Доступність посилання

ТОП новини

Москва під владою Криму 500 років тому. Кримський смерч


Облога Москви кримським ханом Мехмедом I Гераєм у 1521 році. Мініатюри з Особового літописного зводу XVI століття

За п'ять років після описуваних подій до Москви прибув австрійський дипломат Сигізмунд фон Герберштейн – один з найосвіченіших людей епохи. Вивчивши документи і переговоривши з очевидцями, він у 1549 році випустив свої знамениті «Записки про Московію», завдяки яким ми в деталях знаємо про все, що сталося там влітку 1521 року.​

Продовження. Попередню частину читайте тут.

Кримський смерч

Звістка про поразку приніс до Москви в ніч на 29 липня молодший брат великого князя Василя III князь Андрій Старицький, який зі своїм загоном втік з-під Коломни, так і не вступивши в бій. Столиця не бачила ворогів у безпосередній близькості вже понад пів століття, тому виявилася абсолютно неготовою до оборони – посад (Біле місто) був обнесений лише валом з ровом. Кам'яний Кремль мав у своєму розпорядженні достатньо великих гармат, здатних відбити штурм, але вони зберігалися у цейхгаузах фортеці, а не біля воріт. І, як писав Герберштейн, «гармати ж ці були настільки величезні, що перевезти їх туди навряд чи можливо було і у три дні, та й наявного напоготові пороху не вистачило б і на один постріл з великої гармати: такий незмінний звичай московітів – тримати все під спудом і нічого не готувати заздалегідь, але якщо приступить потреба, тоді тільки робити все похапцем».

29 липня головні сили Мехмеда і Сахіба Ґераїв рушили на захід і встали на річці Северці у 60 кілометрах на південь від Москви. Звідси кримські загони почали спустошувати околиці та захоплювати бранців: «безлічі християнства перемігши, і полонивши, чоловічої статі і жіночої, і багато крові проливши... і багато сіл і святі церкви підпаливши, розграбувавши і попаливши». Спадкоємець кримського престолу Бахадир Ґерай пішов далі та розорив «великого князя село улюблене Острів» за 25 кілометрів від столиці. Був спалений посад Кашири.

Василь... втік з Москви; він був до того наляканий, що у розпачі деякий час ховався, як кажуть, під стогом сіна
Сигізмунд фон Герберштейн

У той же день 29 липня Василь III поїхав з Москви за сотню кілометрів до Волоколамську, а потім ще далі – у містечко Микуліно в Тверській землі. Офіційно він відправився «збиратися з воєводами своїми і з людьми» і «розіслав всюди по багатьох своїх воїнствах», «чекаючи до себе сили від Великого Новгорода, а інших з других місць». На ділі ж, як пише Герберштейн, «Василь, розуміючи, що він не в змозі відбити настільки численного ворога... втік з Москви; він був до того наляканий, що у розпачі деякий час ховався, як кажуть, під стогом сіна». Приклад князя наслідували і посли (чи то литовські, чи то лівонські), які осідлали коней і, «не бачачи навколо нічого, крім диму згарищ, і вважаючи, що оточені татарами, вони виявили таку жвавість, що в один день дісталися Твері, яка знаходиться у 36 німецьких милях від Москви».

Спроба зібрати війська не вдалася. Василь писав «до воєвод своїх у Серпухов, до князя Дмитра Бєльського і до князя Василя Шуйського і до князя Івана Воротинського, повелівши їм проти царя йти. Вони ж не пішли». Деморалізовані війська сиділи у фортецях – допомоги Москві чекати було нізвідки. Навіть у далеких Новгороді і Пскові зі страхом очікували кримського вторгнення і готували полки.

Татари рушили далі, спалюючи все навколо, і навели такий жах на московітів, що навіть у місті та фортеці ті не відчували себе у достатній безпеці
Сигізмунд фон Герберштейн

Тим часом «татари рушили далі, спалюючи все навколо, і навели такий жах на московітів, що навіть у місті та фортеці ті не відчували себе у достатній безпеці, – писав Герберштейн. – Під час цієї паніки жінки, діти і всі, хто не міг битися, збігалися у фортецю з возами, повозками і всім скарбом, і у воротах виникла така тиснява, що, надмірно метушачись, вони заважали одне одному і топтали одне одного».

За старшого у Москві залишився колишній казанський царевич Худай-Кул, у 1505 році хрещений під ім'ям Петра, а у 1506 році одружений на Євдокії – молодшій сестрі Василя. Його батько, казанський хан Ібрагім, був непримиренним ворогом Москви, а син став тимчасовим правителем міста. Безпосереднє командування обороною було покладено на німецького пушкаря Ніколаса, якому «начальник та інші радники, які перебували в цілковитій майже розгубленості від надзвичайного страху, наговоривши багато ласкавих слів, доручили захищати місто».

