Доступність посилання

ТОП новини

Українська культура завойовує світ. Чи Україна забезпечить їй надійний тил?


Лірник на чолі колони військових під час Маршу ветеранів до Дня Незалежності України. Київ, 24 серпня 2019 року

Від нового прочитання Гамлета до музичної збірки «Звуки Чорнобиля», від візуального проєкту «Нарбут ХХІ» на честь видатного графіка до різдвяного концерту світової та української класики від LvivMozArt, від виступів «ДахиБрахи» на фестивалі глобальної музики globalFEST до онлайн-курсу «Україна: історія, культура та ідентичність» та появи україномовних гідів у світових музеях – українська культура цього року засвідчила, що може розвиватися і за найнесприятливіших умов карантину та скорочення державного фінансування.

Протягом останніх семи років культурні проєкти зміцнили українську громадянську ідентичність, чіткіше прорисували межі України на світових мапах та допомогли протистояти зусиллям Росії, яка використовувала ідентичність та історію як зброю проти України, наголошують фахівці. Українці довели, що можуть вийти за рамки пострадянських схем культурного менеджменту і знайти моделі співпраці між митцями, громадянським суспільством і державою, які базуються на західних зразках, а подекуди і творчо їх розвивають.

Та експерти говорять, що майбутнє цієї співпраці непевне, бо керманичам держави бракує і грошей, і розуміння того, що культура є не «зайвою розкішшю», а основою успішного розвитку країни.

Мало яка сфера суспільного життя в Україні була останніми роками настільки успішною, як культура – нові театральні постановки, фестивалі, що відроджували депресивні міські простори, виставки, нові художні та документальні фільми, що збирали повні зали глядачів та призи фестивалів – імпульс, який дав Євромайдан, призвів до справжнього культурного буму.

Як каже колишня заступниця міністра культури в постмайданному уряді Олеся Островська-Люта, відразу після Революції гідності на державні посади прийшли люди, які прагнули змін, розуміли, для чого вони потрібні, і готові були їх впроваджувати.

Олеся Островська-Люта
Олеся Островська-Люта

Культура зміцнювала українську державу

«Коли мене запросив до уряду Євген Ніщук, наша команда мала місію, чого не було до 2014 року. Було багато дискусій про те, що ми хочемо зробити, як ми маємо служити суспільству і яких змін ми хочемо досягти. Це була кардинальна різниця, бо раніше у працівників міністерства було відчуття, що потрібно служити політикам чи навіть самій бюрократії», – сказала колишня урядовиця, яка нині очолює культурно-мистецький і музейний комплекс «Мистецький арсенал» у Києві.

Виступаючи під час вебінару, який проводив Український інститут у Лондоні (не пов’язаний з українською державною установою – ред.), вона додала, що культурному відродженню України допомогло те, що до сфери культурного управління прийшли фахівці, які вже мали за спиною досвід роботи в західних інституціях, що працюють на основі ґрантового фінансування – у Британському інституті, німецькому Інституті Гете, у фонді «Відродження».

З появою нових культурних інституцій, таких, як Український культурний фонд, Український інститут книги, Державне агентство з питань кіно, українська держава також запровадила прозорі умови фінансування та зуміла налагодити тісну співпрацю між культурною спільнотою, громадянським суспільством та західними донорами, які приносили не лише додаткові гроші, але і експертизу, вважає дослідниця Марина Песенті.

«Нова модель співпраці зуміла вивільнити креативну енергію митців, які не боялися ставити амбітні цілі перед собою і державою», – сказала Пеcенті на презентації свого дослідження, опублікованого британським інститутом Chatham House, про зв’язок між культурним відродженням і зміцненням української держави.

У тому, як потужно Україна заявила про себе через культуру, вона сама могла пересвідчитися, очолюючи в 2015–2020 роках Український інститут в Лондоні, який є незалежною благодійною установою, яка започаткувала низку проєктів у сфері публічної та культурної дипломатії у співпраці між українськими та британськими освітніми та культурними організаціями.

На думку Песенті, у культурній сфері зародилися ті моделі співпраці між митцями, громадськими організаціями, місцевою владою та новими державними інституціями культурного менеджменту, які ставали зразками для інших сфер життя громади і держави. Саме через ці нові культурні інституції, які перебувають під суспільним контролем і не обтяжені радянською спадщиною, українська держава продемонструвала, що вона спроможна застосовувати західні принципи управління.

