Мартін Кислий
Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Питання «Куди прямують та чого прагнуть кримські татари» не є новим, однак не тільки не втрачає свою актуальність, але й набуває пріоритетності в умовах дев’ятирічної окупації Криму та наших спільних мрій про майбутнє півострова. В основі ідентичності будь-якої спільноти та уявлення про саму себе лежить історична та культурна пам’ять, які вибудовуються довкола спільних наративів. У ці наративи вкорінені спогади про минуле та прагнення спільноти в майбутньому.
Колективна пам’ять про спільний історичний досвід об’єднує індивідів у спільноту. Після окупації Криму російською федерацією в 2014 році в українському суспільстві хоча й запізніло, але почало укріплюватися уявлення про Кримський півострів як батьківщину кримських татар. Для самих кримських татар наративи батьківщини є глибоко вкоріненими у злочинну депортацію 1944 року.
Одразу слід зазначити що депортація кримських татар не була подією, а процесом розтягнутим у часі, чи радше структурою. Ця структура мала два виміри: владний і народний. Для влади депортація була ще однією спробою очистити Крим від кримських татар, остаточною колонізацією та детатаризацією півострова. Депортація була досі небаченим за формою явищем, адже з Криму було примусово виселено увесь народ.
Депортація кримських татар має геноцидну природу
Депортація кримських татар 1944 року була одним з наймасовіших злочинів радянського режиму та кульмінацією імперської політики витіснення корінного народу з його землі. Поза сумнівами, депортація кримських татар має геноцидну природу: примусове виселення усього народу з Криму призвело не тільки до значних людських жертв, але й до руйнування усталеного порядку життя, соціальної структури та культури народу.
Кава, базари і ремесла. Побут кримських татар до депортації (фотогалерея)
У той час як кримські татари були у вигнанні, владою було проведено низку заходів зі стирання слідів корінного народу в Криму, внаслідок чого змінився образ півострова. Депортація була не подією, а процесом, розтягнутим у часі, метою якого було знищення народу як цілісної спільноти та позбавлення його сенсів, придатних для консолідації.
Вигнання корінного народу з батьківщини було продовженням колоніальної політики імперії
Зокрема, розселення народу у віддалених куточках Середньої Азії мало б призвести до асиміляції кримських татар. Але за змістом депортація не була чимось новим, бо не вперше влада витісняла народ з рідної землі. Таким чином, вигнання корінного народу з батьківщини було продовженням колоніальної політики імперії.
Після 1944 року імперські утиски не припиняються, адже депортація як структура відтворюється у спробах асимілювати кримських татар на чужині, наклепі, звинуваченні у зраді, забороні на повернення тощо. Зрештою, тут доцільно нагадати, що вже після 2014 року з’явилося поняття гібридної депортації.
Для народу депортація теж не була лише подією у травні 1944 року: старі люди часто говорять «в депортації», адже кримські татари цим терміном означують вигнання. Це довгий процес, що містив усвідомлення себе та своєї батьківщини, боротьбу за свої права, повернення та, зрештою, винайдення батьківщини.
Поява уявлення про весь Крим як батьківщину
До 1944 року кримські татари мали, серед інших (етнічна, релігійна) локальну (територіальну) ідентичність: вони уявляли себе мешканцями свого села чи міста та ідентифікували себе зі своїми сусідами. «Своя територія» обмежувалася кордонами знайомої їм з дитинства місцини. Саме тому в спогадах депортованих поширеним є сюжет прощання зі своїм селом у момент, коли людей вивозили на вантажівках.
На формування сучасної кримськотатарської ідентичності значною мірою вплинула травма депортації та боротьба за повернення
Депортація призвела до домінування уявлення про весь Кримський півострів як батьківщину. Важливо, що у спогадах повторюваним є сюжет прощання в момент, коли потяг минав Перекоп («Ор къапыдан отемиз»), чи Сиваш, залишаючи Крим позаду. Це означало, що Крим залишився позаду: «Всі гірко плакали, розуміючи, що вивозять з рідної землі». Так Мусфіре Муслімова у своїх спогадах зазначила, що старші люди прощалися з батьківщиною, коли потяг їхав через Сиваш: «Прощавай дорогий, рідний наш Крим! Ми їдемо, чи побачимо ми тебе знову?». Дітям вони казали: «Дивіться діти, ми їдемо через Сиваш, ворота Криму. Ніколи не забувайте свою батьківщину – Крим!».
Як відзначали День пам'яті жертв депортації в українському Криму (фотогалерея)
Роки у вигнанні та обмін спогадами про батьківщину з іншими членами спільноти, які походили з різних районів Криму, лише підсилили цей ефект. А тому в наративах другого, а особливо третього покоління депортованих кримських татар уявлення про, наприклад, Ускут, Тав-Бодрак чи Курман як про свою рідну землю, батьківщину, відходить на другий план. Натомість увесь Кримський півострів починає сприйматися як ана ватан, ана юрт. Зрештою, на формування сучасної кримськотатарської ідентичності значною мірою вплинула травма депортації та боротьба за повернення.
Консолідація народу довкола ідеї повернення
Ґенеза національного руху кримських татар була пов’язана з прагненням та ідеєю повернення, що зародилася у вигнанні. Джерелом цієї ідеї були наративи батьківщини. Саме ці наративи вплинули на появу не тільки у першого, але й у другого і третього покоління кримських татар ідеї та прагнення повернутися на батьківщину. Ця ідея також ґрунтувалася на прагненні до відновлення справедливості: депортація уявлялася як несправедливість, злочин, вчинений проти народу.
Боротьба та повернення додому консолідувало спільноту в різний спосіб
Справді, національний рух кримських татар за повернення був масовим, тому що вибудовувався довкола боротьби за справедливість і повернення на рідну землю. Такий порядок денний, поза сумнівами, мав антиколоніальний характер, що було суголосно зі світовими тенденціями другої половини 20 століття та не втратило актуальніть у наш час.
Боротьба та повернення додому консолідувало спільноту в різний спосіб. Це і збір підписів під петиціями, під час якого відбувалося знайомство та розуміння/відчуття спільноти. Це і грошова допомога для тих, хто після 1967 року наважився їхати до Криму попри негласну заборону. Власне, переслідування владою та спротив так само об’єднували народ.
Сьогодення
Облаштування на рідній землі після репатріації, зокрема в умовах політичних та економічних криз 1990-х років, а згодом і окупація Криму Російською Федерацію, суттєво вплинули на зміну орієнтирів та розмивання точок консолідації. Втім, у суспільстві існує запит на об’єднання спільноти довкола спільних цінностей та збереження її ідентичності.
Уявлення про рідну землю як цінність, досі є актуальними для кримських татар
Більше того, наратив батьківщини, уявлення про рідну землю як цінність, досі є актуальними для кримських татар. Заразом, прагнення справедливості теж на часі. Видається, що за поточних обставин, із урахуванням усіх загроз, перед народом стоїть завдання не тільки зберегти себе, але й адаптувати свої сенси та прагнення відповідно до викликів часу.
Кримські татари без сумнівів визначають, що їм властиві волелюбність, гідність та прагнення справедливості. Можливо, саме ці цінності мають слугувати орієнтирами для спільноти?
Справді, кримські татари є носіями спільного історичного досвіду, колективної травми депортації, в яку вкорінено бачення Росії як колонізатора. Це, у поєднанні з розумінням значення рідної землі та потягу до подолання наслідків колоніального статусу народу, фреймує поступ кримських татар як деколонізаційний.
Мартін Кислий, дослідник, викладач НаУКМА, учасник проєкту «Ініціатива для кримських татар»
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.