Доступність посилання

ТОП новини

Кримське ханство. Фонтан сліз і порятунок Бахчисарая


(Продовження, попередня частина тут)

Історії Кримського ханства не пощастило двічі: в Російській імперії її писали переважно чорними фарбами, а в Радянському Союзі взагалі спробували забути. Та й жителі сучасної України, ніде правди діти, здебільшого перебувають у полоні російських міфів і помилок щодо кримських татар. Щоб хоч трохи виправити ситуацію, Крим.Реалії підготували цикл публікацій про минуле Кримського ханства та його взаємини із Україною.

Наостанок згадаймо про архітектурні пам'ятки. Адже в наших минулих передачах, підводячи підсумок кожного сторіччя в історії Кримського ханства, ви завжди згадували про історичні споруди, які збереглися на півострові від відповідних епох до наших днів. Але в обговоренні подій 18 століття, переповненого війнами та потрясіннями, у нас просто не залишилося часу, щоб торкнутися теми культурної спадщини того періоду. І цю прогалину я пропоную заповнити. Отже: що залишило по собі в Криму 18 століття ‒ звісно, окрім сумної пам'яті про загибель Кримського ханства?

Культура ‒ це, як завжди, останнє, про що ми згадуємо, коли описуємо якусь цивілізацію. Хоча можна ж і навпаки: починати саме з культури, тому що вона багато в чому визначає, так би мовити, смак епохи. Ось, наприклад, згадайте нашу розмову про Менглі Герая ‒ там наприкінці йшлося про культурну революцію, коли ординська культурна спадщина з її сельджуцьким стилем змінювалася в Криму на османську, в результаті цього синтезу виходили дивовижні пам'ятки, типу ханського мавзолею в Салачику. І там було цілком очевидно, що ці зміни свідчили вже не тільки про якісь вузько мистецтвознавчі зміни, але яскраво відображали зміни в державній ідеології, коли на цих пам'ятках розквітала каліграфія нових, небачених раніше, ханських титулів із дуже важливим у політичному плані змістом.

Але ж я тоді не встиг розповісти абсолютно вже дивовижну, красиву історію про портал Демір-Капи та палац Девлет-Сарай, що взагалі виводить раннє ханство на арену Ренесансу й показує загальноєвропейський культурний вимір спадщини ханського Криму ‒ а це вже, як ви розумієте, не жарти.

Ось і зараз: почни ми бесіду про 18 століття не з того, хто скільки кому попсував крові, а з того, які книги читали тоді в Ханському палаці та замовляли в стамбульських бібліотеках, які візерунки почали малювати на палацових стінах або, наприклад, з яким культурним багажем приїжджали до Бахчисарая хани зі Стамбула, то Крим постав би перед нами з абсолютно несподіваного ракурсу, й не факт, що цей ракурс був би менш інформативний, ніж бесіда чисто про політичну історію. Адже, наприклад, Стамбул першої половини 18 століття ‒ це ж не тільки корупція та політична криза. Це ще й дивовижна мода на тюльпани з усіма розкошами, що її супроводжували. Це й культурна, знову-таки, революція ‒ цього разу в французько-версальському стилі ‒ й усі ці паризько-стамбульські віяння повним потоком долітали до Бахчисарая, закарбовувалися на стінах Ханського палацу в усіх цих буколічних пейзажах без людей, у мармурових завитках у стилі рококо.

Це ще далеко не факт, що саме політична історія ‒ це найперше й головне. Історія культури будь-якого народу може розповісти нітрохи не менше

Тобто це ще далеко не факт, що саме політична історія ‒ це найперше й головне, що можна розповісти про той чи інший народ. Насправді історія культури будь-якого народу може розповісти нітрохи не менше. Якщо, звісно, в ній розбиратися. Але розбираються в історії культури завжди набагато, набагато менше, ніж розбираються в політиці ‒ чи то в політиці нинішній, чи в політиці середньовічній.

Отже, що нам у Криму в плані культури залишило 18 століття. Зрозуміло, перш за все бахчисарайський Ханський палац ‒ точніше, не сам палац як такий, заснований 16 століття, а стиль і декор палацу, відродженого та перебудованого в 1740-х роках після згубної пожежі, а потім ще додатково оновленого й прикрашеного в 1760-х роках при Кирим Гераї. І вся ця надзвичайна пишність, сліди якої добре помітні й до сьогодні, виникла там не випадково.

Є в Криму й інший великий пам'ятник 18 століття: фортеця Єні-Кале під Керчю. Дивовижна, величезна фортеця на трьох терасах гірського схилу, здатна перекрити Керченську протоку, блискавично зведена за кілька років, небачена в Криму на той момент за своєю потужністю споруда, ‒ що, тим не менш, в результаті не потопила жодного ворожого судна й не зупинила жодного ворожого солдата. Єні-Кале ‒ це пам'ятка турецька, а за стилістикою ‒ французька, як ви здогадуєтеся, в мене знову багато є що сказати з цього приводу, особливо в світлі бахчисарайської моди на рококо. І тому наостанок я хочу згадати тріаду найвишуканіших та найзнаменитіших бахчисарайських пам'яток, що уособлюють собою цю дивовижну епоху 18 століття.

