Доступність посилання

ТОП новини

Крим із «російським укладом»: депортація та повернення кримських татар


Депортація кримських татар

(Продовження, попередня частина тут)

Депортація кримських татар та їхнє повернення на батьківщину ‒ нерозривно пов'язані теми, але з протилежною долею. Депортація, з одного боку, в усіх на слуху, але з іншого ‒ навколо неї нагромаджені гори брехні та стереотипів. Про повернення ж, навпаки, говорять занадто мало. Щоб розповісти правду та зруйнувати міфи про життя кримських татар з 1941 до 1991 року Крим.Реалії підготували ексклюзивний цикл матеріалів «Депортація і повернення кримських татар: лікнеп».

А що в цей час відбувалося в Криму? Якою була доля півострова, зокрема, його адміністративно-територіального статусу, народів, які населяли його? Що сталося з вивченням його історії? І чи не намагалися кримські татари, за прикладом інших депортованих народів, самостійно повернутися додому з місць заслання?

25 червня 1946 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Закон, яким затвердила перетворення Кримської АРСР на Кримську область.

У вересні 1948 року Йосип Сталін відпочивав у Криму на своїй дачі. Ці канікули вождя мали далекосяжні наслідки для багатьох людей і цілих народів.

Запис бесіди Сталіна з секретарем Ялтинського міськкому А. Булаєвим у вересні 1948 року зафіксований першим секретарем Кримського обкому М. Соловйовим. Хоча Соловйов не був учасником історичної зустрічі ‒ не варто применшувати значення цього документа ‒ текст Соловйова був надісланий не більше ні менше як самому Олександру Поскрьобишеву ‒ секретарю Сталіна.

Ось уривок з цього документа: «Вчора, 12 вересня о 20:00 тов. Сталін викликав до себе тов. Булаєва та розмовляв з ним 45 хвилин. Булаєв, звичайно, був на сьомому небі від цієї бесіди та розповідає, що вона тривала вільно, дуже невимушено й тепло. У бесіді була порушена низка принципових питань, через тов. Поскрьобишева А. Н. Булаєву дане доручення підготувати деякі пропозиції щодо Ялти, які виходять за межі Ялти й стосуються всього Криму».

Як повідомляв далі Булаєв, «бесіда почалася з історії Криму, зокрема, з татар. Товариш Сталін говорив, що зараз Крим заселений працьовитим російським населенням, а про татар сказав, що вони ледарі, нічого не робили в Криму, навіть більше, під час Вітчизняної війни завдали великої шкоди», а «зараз у Криму є всі можливості, щоб краще працювати».

«Окремі татари повертаються до Криму ... їх засилає Туреччина... татари мають бути негайно виселені»

Як випливає з документа далі, в бесіді Сталін звернув особливу увагу на те, що є факти, коли «окремі татари повертаються до Криму, й попередив, що їх засилає Туреччина, тому ніяк не можна допустити такого становища. Татари мають бути негайно виселені».

Зафіксовані «зауваження» керівництву Криму про неприпустимість повернення кримськотатарських спецпереселенців ‒ нехай навіть у фантастичній інтерпретації вождя ‒ навіяли на кримську партійну верхівку настільки священний трепет, що вже на наступний день були ухвалені управлінські документи про «зачистку» Криму, надіслані міністру внутрішніх справ С. Круглову.

17 вересня 1948 року відбулася оперативна нарада начальників міських і районних відділів міліції про боротьбу з кримінальною злочинністю та посилення розшуку втікачів зі спецпоселень. Для проведення повсюдної перевірки стану паспортного режиму та виявлення втікачів-спецпереселенців у міста та райони Кримської області були відряджені 34 оперативних працівники УМВС та обласного управління міліції.

Отже, кампанія зачистки Криму отримала новий імпульс і стала набирати обертів. А через два місяці ‒ 26 листопада 1948 року ‒ був ухвалений сумнозвісний Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про кримінальну відповідальність за втечу з місць обов'язкового та постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни», який до межі ускладнив становище спецпереселенців. Є всі підстави вважати, що поштовхом до ухвалення Указу стали «кримські канікули» Сталіна в вересні 1948 року та його бесіди про долю Криму з керівниками області.

Уже через кілька днів, 25 вересня 1948 року, була ухвалена постанова Кримського обкому під назвою «Про перейменування населених пунктів, вулиць, окремих видів робіт та інших татарських позначень». Сталінська пропагандистська машина запрацювала на повну потужність. Почалося активне переписування історії Криму та кримських татар.

Ухвалена постанова «Про перейменування населених пунктів, вулиць, окремих видів робіт та інших татарських позначень»

Наукова сесія вересня 1948 року з історії Криму поклала початок кампанії з перегляду історії півострова. Наступного року в доповіді «Проти перекручень історичного минулого Криму та про чергові завдання кримських істориків» Павло Надинський зауважив, що «майже в усіх книгах і статтях, опублікованих у довоєнні роки, в яких висвітлювалися питання, пов'язані з кримськими татарами, ви виявите неправильну оцінку ролі татарського населення в економічному, культурному, політичному житті». А після рішень Об'єднаної сесії відділень історії та філософії Академії Наук СРСР щодо питань історії Криму в травні 1952 року почалося цілеспрямоване переписування історії кримських татар.

Майбутній академік Борис Рибаков в опублікованій в тому ж році статті «Про вивчення історії Криму» відзначав, що «кримські краєзнавчі організації в 1920-30 роках приділяли надмірну увагу вивченню та замилуванню середньовічною татарською культурою і недостатньо критично вивчали історію Кримського ханства».

«Нами ставиться завдання зробити Крим новим Кримом зі своїм російським укладом»
Нарком держбезпеки Криму В.Сергієнко

Депортація стала не тільки національною трагедією кримських татар та інших вигнаних з території півострова народів, які не «вписувалися» в сталінську концепцію національної безпеки й складали «профашистський і політично небажаний елемент». Нарком держбезпеки Криму В. Сергієнко ще у вересні 1944 року визначив нові завдання для свого відомства: «Нами ставиться завдання зробити Крим новим Кримом зі своїм російським укладом». В результаті депортацій був зруйнований Крим як метаетнічний феномен, в якому мирно співіснуючи, але фактично не асимілюючись, жили представники різних етнічних і релігійних груп: мусульмани-суніти ‒ кримські татари, кримські іудеї ‒ караїми, кримські євреї ‒ кримчаки, християни; росіяни, українці, греки, болгари, вірмени, німці, ‒ спільнота, в якій кожен член хоч і належав до конкретної етноконфесійної групи, але при цьому відчував себе частиною більшого утворення, в межах якого ідентифікував себе з поняттям «кримчанин».

Так змінювали, а правильніше сказати ‒ ламали Крим майже сім десятків років тому: цілеспрямовано, грубо, за підтримки та на замовлення держави й влади.

Далі буде.

XS
SM
MD
LG