи події дня… Як би нібито попередження якась заблукана куля пробила у вікні шибу і застрягла на протилежній стіні, пролетівши мимо нас… Катастрофічною несподіванкою для моряків… у Києві був ранок 10 лютого 1918 року. Вчасним ранком ми довідались проте, що минулої ночі у Київ вступили червоногвардійці Муравйова. Болюче почули ми вістку, що уряд і міністерства УНРеспубліки, частина членів Малої Центральної Ради разом з проф. М. С. Грушевським, військова залога і міська міліція спішно вночі виїхали в напрямі Житомира, забувши з поспіху (або вже не мали можливості) повідомити про евакуацію не тільки Морський курінь, а навіть деяких членів уряду і УЦРади. Положення для моряків створилося безвихідне, бо відступати масово вже не мали найменшої можливості. Десь коло години шостої ранком 10 лютого [28 січня] 1918 р. нашвидку скликаємо нараду, на якій ухвалюємо, як одинокий вихід зі скрутного становища, негайно, зараз же залишити цей будинок та, хто може і схоче, пробиратися до Житомира або до своїх осель поза Києвом».

Однак у цей самий момент будівля була заблокована двома бронеавтомобілями червоних, і під дулами кулеметів чорноморці були змушені скласти зброю. Лише Христичу та ще двом товаришам, які були вдягнені у цивільне, пощастило втекти. Він переховувався ще два дні у знайомих, аж поки не випала нагода із чужим паспортом вибратися з Києва. Тоді ж він дізнався і про долю полонених кримчан:

«З того, що могли довідатись дівчата від своїх знайомих про долю моряків Морського куреня, принесли сумні вістки, а саме: [що] заарештованих моряків насамперед було замкнено в будинку Оперного театру, та що в той же вечір, вночі, було розстріляно 13-15 моряків, а решту кудись вивезено і сліди за ними зникли… Проходячи попри будинок юнацької школи, дівчата бачили прапори Морського куреня, які були вивішені на балконі, тепер скинуті й затоптані в болото».

Так завершилася історія куреня севастопольських матросів – першого формування морської піхоти в українській армії.

Далі буде.

XS
SM
MD
LG