Доступність посилання

ТОП новини

«Нове кримське слово» в міжнародному праві: чи є майбутнє у «Лівадійського клубу»?


Пам'ятник учасникам Ялтинської конференції, поставлений у Лівадії, в околицях Ялти, у анексованому Росією Криму
Пам'ятник учасникам Ялтинської конференції, поставлений у Лівадії, в околицях Ялти, у анексованому Росією Криму

Спеціально для Крим.Реалії

Лівадійський форум, який проходив у межах фестивалю «Велике російське слово», помер. Але російським чиновникам у Криму ніяк не хотілося з ним розлучатися. Вони згадали, що у 2018 році була пропозиція створити «Лівадійський клуб», «як майданчик, що об'єднує експертне товариство, для обговорення основних проблем русского міра, участі Росії в міжнародній гуманітарній співпраці».

Цього разу засідання «клубу» присвятили 76-річчю Ялтинської конференції 1945 року. Але провели його не в Лівадії, а... в меморіальному комплексі на місці концтабору «Красний». Думки висловили радикальні.

Засідання «Лівадійського клубу»
Засідання «Лівадійського клубу»

Не дарма «Крымская газета» у звіті про засідання прямо запитує: «Чи має Крим стати новим домом для штаб-квартири ООН?». Усі дружно забули, що ініціатива перенесення ООН з Нью-Йорка в Ялту відноситься ще до 1992 року й належить експрезиденту Криму Юрію Мєшкову, і вже тоді була сприйнята як недоречний жарт. Але ось знову ‒ чи має?

Цю ж ідею останнім часом часто повторює спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов.

«США відверто спекулюють тією обставиною, що штаб-квартира організації розташована на їх території. Уявімо на хвилину, що ООН базується не в Нью-Йорку, а в тому місці, де було ухвалене рішення про його створення, в Ялті. Багато що у світовій політиці пішло б по-іншому. ООН явно потребує капітального ремонту... І рішення, які могли б бути ухвалені тут, це і визнання підсумків нашого кримського референдуму [визнаного Україною, більшістю країн світу та ООН незаконним ‒ ред.], і народного волевиявлення, і, наприклад, заборона на організацію збройних переворотів іншими країнами, і багато іншого», ‒ сказав Константинов.

Спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов на засіданні «Лівадійського клубу»
Спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов на засіданні «Лівадійського клубу»

За рівнем знань у галузі історії та міжнародного права у світі навряд чи хтось зрівняється зі спікером кримського парламенту, але відверто пропонувати світу перенести ООН в Ялту для того, щоб ‒ уявіть на хвилиночку! ‒ самому «відверто спекулювати тією обставиною, що штаб-квартира організації розташована на його території» (а як інакше розцінити заяву спікера, який звинувачує в цьому США, і хоче багато що пустити «по іншому»?), і змусити ООН таким чином визнати, цитую ‒ «підсумки нашого кримського референдуму, і народного волевиявлення» і «заборону на організацію збройних переворотів іншими країнами»? Тобто Росії можна організовувати переворот, а іншим країнам не можна? Припустити, що ООН могла б ухвалити такі рішення лише на підставі свого місця розташування ‒ це нове кримське слово в міжнародному праві.

Може, хтось знає, які світові держави претендують на Крим? Окрім Росії, звичайно

В ухваленій резолюції учасники «клубу» переносять провину з хворої голови на здорову. У ній стверджується, що «в період дезінтеграції СРСР і спроби демонтажу «ялтинської системи» Крим знову опинився в центрі інтересів світових держав, тоді країнам Заходу вдалося здійснити їх віковічну мрію ‒ відірвати півострів, який займає стратегічне місце в Причорномор'ї, від Росії». Досі всі знали, що Крим відірвала й передала Україні у 1954 році рішеннями органів влади сама Росія. Тепер кримські «експерти» стверджують, що це зробили «країни заходу», що це їх «віковічна мрія». Може, хтось знає, які світові держави претендують на Крим? Окрім Росії, звичайно.

Якщо сама Росія так заперечує проти світового домінування, так чому ж вона раз у раз ставить себе на місце світового гегемона?

Далі ‒ ще фантастичніше: «Возз'єднання півострова з Росією у 2014 році [Україна, низка країн Заходу, міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними й засудили дії Росії ‒ ред.] стало однією з головних геополітичних подій XXI століття, надійно зафіксувавши новий стан міжнародних відносин і статус Росії як провідної світової держави, на яку змушені зважати всі найбільші геополітичні гравці». Але яким шляхом взагалі країни стають провідними у світі? Чи могла окупація Криму зробити Росію «провідною світовою державою»? І якщо міжнародні організації не визнають анексію і вимагають повернути Крим і відновити норми міжнародного права, то чи означає це, що вони «на Росію змушені зважати»? Навіть більше ‒ якщо сама Росія так заперечує проти світового домінування, так чому ж вона раз у раз ставить себе на місце світового гегемона?

