Доступність посилання

ТОП новини

«Живе Білорусь!» – Лія Ахеджакова про білоруське щастя, відплату і спроби відібрати у неї звання народної артистки


Лія Ахеджакова
Лія Ахеджакова

Російська акторка і громадська діячка Лія Ахеджакова каже, що вона не зверталася до Олександра Лукашенка через соціальні мережі. Вона хоче звертатися лише до людей у Білорусі, які страждають.

Що таке білоруське щастя і чому в неї намагаються забрати звання народної артистки Росії – відповіді на ці й інші запитання в інтерв’ю Лії Ахеджакової білоруській службі Радіо Свобода.

Стисло

  • «Я не зверталася до Лукашенка у соцмережах. Це боти пишуть у Twitter від мого імені».
  • «Жорстокість президента не має меж. І у Росії, і у Білорусі царюють силовики».
  • «Ми говоримо про політику… Я – не політик, я просто дуже люблю Білорусь та дуже люблю Україну».
  • «У Росії знайшлись люди, які вимагають забрати у мене звання народної артистки Росії. Мене це не надто хвилює, адже мого глядача у мене ніколи не заберуть».

«Від ставлення до людей у Білорусі хочеться плакати»

– Знаєте, у мене щасливий день – вийшли на волю після арешту мої колеги, журналісти Білоруського бюро Радіо Свобода, які сиділи у в’язниці на Окрестіна у нелюдських умовах. Ось таке нині непросте білоруське щастя. Я знаю, що ви уважно слідкуєте за подіями в Білорусі, що ви солідарні з білоруським народом. Що ви хочете сказати білоруському народу в ці драматичні дні?

Кому лише не довелося побувати на Окрестіна, пізнати жахи приниження та такої жорстокості

– Я зараз заплачу. У цих справах я плаксива. Слава Богу, що вони вийшли. У Росії важко журналістам, які серйозно працюють. Важко історикам, артистам і деяких режисерам. А що робиться у Білорусі… Тільки плакати і хочеться, що до людей так ставляться. Така жорстокість, така лють. Така нелюбов до свого народу, до тих людей, які становлять гордість нації. Науковці, журналісти, актори, студенти. Кому лише не довелося побувати на Окрестіна, пізнати жахи приниження та такої жорстокості. Це неможливо зрозуміти. Таке було у 1937 році в Росії, у СРСР, але ж ми думали, що часи змінилися. Я так люблю Білорусь, багато гастролювала там. До того ж кілька років тому… Хто міг подумати, що на нас чекає таке.

«Лукашенко все одно мене не послухає, і я не хочу до нього звертатися»

Я не зверталася до Лукашенка в соціальних мережах. Це боти твітують від мого імені

– Ви звернулися до Лукашенка у соцмережах.

– Я не зверталася до Лукашенка в соціальних мережах. Це боти твітують від мого імені. Це неправда. Вони щось від мого імені вигадують. Вони вигадують речі, які я б сказала інакше або не сказала б зовсім. Уже один адвокат цим займався, зараз інші. Твіти від мого імені ростуть, наче гриби. Але ви – свідок того, що я не вмію користуватися інтернетом. Що ж поробиш…

– А якби ви могли звернутися до Лукашенка, що б ви йому сказали?

– Я роблю такі речі продумано, вчасно і так, аби ніхто через це не постраждав. Я сама потрапила у жахливу історію. Боти вже не вперше пишуть від мого імені. Хтось хоче мене підставити. Я знаю, звідки ця хвиля йде.

Так не має бути, інакше знову прийдемо до концтаборів, розстрілів та «трійок»

Лукашенко мене все одно не послухає. Хто я для нього? І я не хочу до нього звертатися. Я можу звертатися лише до тих, хто страждає, хто потрапив у жахливу ситуацію. Жорстокість президента не має меж. І у Росії, і у Білорусі царюють силовики. Так не має бути, інакше знову прийдемо до концтаборів, розстрілів та «трійок».

«Живодери будуть покарані»

– Деякі оглядачі порівнюють те, що відбувається в Білорусі, з гонінням перших християн. Крім 1937 року, які ще метафори, які порівняння з ситуацією у Білорусі та Росії видаються вам найбільш точними? Адже ситуації схожі…

Я – не політик, я просто дуже люблю Білорусь та дуже люблю Україну

– Схожі. Ми йдемо туди, до Лукашенка. І опозиція притиснута та залякана. Це страшно. І руки опускаються. Я не знаю, що має статися, щоб історія відбулася. Адже історія – це зміна і перехід в іншу стадію. І живодери обов’язково будуть покарані. Крім опозиції та історії, я також вірю в Бога. Будуть покарані. Вони не хочуть про це думати. Силовики отримують гроші. Влада над людьми – страшна річ. Ми говоримо про політику… Я – не політик, я просто дуже люблю Білорусь та дуже люблю Україну. Там – мої глядачі. Я все життя їздила на гастролі туди. У Росії знайшлись люди, які вимагають забрати у мене звання народної артистки Росії, державну премію і всі нагороди, які я отримувала. Мене це не надто хвилює, адже мого глядача у мене ніколи не заберуть. Вони – у мене, а я – у них.