З поступом децентралізації до підтримки культури на місцевому рівні підключилася і місцева влада. Відбулася мобілізація громад, розширилась кількість громадянських ініціатив, що сприяло зміцненню демократії, зауважує дослідниця. Навіть у таких травмованих війною містах, як Маріуполь, після успішного проведення фестивалю «ГогольFest», муніципалітет побачив надію на відродження міста у культурних проєктах.

Місто оголосило конкурс на будівництво «мультифункціонального культурного центру» під назвою «Порт культур», який «досліджуватиме місцеві історії, пов’язуватиме їх з інноваційними проєктами та надаватиме стратегічний «погляд в майбутнє».

Чи переживе культура коронавірус?

Але останній рік приніс побоювання, що бюджетні скорочення у зв’язку з пандемією та відсутністю економічних реформ стосуватимуться передусім культурних програм. Також не вселяв оптимізму той факт, що Офіс президента Володимира Зеленського є менш схильним підтримувати політику ідентичності, яка сприяла буму національного культурного життя України з 2014-го до 2019 року, вважає Марина Песенті, авторка дослідження «Культурне відродження та соціальна трансформація України».

На її думку, Володимир Зеленський віддає перевагу видовищам поп-культури, які під час його президентства супроводжують національні свята і завойовують йому багатьох шанувальників серед любителів веселих та доступних шоу. Однак, це суперечить розумінню культури як трансформаційної та демократизуючої сили, яка панує в Україні з 2014 року, додає Песенті у статті «Культурне відродження України є питанням національної безпеки», яку вміщує Атлантична Рада. ​

День Незалежності: Зеленський, Марш захисників та Хода ветеранів – відео
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:11:36 0:00

Показовою була реакція влади на пандемію коронавірусу, коли скорочувати видатки бюджету вирішили за рахунок асигнувань на культуру. Залишившись відрізаними від споживачів культурного продукту через карантин та не отримавши державної підтримки, як їхні колеги у Європі, представники українського креативного сектора піднялися на захист своїх прав. Митці протестували під Верховною Радою, випускали в небо проміння світла, щоб нагадати посадовцям про свої проблеми, вимагали не відкидати сферу назад у 1990-ті роки.

Вони заявляли, що в культурних та креативних індустріях України працює понад 250 тисяч осіб, які пишуть і видають книжки, знімають фільми, складають музику та організовують концерти, режисують театральні вистави та грають у них, створюючи при цьому 4% економіки України та 3,17% робочих місць. І ці люди вимагали для себе такого ж права на професію, як і представники інших галузей, не кажучи вже про їхню роль, що виходить поза суто економічні виміри.

Частково їхні заклики були почуті, бо, наприклад, під час секвестру бюджету Український культурний фонд, хоч і зазнав значних скорочень, все ж зміг продовжити підтримку проєктів, спрямованих на популяризацію сучасного мистецтва, збереження традицій кримськотатарської культури, осмислення травм війни мистецькими засобами.

Міністр культури Олександр Ткаченко вважає, що і це була велика перемога для представників культурної індустрії. Бо він вбачає проблему в тому, що «українці не усвідомлюють цінність культури і її роль для успішного майбутнього держави». У своїй статті, яку вміщує «Українська правда», він пише, що, на відміну від, наприклад, Німеччини, українська держава не має грошей на підтримку культури не лише тому, що цих грошей в Україні набагато менше, але і тому що українці не готові платити за культурний продукт.

Міністр культури Олександр Ткаченко
Міністр культури Олександр Ткаченко

«Креативні підприємці та культура там цінуються. Не тільки з боку економічного потенціалу сфери, але й за вклад у освіченість та єдність народу», – пише Ткаченко, а в Україні, на його думку, креативна індустрія недоотримує значних коштів через процвітаюче піратство, бо українці звикли до безкоштовного контенту. З іншого боку, інвестиції в культуру створюють вищу якість суспільства, вважає Ткаченко, – начитаних, грамотних людей, які розуміють, що культура – це не розвага і не розкіш, без якої можна обійтися.

Культура в онлайні – виклики і нові можливості

Залишившись без живого контакту зі своїми глядачами, слухачами і читачами, українські митці мусили діяти креативно. Музичні концерти, театральні вистави, літературні фестивалі, концерти, виставки візуального мистецтва, освітні лекції масово пішли в онлайн. І відкрили при цьому нові можливості.

Наприклад, 100 українських художників провели першу в історії цифрову виставку, присвячену Чорнобильській катастрофі. На ній мистецькі твори були поєднані з новими медіа та віртуальною реальністю. На виставці онлайн відвідувачі могли подивитися відео зі свідченнями «ліквідаторів», погортати віртуальний архів радянської газети «Правда», зазирнути за лаштунки комуністичної пропаганди, яка приховувала факти і створювала свою «альтернативну реальність».

