21 серпня виповнилося рівно 100 днів із того моменту, як український режисер Олег Сенцов оголосив голодування в російській колонії. У Криму його звільнення чекає мати Людмила Георгіївна. 12 липня вона відзначила ювілей ‒ їй виповнилося 75 років. Привітати жінку приїхав кримськотатарський активіст Наріман Джелял, який привіз подарунки від українських кінематографістів. За зустріччю спостерігали кореспонденти Крим.Реалії.
У день народження Людмилі Сенцовій було не до свята. Її син Олег понад три місяці голодує в колонії російського міста Лабитнангі, вимагаючи звільнення всіх українських політичних в'язнів.
У цей нелегкий час підтримати жінку вирішила українська актриса Римма Зюбіна, яка живе та працює в Києві. Вона познайомилася з Олегом Сенцовим ще 2012 року, після арешту кінорежисера активно листується зі своїм колегою і бере участь у громадській кампанії за його звільнення. Зюбіна зібрала коробку з подарунками для Людмили Георгіївни та дітей Олега ‒ 15-річної Аліни та 12-річного Влада, яких зараз виховує бабуся. У картонний бокс актриса поклала ікону з ангелом-хранителем, крем, прикрасу з перлів, дитячу сумочку та настільні підставки з символікою книг про Гаррі Поттера, які Зюбіна вважає хорошим матеріалом для виховання дітей.
Час змінюється, зло змінюється. Кожен із цим злом бореться по-своєму. Олег бореться по-своєму, так, як можеРимма Зюбіна
«Ми не можемо зараз виховувати дітей на тих героях, які були 300 років тому. Час змінюється, зло змінюється. Кожен із цим злом бореться по-своєму. Олег бореться по-своєму, так, як може. У цій ситуації, в якій він опинився, більшого не можна собі уявити», ‒ розповіла Зюбіна.
Разом із подарунками актриса зі своїми колегами Тетяною Міхіною, Ганною Кузиною та Андрієм Маєм зібрали для сім'ї Олега Сенцова гроші. Кошти та коробку з презентами артисти передали на півострів через кримськотатарських активістів. Поки посилка їхала, грошова сума в ній збільшилася ‒ кошти сім'ї режисера також пожертвував народний депутат України Мустафа Джемілєв.
17 липня коробку з подарунками Людмилі Георгіївні передав кримськотатарський активіст Наріман Джелял. Кореспонденти Крим.Реалії, які спостерігали за зустріччю, користуючись нагодою, поставили матері Олега кілька запитань.
‒ Людмило Георгіївно, наскільки я знаю, вам вдалося поговорити з Олегом.
Він каже: «Мамо, це я». Вірите чи ні, говорити не можу, я ж його давно не чулаЛюдмила Сенцова
‒ Так, ви знаєте, це така радість. Він каже: «Мамо, це я». Вірите чи ні, говорити не можу, я ж його давно не чула. У мене все трясеться, сльози течуть, що говорити ‒ взагалі не знаю. Потім уже заспокоїлася. Він хотів із Аліною (дочкою ‒ КР) поговорити, а Аліна в нас у роз'їздах. Поговорили. Потім він уже почав мені говорити, що робити Аліні, що робити... Я так засміялася, кажу: «Синку, зараз я зрозуміла, що це ти, що ти живий...» Якщо вже вказівки нам почав давати (сміється). Усе нормально.
‒ Ви написали лист президенту Росії Володимиру Путіну про помилування Олега. Розкажіть, що вам відповіли?
Відповідь прийшла, що лист надіслали до табору. І там написано, що процес помилування почнеться, коли засуджений напише прохання на ім'я президентаЛюдмила Сенцова
‒ Прийшла якась відповідь, що лист перенаправлений в Адміністрацію президента (Росії ‒ КР). Друга відповідь прийшла, що лист надіслали до табору, виправної колонії. І там написано, що помилування, процес помилування почнеться, коли засуджений напише прохання про помилування на ім'я президента.
‒ Тобто Олег особисто має його написати?
‒ Особисто, він має написати.
‒ Як ви думаєте, Олег піде на такий вчинок?
‒ (Негативно хитає головою). Він і мене сваритиме, це точно. Мені навіть знайомий журналіст телефонував і каже: «Як, ви думаєте, Олег до цього поставиться?». Ну, а що робити, кажу. Я вирішила, що так краще буде, що треба спробувати. А з Олегом помиримося як-небудь.
‒ Ви, напевно, знаєте, що минулого тижня з'явилася інформація про те, що літак із Олегом нібито вилетів із Салехарда.
‒ А я впала ж чому (Людмила Сенцова показує свої руки, на яких видно великі синці ‒ КР), тому що мені вночі зателефонували теж. Із цього дня я ще ніяк не можу до тями прийти. Мені потім телефонували, попросили вибачення. Так я все розумію, ну, буває. Я не знаю, чому так сталося.
‒ Чи відчуваєте ви підтримку від людей? Немає відчуття, що ви покинуті?
‒ Ні. Упродовж останніх двох років, не перестаючи, хтось приїжджає. Хтось тисячу передає. Іду дорогою, кажуть: «Треба вам або дітям 500 рублів?». Так у нас є гроші, розумієте?
Люди приїжджають, бачать мій старий будинок і, напевно, всім хочеться допомогти. Не треба нам допомагати, розумієте (сміється). Добре, дуже добре до нас ставляться. Наташа заїжджала, продюсер, дружина режисера Сергія Мокрицького. Приїжджала з такою підтримкою!
І телефонують дуже часто. Два роки ніхто не знав мій номер телефону. Наташа (двоюрідна сестра Олега Наталя Кочнєва (Каплан) ‒ КР), звичайно, не давала, ми так домовилися. І тиша була, звичайно.
Й іноді було страшно, я ж телевізор не дивлюся, бо там моторошно. А зараз хлопці, кримські татари, приїхали, поміняли мені тюнер. Зараз у мене українські канали є. Знаю, що тепер просто можу щось дивитися іноді, слухати хоча б.
100 днів підтримки: Як світ вимагав звільнити Сенцова (фотогалерея)
‒ Зараз іде велика міжнародна кампанія на підтримку Олега. Чи сподіваєтеся ви, що вона принесе результат?
‒ Мені здається, що щось має все-таки відбутися. Але як можна вже, тільки Господь Бог не просив ще, напевно. Який сенс тримати хлопців стільки? Я взагалі не розумію цього. І водночас не віриться...
До теми: «Він людина дуже сильна»: чого чекати після 100 днів голодування Сенцова
Мама Саші Кольченка (кримський анархіст, засуджений разом з Сенцовим на 10 років колонії ‒ КР), Лариса, заїжджає до мене, я ж нікуди не їжджу. Вона якось усе чекає. Вона мені телефонує, каже: «Припиніть, не треба, все буде добре, ми хлопчиків дочекаємося, ми поїдемо до Києва, ми їх зустрічати будемо».
Вона приїжджала зі своєю онукою якраз на день народження, вони не знали, просто приїхали. Племінниця Мустафи Джемілєва приїхала та вони. Вона теж оптимістка повна! Каже: «Та ви що? Ми ж зі сміхом зараз усе згадуємо! Ось батьки сідають, згадують, як обшуки проходили, регочуть! І ми дочекаємося таких часів!». Так вона каже.
