Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Російські пропагандисти в Криму розуміють, але заперечують поразку Росії під час міжнародних переговорів із США, НАТО та ОБСЄ у Женеві та Брюсселі. Це видно за статтею «Побачимо, що заспівають ці «зелені», коли стануть синіми» у парламентській газеті півострова. З неї видно – російські пропагандисти виступають за військову ліквідацію України, але бояться, що війна зачепить їх. Щодо побоювань кримчан стосовно можливого збройного конфлікту біля кордонів Криму, кримський історик Сергій Кисельов сказав газеті, що «наш півострів і ще Калінінградська область – два бастіони Росії, висунуті в бік НАТО, і з точки зору набору оборонних озброєнь – це два найзахищеніші у світі регіони. Тому боятися війни не потрібно, але заходи у відносинах з партнерами Росії вживати необхідно: мабуть, ми дійшли до певної межі, і попереду – вирішення завдань вищого рівня».
Тон і «рішучість» у таких дискусіях кримським центрам пропаганди задав спікер парламенту Володимир Константинов, який заявив, що «Росія знає, розуміє токсичність цієї території (України – авт.). Працюють грамотні спецслужби… результатом російської відповіді буде припинення Української держави як такої».
Не секрет, що цей евфемізм «припинення Української держави як такої» не що інше, як війна, на яку «грамотні спецслужби» вже працюють.
Тому питання про те, як сприйняли у Криму підсумки переговорів США та Європи з Росією, дуже важливе. При цьому з усіх наративів виділяється налаштованість Росії саме на війну: заступник міністра закордонних справ Росії Олександр Грушко заявив, що «припинення політики відкритих дверей та розширення НАТО на Схід залишається для них «абсолютним імперативом», а заразом нагадав, що Москва має набір «військово»-технічних заходів». «Ми робитимемо їх, щоб парирувати загрозу військовими засобами, якщо не вийде політичними», – сказав заступник міністра. У Криму вважають, що цей сигнал набагато дієвіший, ніж загроза США застосувати санкції, нехай навіть проти особисто Володимира Путіна. І по Росії, зокрема в анексованому нею Криму, по кухнях поповзли розмови про майбутню війну, причину яких газета знову перекладає з хворої голови на здорову і бачить не в російських загрозах війною, а в американських загрозах санкціями.
Газета в підсумках переговорів бачить позитив у тому, що «Росія і НАТО домовилися про відновлення роботи дипмісій у Москві та Брюсселі», діяльність яких, нагадаємо, припинена з ініціативи Москви, яка на початку двохтисячних ще мріяла про вступ до НАТО. Газета цитує слова депутата Державної Думи В'ячеслава Ніконова, який сказав, що Росія «може бути багато в чому задоволена підсумками переговорів». Тому що могло бути гірше. Але якщо Росія розв'яже війну, то куди гірше?
Газета змішує грішне і праведне в одному котлі: «Бойкот олімпіад, гонка озброєнь, Афганістан, сутички на далеких островах на кшталт Фолклендських, ігнорування дипломатичних контактів, страх перед ядерною загрозою, люта агітація та контрпропаганда – все це ми вже проходили сорок років тому, коли метою загального Заходу був розвал СРСР. Досягнуто її було, але аж ніяк не військовим шляхом. А поки що нам тупо погрожували, ми лише ставали сильнішими…»
Найзапеклішою і всюдисущою у світі до сьогодні залишається саме російська агітація і пропаганда
Люди, які знають історію другої половини ХХ століття, розуміють, що ініціатором гонки озброєнь був СРСР, на Афганістан без будь-якої виразної причини напав теж СРСР, до сутичок на Фолклендах США не має стосунку, дипломатичні засоби, як і зараз, ігнорував теж СРСР, ядерну загрозу ракетами на Кубі ініціював СРСР, який розпався 1991 року не тому, що хтось так хотів, а тому, що система соціалістичної економіки не витримала потреб суспільства. А найзапеклішою і всюдисущою у світі до сьогодні залишається саме російська агітація і пропаганда, згідно з якою і сьогодні кримські автори вважають, що Росія, ВВП якої і зараз менше, ніж ВВП одного штату в США, «ставала сильнішою». У чому сила?
Саме цією ірраціональною логікою керуються кримські пропагандисти. Політолог Сергій Кисельов каже, що «Росію почали слухати, і, наскільки б не був зневажливий і зарозумілий щодо нас Захід (політолог, мабуть, згадав як зразок зневажливості та зарозумілості висловлювання російського дипломата Сергія Рябкова про «манатки», але забув, що воно рідне, російське, а не американське – авт.), Росія у будь якому разі примусить або вислухати свої претензії, або ж…».
Росія чомусь вважає, що дипломатична мова це і є мова ультиматумів
Газета запитує – то що «або ж»? Він вважає, що це «дії, яких сьогодні ніхто точно назвати не може…» Водночас Росія вже позначає їх досить конкретно: накопичує війська біля кордонів України, евакуює з України сім'ї дипломатів, перекидає «Іскандери» зі Східного військового округу до України, за словами президента Росії Володимира Путіна, з початку року на озброєння прийнято нову ракету морського базування «Циркон» і підльотний час до тих, хто загрожує Москві, становить п'ять хвилин.
Росія чомусь вважає, що дипломатична мова це і є мова ультиматумів, і тепер від її імені їх висуває не лише вище керівництво, а й усі, у кого є бажання. Наприклад, головний редактор журналу «Національна оборона» Ігор Коротченко каже, що «або НАТО задовольнить наші занепокоєння щодо безпеки, або ми залишаємо за собою можливість для військової та військово-технічної відповіді…». Тож жителі Криму побоюються небезпідставно…
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