1 серпня передові роз'їзди Бахадира підійшли майже впритул до міста – до знаменитих Воробйових гір: «татари і у Воробйові, у великого князя селі, були і мед на льохах великого князя пили, і багато сіл князів і бояр біля Москви підпалили, а людей полонили». У цей момент, згідно з Герберштейном, якраз відбувалося встановлення гармат на вал, причому мешканці тягали їх на власних плечах. Тут пролунали крики про наближення кримців, і городяни в жаху кинулися у фортецю, забувши про захист валу, так що гармати вервечкою лежали уздовж вулиці. «І якби тоді сотня ворожих вершників напала на місто, вона змогла б без жодного опору спалити його дощенту».

Крим не міг і не збирався завойовувати Москву – мова йшла скоріше про «примус до миру» великого князя

Однак хан на взяття Москви не пішов. По-перше, штурм великого міста з численною артилерією («гармат, за наказом князя, відлито було безліч») міг призвести до втрат, не порівняних із вигодами від розграбування. По-друге, Мехмед Ґерай не знав, що воєводи Василя не підкоряються наказам. Навпаки, до нього доходили чутки про «велике зібрання» сил противника (саме цією загрозою російські літописці пояснювали відступ хана). Ну і по-третє, як уже говорилося, Крим не міг і не збирався завойовувати Москву – мова йшла скоріше про «примус до миру» великого князя.

Тому кримські війська лише перерізали сполучення міста з околицями. Ця тактика виявилася успішною, тому що «від безлічі народу у фортеці стояв такий сморід, що, пробудь ворог під містом три або чотири дні, обложені загинули б від зарази, оскільки у такій тісноті кожен змушений був віддавати данину природі там же, де стояв».

Позбавлені можливості чинити опір «захисники міста визнали за краще умилостивити царя Мухаммед-Гірея, пославши йому рясні дари, особливо ж мед, щоб спонукати його зняти облогу. Прийнявши дари, Мухаммед-Гірей обіцяв зняти облогу і покинути країну, якщо Василь грамотою зобов'яжеться бути вічним данником царя, якими були його батько і предки». Фактично, йшлося про відновлення ординського панування над Московією, з тією лише різницею, що сарайського хана як сюзерена заміняв кримський. Вимога була приголомшливо великою, але і сил для оборони Москви не було, тому Петро/Худай-Кул змушений був погодитися. На думку Миколи Карамзіна, «ймовірно і те, що бояри московські не наважилися б дати цей грамоти без відома государева: Василь же, як видно, боявся тимчасового сорому менш ніж лиха Москви, і вважав за краще її мирне визволення славним небезпекам кровопролитної, невірної битви. Написали хартію, скріпили великокняжою печаткою і вручили хану». 4 серпня облога міста була знята.

За кілька днів, «отримавши складену згідно з його бажанням грамоту, Мухаммед-Гірей відвів військо». З собою він вивозив не тільки надважливий документ, а й викуп за місто, а також незліченну кількість полонених. «Острозький літописець» говорить про 300 тисяч, а Герберштейн зі слів хана – про 800 тисяч осів! Зрозуміло, ці цифри слід сміливо ділити на десять, але у будь-якому випадку збитки були величезні – постраждалі від розорення вотчини звільнялися від усіх податків на п'ять років.

Кримське вторгнення спровокувало низку народних виступів в московських містах

Неначе цього мало, кримське вторгнення спровокувало низку народних виступів у московських містах. «Казанський літописець» лаконічно повідомляв: «заколот учиняв по всіх містах великий і до Галича».

12 серпня кримське військо залишило межі Московії та перейшло Оку. Зворотний шлях також пролягав поблизу Коломни, чиї жителі самі підпалили свої будинки і сховалися за стінами фортеці за два дні до проходу хана, не знаючи про укладений мир.

Обтяжений здобиччю, Мехмед зупинився 15 або 16 серпня під Рязанню, де розігрався останній акт цієї драми, який заслуговує на окрему розповідь. Але спочатку – невеликий огляд подій на московсько-казанському прикордонні.

Східний фронт

Бойові дії на сході почалися незабаром після сходження Сахіба Ґерая на казанський престол. Вже 26 травня «татари казанські з черемисами» вторглися у Костромську землю «і багато зла вчинили і в полон повели, а інших посікли і пішли геть». Але тамтешні воєводи перехопили ворога на зворотному шляху, розгромили, а полонених відбили. 4 червня казанські війська намагалися взяти Унжу (250 км на північ від Нижнього Новгорода) – «і до міста приступили, і міст запалили і ворота», але були відбиті гарматним вогнем, розоривши лише волость.

21 серпня троє казанських «князів» розграбували околиці Нижнього Новгорода, «і взяли полону безліч, а інших посікли». Сам хан Сахіб «з усіма казанськими людьми приходив на Муромські місця і на Мещерські», але, на жаль, з літопису неясно – до або після походу до Коломни. Окремі загони забралися на річку Сухону – у 500 кілометрах на північ від Москви! В одній з волостей вбили і взяли у полон 6,5 тисяч селян.

Великий князь, чиї сили були підірвані ханським вторгненням, був не в змозі надати допомогу далеким східним околицям своєї держави. Лише двома роками пізніше, коли кримська загроза була знята з порядку денного на десятиліття, Василь почав повномасштабний наступ на Казань. Але цей сюжет виходить за рамки нашого оповідання.

Далі буде.

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.
XS
SM
MD
LG