Сто років тому, 18 жовтня 1921 року, Володимир Ленін підписав Декрет «Про Автономну Кримську Радянську Соціалістичну Республіку». У такому вигляді вона існувала до 1945 року, а після депортації кримськотатарського народу була перетворена на Кримську область.
Вже 26 квітня 1954 року Кримська область перейшла зі складу Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки в Українську Радянську Соціалістичну Республіку. Вже 12 лютого 1991 року кримська автономія була відновлена у складі УРСР, а з 24 серпня ‒ незалежної держави Україна. Про значення подій столітньої давнини в історії півострова у світлі російської анексії 2014 року йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
Російський глава Криму Сергій Аксенов на своїй сторінці у фейсбуці так прокоментував круглу дату з моменту створення Кримської АРСР:
«Рішення про створення автономії ухвалювалося на тлі важких наслідків громадянської війни. І треба сказати, що це рішення виявилося оптимальним. Воно відповідало історичним, географічним, етнокультурним особливостям багатонаціонального Криму. Республіка увійшла до складу Української РСР, а державними мовами були оголошені російська та кримськотатарська. Події вікової давнини ще раз нагадують нам про спадкоємність вітчизняної історії, про важливість збереження історичної пам'яті, про єдність народів Криму, засновану на загальних цілях і цінностях, на взаємній повазі та любові до рідної землі. Не випадково події 1921 року луною відгукнулися в січні 1991-го, коли кримчани під час першого в історії СРСР референдуму одностайно проголосували за відновлення Кримської автономії у складі Союзу. Це стало першим кроком на шляху до повернення Криму додому, в Росію».
Кримський історик, кандидат історичних наук Сергій Громенко розповів Крим.Реалії, чим було зумовлене створення на півострові автономії в авторитарній радянській країні.
Була проголошена автономія зі своєю конституцією, яка потім двічі змінювалася, з особливим ставленням та двомовністюСергій Громенко
‒ Ще в листопаді 1917 року в Севастополі були організовані радянські органи влади, потім вони після кривавої громадянської війни, у січні 1918-го захопили весь Крим і вже в березні проголосили Радянську соціалістичну республіку Таврида. Можна сказати, що в 1921 році експерименти закінчилися й відбувся перехід від радянського будівництва до норм. Була проголошена автономія зі своєю конституцією, яка потім двічі змінювалася, з особливим ставленням та двомовністю ‒ все тому, що, як не дивно це звучить, радянська влада не повністю виграла громадянську війну. Вона перемогла основних противників, але більшість населення вельми неоднозначно до неї ставилася. Тому 1921 рік став роком великих поступок радянської влади скореному населенню: взяти хоча б НЕП, коли дозволили торгівлю та приватну власність. Тому ж почалося національне будівництво.
Сергій Громенко підкреслює, що кримська автономія 1921 року була фактично орієнтована на кримських татар, і в цьому світлі критикує риторику Аксенова.
У 1921-му році відбувся компроміс радянської влади не з росіянами, а з кримськими татарамиСергій Громенко
‒ З одного боку, були національні республіки у складі СРСР, а з іншого, менші народи та нації, які не досягли міжнародного визнання, але мали політичні структури, як кримські татари, врешті-решт отримали свої національні автономії. Державними мовами в Кримській АРСР стали кримськотатарська та російська, а кримські татари очолювали республіку до самого початку Другої світової війни. Зараз же, в сучасній Росії фокус зміщують зі змісту національної автономії на її форму. Дуже зручно, з точки зору нинішнього кримського керівництва, вибудувати таку лінію: автономія 1921 року у складі Росії ‒ автономія 1991 року у складі України ‒ і повернення до автономії у складі Росії у 2014-му. Однак це абсолютно помилково: у 1921-му році відбувся компроміс радянської влади не з росіянами, а з кримськими татарами.
На думку Сергія Громенка, таке трактування пов'язане з тим, що нинішня російська влада в принципі відмовляє кримським татарам у політичній суб'єктності.
Кава, базари і ремесла. Побут кримських татар до депортації (фотогалерея)
Російський історик і публіцист Борис Соколов вважає, що викорінення кримських татар з політичної історії Криму 20-го століття почалося з депортації 1944 року.
Досі нічого подібного до Кримської АРСР на півострові немає, він не сприймається урядом Росії як кримськотатарська автономіяБорис Соколов
‒ З одного боку, кримськотатарська була однією з державних мов, з іншого боку, на півострові було багато національних автономних районів ‒ шість кримськотатарських, два єврейських, два німецьких, один український. Політику коренізації в СРСР почали згортати на початку 1930-х років, зокрема й в Україні. Вже потім, у 1944-му радянська влада депортувала кримських татар, та й взагалі вирішила позбутися тих автономій, чиї народи здавалися їй не цілком лояльними: була знищена не тільки кримськотатарська, а й німецька автономія в Поволжі, а також Чечня, Інгушетія, Калмикія. При цьому в Сибіру залишилися бурятська і татарська автономії. У підсумку досі нічого подібного до Кримської АРСР на півострові немає, він не сприймається урядом Росії як кримськотатарська автономія, мова корінного народу використовується вкрай обмежено.
У свою чергу, кримський історик Олександр Севастьянов вказує на те, що, оскільки формально Кримська АРСР не була створена для кримських татар, це надалі дозволило не оформляти подібний статус у 1991-му.
‒ З одного боку, події 1991 року були безпосередньо пов'язані з подіями 1921, оскільки кримську автономію тоді відтворювали. Інша справа, що імплементація результатів референдуму відбувалася ще в радянській правовій системі, плюс автономія 1921 року не була ніде в документах названа національно-територіальною. Мов державних було дві, але говорити про те, що одна якась національність виділяється, не можна було. Просто більшовики тоді бачили, що в Криму унікальна ситуація: жодна етнічна група не становила більшість населення ‒ тому вони й ухвалили таке рішення про автономію у складі РРФСР... Але я б не міг провести паралелі між Кримською АРСР того періоду й сьогоднішньою Республікою Крим ‒ це абсолютно різні юридичні площини.
Тим часом український історик, доктор історичних наук Лариса Якубова переконана, що сучасних кримських і російських політиків не цікавить реальна історія кримської автономії 1921 року.
Історія радянської автономії в Криму ‒ це колосальне поле нерозв'язних проблем і суперечностейЛариса Якубова
‒ Чиновники дуже люблять круглі дати, але часто абсолютно не знають їх передісторію. Це банальна інструменталізація історії, коли сучасні функціонери використовують подібні приводи, щоб сказати і все, й нічого одночасно. Виступ Аксенова демонструє традиційну лінію імперської російської бюрократії: спроба ідеологічно зв'язати в єдине ціле сучасну історію Росії та Криму, вибілити анексію й підвести під неї прийнятну підставу для тих, хто не знає історію. Це такий політично переварений сурогат історії. Насправді історія радянської автономії в Криму ‒ це колосальне поле нерозв'язних проблем і суперечностей, які найчастіше вирішувалися методом фізичного знищення. Усі ці сьогоднішні алюзії на спадкоємність ‒ бажання створити для себе видимість потужності сучасної російської держави.
Таким чином, робить висновок Лариса Якубова, в сучасній Росії політику історичної пам'яті формують переважно політики, без участі професійних істориків, і риторика з приводу заснування Кримської АРСР ‒ яскраве тому підтвердження.
(Текст підготував Владислав Ленцев)
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