У Росії знайшлись люди, які вимагають забрати у мене звання народної артистки Росії, всі нагороди, які я отримувала. Мене це не надто хвилює, адже мого глядача у мене ніколи не заберуть

– Ви грали у відеоспектаклі «Ображені. Білорусь(сія)» за п’єсою драматурга Андрія Курейчика. Чи є у вас ще творчі плани, що пов’язані з Білоруссю?

– Курейчик нещодавно написав ще кращу п’єсу. Там є монологи людей, які були на Окрестіна, які на собі відчули цю жорстокість. Із них він зробив п’єсу, її ми гратимемо. Оксана Мисіна (режисерка – ред.) каже, що це – навіть потужніше за попередній матеріал.

– На вашу думку, як представники російської культури, російського громадянського суспільства можуть підтримати білорусів? Чиї голоси важливо почути?

– Багато голосів вже звучать. Є й ті, які вважають, що краще промовчати. Не підставляти свій колектив, коли йдеться про театр, не підставляти своїх колег. Тихіше їдеш, далі будеш. Краще тримати язика за зубами. Таких дуже багато. Але багато хто прокинувся. Серед таких є великі артисти, які не мовчать.

«Хтось нацькував на нас організацію «Офіцери Росії», вони написали лист у прокуратуру»

– Розкажіть, яким чином вас намагаються позбавити звання народної артистки?

– Вийшов новий спектакль за п’єсою молодого драматурга Рината Ташимова. Це учень мого друга Миколи Коляди, у його спектаклях я грала все життя. Ташимов написав чудову п’єсу про те, що зараз відбувається, про те, що хвилює мене і багатьох інших акторів. Хтось нацькував на нас організацію «Офіцери Росії» і ветеранів ДСВ. Їм по 95 років, у театр навряд вони ходять.

Вони написали лист у прокуратуру, що нібито мій персонаж нецензурно висловлюється зі сцени та ганьбить ветеранів ДСВ... Члени руху SERB нам погрожували: коли ми не виправимось (хоча насправді ніхто там не вживає нецензурну лайку), вони прийдуть на виставу з якоюсь пляшкою. Пляшку розіб’ють – піде сморід. Такий, що ані глядачі, ні актори його не витримають. Спочатку сморід – а потім інші хімічні сполуки можуть бути. Вони вже приходили на вистави, приносили вінки з написами «Смерть «Современнику» (назва театру – ред.). Про мене пишуть, що я божевільна бабка з деменцією, яка зі сцени лається. Страшно трохи та надзвичайно гидко.

– А кому ще зараз страшно?

Мені страшно, що культурою керують офіцери та силовики

– Тим, хто потрапляє на Окрестіна. Тим, хто говорить, а не мовчить. Є дуже відважні люди. А що вони можуть зі мною зробити… У прокуратурі лежить донос. Але ж ніякої нецензурної лайки нема. Це все неправда. П’єса чудова, антивоєнна. Мені страшно, що культурою керують офіцери та силовики. Вони командують, вони організовують вистави. Розказують, хто, що і як має грати.

– А тим, хто віддає накази у Білорусі, їм страшно?

– Вони під Лукашенком. Хтось думає, що вони переможуть, усіх залякають і далі царюватимуть. А інші знають, що коли це закінчиться, їм несолодко буде. Але відплата за те, що вони зараз роблять, буде однозначно.

«Білоруське щастя – нормальні вибори»

– Я почала нашу розмову з такого непростого білоруського щастя, коли звільнили колег, яких усе ще звинувачують у кримінальній справі. А яке воно – безумовне білоруське щастя, як ви думаєте?

– По-перше, нормальні вибори, без махінацій. І все буде добре. Те ж стосується судової системи. І звісно, позбавити силовиків влади. Країною мають керувати пристойні, інтелігентні люди, як Латушко, Колесникова, Тихановський, Бабарико і чимало інших. Із ними ми не пропадемо. Таких чудових людей у Білорусі багато. Як тільки відбудуться нормальні вибори, все зміниться. Живе Білорусь! Назавжди!

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.
  • 16x9 Image

    Ганна Совсь

    Народилася у Мінську. Закінчила факультет журналістики Білоруського державного університету. Працювала в незалежній газеті «Народна воля» (1997–2000), а з 2000 року співпрацюю з Білоруською редакцією Радіо Свобода.

    Лауреат премії імені Алеся Адамовича Білоруського ПЕН-центру за серію репортажів з урочища Куропати під час будівництва кільцевої дороги там (2002). Переможниця конкурсу Представництва ООН в Білорусі за публікації проти насильства над жінками (1999).

    Учасниця, дописувачка, редакторка книг «Бібліотека свободи» «Дорога через Куропати», «Один день політв’язня», «Один день політв’язня. 2009–2011», «Життя після раку». Автор телепроєкту «Росія та я» – серії інтерв'ю з 12 експрезидентами пострадянських країн. Ведуча тижневої програми «Тільки для жінок», редакторка однойменної спільноти у Facebook. У 2019 році була визнана білоруською правозахисною спільнотою журналістом року.

XS
SM
MD
LG