Я говорю про три споруди, збудовані за правління Кирима Герая, а саме: мавзолей Діляри-бікеч на околиці палацу, так званий Фонтан сліз у глибині палацових двориків і мечеть Ешиль-Джамі, що стояла в місті неподалік від палацу й до наших днів не збереглася, але свого часу була докладно описана, відзнята та замальована. Кожна з цих пам'яток має унікальні риси та є свого роду художнім шедевром. Додам, що ці витончені споруди, поряд із новим декором палацу, стали останнім помітним досягненням культури Кримського ханства, тому що вони були зведені в 1763-64 роках, а всього через сім років Криму стало, як ви пам'ятаєте з минулої розмови, вже не до творчості.

Будь-яких кримськотатарських легенд навколо цих пам'яток скласти не встигли ‒ що й не дивно, адже до моменту падіння Кримського ханства ці споруди були ще дуже свіжі й нові, щоб стати предметами народних переказів.

Однак у 19 столітті ці дивовижні пам'ятки помітили романтично налаштовані письменники з різних країн ‒ в першу чергу, звісно, Пушкін, у поемі якого під назвою «Бахчисарайський фонтан» виникла екзотична легенда про прекрасну полонянку гарему Марію Потоцьку, сумирно закоханого в неї суворого, але в глибині душі благородного хана, а також підступну суперницю, яка отруїла Марію з ревнощів.

З того часу мавзолей загадкової придворної дами Диляри (чия особа досі не ідентифікована) в поданні спочатку гостей, а потім і жителів міста, перетворився на гробницю Марії, мечеть, як стало вважатися, збудована за заповітом Марії, а кімнатний фонтан став інтерпретуватися як пам'ятник Марії, збудований невтішним ханом у пам'ять про передчасну кончину його коханої.

Настав час, коли казка несподіваним чином раптом здобула найреальніше політичне значення

Ця романтична легенда не мала ні найменшого стосунку до реальних історичних обставин створення всіх трьох пам'яток, проте настільки глибоко вкоренилася на місцевому ґрунті, що стала не лише літературним, а вже воістину народним надбанням, зокрема й кримськотатарським, тому що й кримськотатарські письменники теж стали створювати власні інтерпретації цієї легенди. І ось одного разу настав час, коли ця казка, чиста вигадка, несподіваним чином раптом здобула найреальніше політичне значення ‒ та до того ж ще по-справжньому рятівне як для палацу, так і для всього міста.

Те, про що я розповім зараз, настільки ж не є історичним, як і сама легенда, й не підтверджене жодним документом ‒ але, напевно, коли йдеться про тонкі та невловимі матерії мистецтва, історик має право зробити рідкісний виняток і вперше дозволити собі розповісти про те, що не може підтвердити посиланнями в джерелах і в наукових працях.

Так ось, за плутаними усними розповідями старих працівників Бахчисарайського музею, після сталінської депортації кримських татар 1944 року десь у московських верхах почало, так би мовити, вентилюватися питання про те, що, мовляв, є думка, що непогано було б вслід за виселенням з Криму так званого «народу-зрадника» стерти й головне нагадування про нього, що залишилося в Криму, ‒ тобто знести Бахчисарайський палац. А також, зрозуміло, перейменувати сам Бахчисарай ‒ адже 99 відсотків інших кримських міст і сіл у ті роки вже були перейменовані по-радянськи, а Бахчисарай на їхньому тлі дуже вирізнявся.

Але в якийсь момент хтось ‒ мені невідомо, хто саме: чи то самі музейники, які тоді дійсно помчали до Москви, чи то імениті радянські письменники, з якими вони там зустрічалися ‒ напевно, звернув увагу керівництва, що, мовляв, на обкладинці пушкінської поеми написано саме «Бахчисарайський фонтан», але ж у Радянському Союзі, взагалі, не так багато міст, яким би Пушкін присвятив цілу поему, й розкидатися такими містами буде недалекоглядно в плані патріотичного виховання трудящих, ну і, напевно, що-небудь ще в такому ж дусі.

Чи правдива така бесіда, що виникає в уяві, чи ні, але факт залишається фактом: колишня ханська столиця у вигляді разюче рідкісного для Криму винятку залишилася в кампанії повальних сталінських перейменувань при своєму давньому імені, а Ханський палац залишився в недоторканності.

Ось вам, якщо завгодно, й приклад з культурної історії. Яка безпосередньо перетікає в політичну й тим самим підтверджує свою не меншу значущість.

XS
SM
MD
LG