Виявилося, що цілий кінофестиваль можна провести онлайн. Так, Одеський кінофестиваль через пандемію коронавірусу не скасували, хоч і перенесли на осінь. Покази фільмів відбулися, міжнародне журі працювало, а найкращим фільмом визнали українську стрічку «Атлантида» Валентина Васяновича.

Церква Святого Андрія у Львові не змогла б вмістити і десятої частини слухачів різдвяного концерту, який записали і виставили в ютуб оркестр INSO-Lviv та національна капела «Дударик» під орудою всесвітньовідомої диригентки Оксани Линів.

Ще один унікальний проєкт – мобільний застосунок Ukrainian Live Classic, який, за словами його розробників, пропонує широку ретроспективу класичної української музики від часів бароко до сучасності й перевертає уявлення про тяглість традиції української культури. Співзасновник і директор проєкту Ukrainian Live Classic, львів’янин Тарас Демко каже, що ідея виникла раніше, але просувалася повільно. Та завдяки карантину отримала новий поштовх, бо саме «цифрові проєкти стали дуже затребувані».

У десятки, якщо не в сотні, разів зросла пропозиція онлайн-зустрічей з письменниками, лекцій з історії та культурології, вебінарів та онлайн-курсів. Завдяки співпраці між Українським інститутом, «Києво-Могилянською академією» та освітньою платформою EdEra народився перший англомовний курс лекцій з історії України – «Ukraine: History, Culture and Identities» – «Україна: історія, культура, ідентичності», який проведе слухача «від Київської Русі до проголошення незалежності», розповість про те, яку роль відіграли українці в історії Європи та познайомить зі знаковими фігурами української культури – не лише її середньовічними політками, але і письменниками, художниками, винахідниками. Деякі з них, як, наприклад, Казимир Малевич чи Олександр Довженко, будуть повернуті українській культурі.

Український письменник, перекладач, культуролог і філософ Володимир Єрмоленко, який разом зі своєю дружиною літературознавицею Тетяною Огарковою заснував культурологічний подкаст про ключових людей і події світової культури Kult:Podcast, каже, що для українців настав час «мислити ширшими категоріями, ніж категоріями своєї країни».

І за умов невизначеності українці мають конкурентні переваги, бо вони не мали періодів стабільності та передбачуваності у своїй осяжній історії, а тому, можливо, краще, ніж інші, пристосовані до непевних часів.

«Завдяки непевності нашої історії ми краще адаптуємося до віражів часу. Траєкторія нашого розвитку – одна з найбільш «ламаних». Це може нам дати здатність краще чути інші часи – зокрема і майбутні. Ця гнучкість і ламаність – можливо, це частина нашого ейдосу. Я давно кажу про те, що треба опановувати мистецтво, свої вади перетворювати на свої переваги», – пояснює він у розмові з виданням «Лівий берег».

Володимир Єрмоленко
Володимир Єрмоленко

Та дослідниця Марина Песенті вважає, що без фінансової та інституційної підтримки держави успіхи креативної індустрії є під загрозою, а з нею і майбутнє України як держави. За словами Песенті, саме культурне відродження України було в основі контрнаступу проти російської агресії.

Завдяки допомозі державних установ та інвестиціям в культуру вдалося консолідувати громадянську українську ідентичність і розпочати вихід із зони російського культурного панування, вважає Песенті. «Якщо Україна не зможе зберегти імпульс м’якої сили, накопичений за останні сім років, це може мати серйозні наслідки для триваючої гібридної війни з Росією», – переконана дослідниця.

Напикінці минулого року, як повідомило МКІП, президент України Володимир Зеленський підписав закон «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної підтримки культури, туризму та креативних індустрій» № 962-ІХ. Закон впроваджує податкові стимули для підтримки діяльності, зокрема, у сфері культури.

У березні торік на врученні Національної премії імені Тараса Шевченка президент нагадав слова Вінстона Черчилля, коли під час Другої світової війни один з міністрів запропонував збільшити видатки на оборону за рахунок фінансування культури: «На це Вінстон Черчилль відповів: «А за що ми тоді воюємо?» Шановні українці, ми воюємо за нашу державу, за нашу культуру. Бо культура – це і є держава, це і є наш народ».

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондентка, ведуча, авторка програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Проводила тренінги для регіональних журналістів.

XS
SM
MD
LG