Доступність посилання

ТОП новини

«Кримський інжир» для України: як говорити про анексію за допомогою літератури


Влітку 2018 року розпочався письменницький конкурс «Кримський інжир», прийом робіт завершився 31 жовтня. За цей час організаторам надіслали 244 роботи від 135 авторів з усієї України в шести номінаціях: «поезія», «проза кримськотатарською мовою», «проза українською мовою», «переклад» та «жіночий погляд». У травні 2019 року антологію презентували в Києві.

Про що розповідають твори цього літературного збірника? Як пройшли його презентації в різних українських містах? І яка роль літератури в діалозі між материковою Україною та анексованим Кримом? Ці та інші теми в ефірі Радіо Крим.Реалії разом із ведучим Олександром Янковським обговорюють програмний директор Кримського дому Алім Алієв і поетеса, переможець «Кримського інжиру» Сейяре Кокчеєва-Усейнова.

‒ Про що розповідають твори-переможці, які увійшли до збірки, Аліме?

Алієв: Ми вибрали найкращі твори в поезії та прозі, які стосуються Криму. Хтось писав свої спогади про Крим доокупаційний і в перші роки окупації. Кримськотатарський вірш, який став переможцем, ‒ про Бахчисарай, про те, як руйнуються ці пам'ятки, що це означає для кримських татар. У категорії перекладів у нас є як переклади українських письменників ‒ Сергія Жадана та інших ‒ кримськотатарською мовою, так і переклади з кримськотатарської на українську. Мені здається, що це дуже важливий процес пізнання один одного вже на більш глибинному рівні ‒ через літературу, через слово.

‒ Що можна назвати кримськотатарською літературою зараз? Чи має вона бути написана тільки кримськотатарською мовою, чи обов'язково автор має бути кримським татарином?

Алієв: Прекрасне питання! Ми дуже багато дискутуємо з членами журі, чи можна вважати кримськотатарською літературою, наприклад, поезію, написану російською мовою, або турецькою. Більшість схиляється до того, що мовна компонента важлива з точки зору того, що кримськотатарська мова перебуває в непростій ситуації. На мій суб'єктивний погляд, кримськотатарська література може бути написана різними мовами. А от щодо того, чи написана вона етнічним кримським татарином, це вже інше питання.

‒ Ви презентуєте цю антологію у різних українських містах. Як проходить турне?

Ми дуже довго, виявляється, не вибудовували цей культурний діалог із іншими містами

Алієв: Ми вже були в Маріуполі, Херсоні, Одесі, Ужгороді. У найближчі суботу-неділю ми будемо в Харкові, у понеділок-вівторок ‒ у Краматорську. Різні поети та письменники ‒ переможці та фіналісти ‒ читають свою поезію та прозу двома мовами, навіть іноді російською і таким чином знайомлять із цією літературою жителів інших регіонів. Коли я обирав ці регіони, я розумів, що це деокуповані міста ‒ Краматорськ, Маріуполь ‒ також це міста з досить строкатим мультикультурним складом ‒ Ужгород, Одеса. Херсон найближчий до Криму. Ми дуже довго, виявляється, не вибудовували цей культурний діалог із іншими містами. Він відбувався в Києві, у Львові, і тільки.

‒ Що передбачене на презентаціях, окрім літературних читань?

Алієв: Дискусії, у кожному місті різні. Ось, наприклад, у Харкові в нас буде дискусія «Харків і Крим ‒ погляд у майбутнє». Ми іноді піднімаємо провокаційні теми, щоб у публічному дискурсі більше тема Криму звучала. Криму все більше й більше бояться, і це мене насторожує. Зараз ми будемо в Харкові налагоджувати мости: як знову говорити один із одним, яким чином ми можемо допомагати нашим співвітчизникам в окупованому Криму.

‒ Сейяре, розкажіть, як відбувалися ваші зустрічі зі слухачами?

Кокчеєва-Усейнова: Тур вийшов дуже незвичайний і цікавий саме тому, що міста були дуже різні, аудиторія була дуже різна, по-різному ставилася до нас, по-різному підготовлена і, мабуть, чекає від нас якихось різних посилів, напевно. Маріуполь був перший і найбільш незвичайний для мене. Він здався мені сплячим містом: мені хотілося то вити від безнадії, то часом співати від радості та надії. Мені спочатку здалося, що немає надії в обличчях, а потім побачила сльози в очах, як люди сприймають пісні Сашка Положинського ‒ і я зрозуміла, що тут живе такий прихований потенціал надії на майбутнє.

‒ Наскільки літературу можна вважати тим шляхом, який збудить інтерес до Криму в українському суспільстві?

Люди спілкуються з жителями Криму й часто ставлять питання: а чим ми можемо зараз допомогти?

Алієв: У міжнародній практиці це називається soft power, м'який вплив, коли ми не безпосередньо, в лоб говоримо, що Крим ‒ це Україна, а коли ми через тексти, через якісь інтелектуально-емоційні речі доносимо цей меседж. І крім літератури ми робили джазові концерти, майстер-класи з гончарного мистецтва, проводили суспільно-політичні дискусії. Але через тексти, через літературу це проникнення набагато сильніше, або через культуру, через освітні проєкти. Люди втомлюються від негативних тим, люди намагаються ховатися, а тут вони чують вперше кримськотатарську мову, вперше чують своєю українською мовою кримськотатарську поезію. І ще дуже важливо, що люди спілкуються з жителями Криму й часто ставлять питання: а чим ми можемо зараз допомогти?

‒ А чи є кримськотатарська література в українській шкільній програмі?

Алієв: Анонсую: зараз ми з Міністерством освіти і науки (України ‒ КР) готуємо 150 комплектів «Кримського інжиру» та інших кримських книг для найкращих шкіл усієї України. У програму шкільну також зараз вноситься хоча б кілька кримськотатарських текстів.

‒ Літературний конкурс триватиме?

Алієв: Буквально місяць тому ми оголосили про другий конкурс «Кримський інжир», і я сподіваюся, що ми й цьогоріч отримаємо хороші, якісні, цікаві тексти.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

XS
SM
MD
LG