У новому навчальному році до школи пішли першокласники, які останніми отримували при народженні свідоцтва українського зразка. Ті самі, з якими їхні батьки набігалися й намучилися при отриманні карантинної путінської матдопомоги.
«А ти звідки знаєш, що останні?! ‒ з обуренням каже дружина мого однокласника Олександра, дочка якої стала школяркою. ‒ Ми й малому оформили українське свідоцтво, а то як я з дітьми буду їздити до батьків?»
Саша родом зі Сватова Луганської області, тому і трирічний Мирон, який уперше вирушає до дитячого садка, теж має свідоцтво українського зразка. До нашої розмови приєднується мама ще однієї першокласниці, Владислава. Кожне літо вона проводить у рідної сестри в Одесі і не з чуток знає, як важливо мати всі українські документи на дітей і завірений українським нотаріусом дозвіл від чоловіка на вивезення їх з Криму. Але навіть ці діти, громадяни України за народженням, пішли до школи під звуки російського гімну, який дзвінко бив у вуха на тлі російського ж прапора.
Тепер їх у школах, ліцеях та гімназіях ревно насичуватимуть російським духом. Причому неабияким, а патріотичним. Згідно з указом президента Путіна, у шкільних програмах і курсах стануть тіснити обов'язковий навчальний предметний матеріал для виконання президентських правок до закону «Про освіту». Ми ж в Україні по-старому думали, що школа вчить і виховує громадянина своєї країни вільним, що він не боїться висловлювати своє ставлення до влади відверто, а тут законкретизували поняття виховання до таких жорстких формулювань, що тобі військовий статут.
Тепер з дитинства у школярах почнуть формувати таку «громадянську позицію», що вони обрусіють, перш ніж виростуть
Тепер з дитинства у школярах почнуть формувати таку «громадянську позицію», що вони обрусіють, перш ніж виростуть. Лакування освіти патріотизмом, а саме він є основним джерелом і складовою частиною виховання, переходить усі розумні межі. Зараз на шкільних лінійках підіймання прапора довіряють не відмінникам навчання та переможцям олімпіад, тобто дійсно просунутим у шкільних науках учням, а лише членам «Юнармії».
На мультимедійних дошках під час класної години загоряється червоним світлом чарівне слово «Патріотизм», а навколо нього розташовується те, що зливається з ним в єдиному виховному екстазі: збереження цінностей країни, честь, відвага, моральність, повага до символіки, пам'ять про героїв, любов до батьківщини, гордість за батьківщину.
Фактично патріотизм стає державною ідеологією Росії, якою промивають мізки зі шкільної лави
Фактично патріотизм стає державною ідеологією Росії, якою промивають мізки зі шкільної лави. На догоду цій патріотичній програмі з позакласної роботи шкіл прибрали практично всі гуртки та факультативи, включаючи мистецькі та спортивні. Наш учитель фізкультури, який вийшов на пенсію і став вести у школі спортивні заняття, днями скаржився, що ставку педагога позакласних занять скоротили вдвічі, а його молодший колега, який добирав собі зарплату веденням позакласних спортивних секцій, втратив третину своїх годин. Тобто вся шкільна програма націлена на виховання бездумних російських патріотів, яким не стільки потрібні фізика з математикою та література з історією, скільки стройовий крок та бойовий дух.
Мені здається, що в цій задушливій атмосфері особливо непросто доведеться тим дітям, які продовжують жити на дві країни
Мені здається, що в цій задушливій атмосфері особливо непросто доведеться тим дітям, які продовжують жити на дві країни, бувати у родичів на материковій частині України, чути іншу мову, волелюбні промови старших та їх порівняння нинішнього часу з днем вчорашнім. І починають трохи, зовсім небагато, розуміти, що на материку можна назвати президента зелебобіком хоч на Хрещатику, і тобі за це нічого не буде, а потім приїхати додому й дивитися по телевізору, як омонівці з росгвардійцями луплять підлітків за медведівську качечку, а доблесне ФСБ розпихує у психушки їхніх однолітків за перепости Вконтакте.
Ті зі школярів, хто старший, розуміють, що Україна відкриває перед ними двері до європейської освіти, а Росія вибиває з вишів мислячу частину студентства.
Керчанин Олег перейшов на третій курс Київської політехніки і задоволений, що не спокусився на московську Бауманку. «Я в рідному місті задихаюся від усіх ці «ніззя», від того, що батьки постійно шикають на мене, коли я починаю говорити про політику, коли демонстративно говорю на вулиці українською. Я народився в українському Криму, вчив мову, знав, що я громадянин України, і в 2014 році був уже з якими-не-якими мізками. І коли я після російського «приєднання» став їздити до Києва до старшої сестри, різниця між українським «можна» і російським «не можна» стала особливо наочною ‒ і я поїхав навчатися до столиці України», ‒ розповідає хлопець.
Найважче малюкам, які, побувавши у родичів на материковій Україні, починають зі щирою готовністю ділитися побаченим
Найважче малюкам, які, побувавши у родичів на материковій Україні, починають зі щирою готовністю ділитися побаченим, розповідати, як же там добре. Вікторія, сім'я якої має нерухомість у Києві, вже отримала зауваження від вчительки дочки, яка на перерві практично вела антиросійську пропаганду, показуючи однокласникам фото та відео, зроблені в центральному рошенівському магазині на Хрещатику, де ляльковий оркестр грає американський джаз.
Дочка уродженки Сватова Олександри, яка пішла до першого класу, у дворі вчила однолітків українських слів, тому що прабабуся говорить тільки українською. «Ми просили її не патякати, розуміючи, як це сприймається батьками подружок, ‒ ділиться своїм цілком реальним занепокоєнням Саша, ‒ але це ж дитина, вона як губка вбирає в себе побачене та почуте. І сусіди, які ще декілька років тому цілком були задоволені своїм життям за України, тепер вичитують нас з чоловіком, що наша дочка «хохлячить» їхніх дітей.
Шестикласник Влад, повернувшись з Одеси, зі щирим захопленням розповідає друзям, де був і що бачив. У нього, щоправда, класна керівниця виявилася розумнішою, тому вона попросила його не ділитися враженнями вголос, а залишити їх для твору «Як я провів літо».
Діти, які бувають на материковій Україні після анексії Криму, роздвоюються у свідомості
Але діти, які бувають на материковій Україні після анексії Криму, роздвоюються у свідомості. І я згадую, як говорив українською онук наших сусідів на дачі, приїжджаючи до них на літо зі Львова, він зазнавав глузування від однолітків у дворі, які дражнили його «хохлом». А повертаючись восени до батьків, вислуховував глузування однокласників, які мучили його прізвиськом «москаль». І він завжди запитував у бабусі з дідом: «Так хто ж все-таки я?»
І мені здається, що таке запитання ставитимуть ті діти, які хоча б раз на рік відвідують материкову Україну, яким одні дорослі вбивають в голови ідеї російського патріотизму, а інші намагаються переконати, що вони за народженням і кров'ю українці.
Андрій Фурдик, кримський блогер, керчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