Так, 20 років ‒ це п'ята частина ХХI століття. І вже відомо, що стало головною подією століття? Окупація Криму? А що станеться в решту 80 років? А ось деякі експерти вважають, що такою подією може стати дезінтеграція імперської Росії та формування Росії цивілізованої, від якої не буде походити військова загроза, і на яку дійсно будуть зважати, як на рівноправного партнера. Усі сподіваються, що це станеться ще у ХХI столітті.

Які «нові правила» в ролі світового гегемона Росія хоче нав'язати світу? Свої інтереси?

Нарешті останній пункт розкриває весь задум кримських експертів: «людству потрібна «нова Ялта», необхідно виробити нові правила гри на світовій шахівниці, відповісти на нові виклики і спрогнозувати розвиток подій на перспективу». Треба уточнити: «нова Ялта» потрібна людству чи одній Росії?Адже світові правила вже є ‒ це міжнародне право, Статут ООН, Гельсінський акт про непорушність кордонів, які всіх, окрім Росії, влаштовують, і які ніхто не має порушувати. Які ще «нові правила» потрібні Росії? Які «нові правила» в ролі світового гегемона Росія хоче нав'язати світу? Свої інтереси? До того ж не можна не бачити, що визначення світу, як «великої шахівниці», зроблене Збігнєвом Бжезинським у минулому столітті, дещо застаріло. Світ ‒ вже не шахівниця, а велике міністерство юстиції, і фігури в ньому все частіше пересувають закони, а не генерали гібридної війни. Світ сьогодні ‒ це все частіше зал суду, де виносять вироки порушникам міжнародного права.

Учасники клубу «закликають лідерів «великої п'ятірки» провести саміт у Криму ‒ по-перше, тому що ці країни отримали свій статус постійних членів Ради безпеки ООН саме під час Ялтинської конференції, по-друге, тому що одного разу в Ялті вже були розроблені ефективні принципи світоустрою, по-третє, тому що сьогодні Крим також перебуває в центрі світових політичних процесів».

Дивна логіка в авторів резолюції. Кримські чиновники, які приїхали на землю Криму задовго після того, як там відбулася Ялтинська конференція, і не мають до неї жодного стосунку, виставляють світовій спільноті умови й вимагають поваги до їх неграмотних ідей на тій підставі, що вони ... живуть у Криму. Цікаво знати: а кримські чиновники мають повагу до думки та дій людей, які живуть у тих місцях, де вирішуються не 0,5% питань про створення ООН, а всі 99,5%?

Чому б учасникам «Лівадійського клубу» перш ніж ухвалювати такі резолюції, не вивчити гарненько історію створення ООН?

Чому б учасникам «Лівадійського клубу» перш ніж ухвалювати такі резолюції, не вивчити гарненько історію створення ООН? Перший крок: серпень 1941 року, Рузвельт та Черчилль опублікували Атлантичну хартію про загальні принципи взаємин держав. У тому ж році представники Великобританії, Канади, Австралії, Нової Зеландії та Південної Африки, а також представники дев'яти урядів у вигнанні зібралися у старовинному Сент-Джеймському палаці в Лондоні й підписали декларацію про відносини у світі. Декларація про створення Організації Об'єднаних Націй була підписана ще 1 січня 1942 року на Першій Вашингтонській конференції, а зовсім не в Ялті, як думав Мєшков. Її підписали представники 26 держав. Упродовж 1942-1945 років до декларації додатково приєдналася 21 держава. 1 листопада 1943 року В'ячеславом Молотовим, Антоні Іденом, Корделлом Хеллом та Фу Бін-шяном, китайським послом у Москві, була підписана Московська декларація. 1 грудня 1943 року в Тегерані відбулася перша зустріч Рузвельта, Сталіна та Черчилля, на якій вони сповістили про розробку узгоджених планів роботи.

План безпосереднього створення ООН був ухвалений на конференції в Думбартон-Оуксі в Вашингтоні, а 11 лютого 1945 року в Ялті в ньому був заповнений тільки один пробіл ‒ а саме встановлений порядок голосування в Раді Безпеки. І нарешті, затвердження Статуту ООН відбулося у 1945 році на конференції в Сан-Франциско. Однак було передбачено, що Статут набере чинності, коли уряди Китаю, Франції, Великої Британії, Радянського Союзу, Сполучених Штатів та більшості інших країн, які підписали документ, ратифікують його і надішлють про це повідомлення Державному департаменту Сполучених Штатів. 24 жовтня 1945 року ця умова була виконана, й Організація Об'єднаних Націй стала реальністю.

Як бачимо, роль Криму в цьому процесі дуже ілюзорна, він не був ні центром світової політики, ні навіть місцем, де було ухвалене рішення про створення ООН, як це зараз говорять кримські «експерти». Рішення було ухвалене до Криму й не в Криму, всі основні події розвивалися за його межами. Але чомусь, ні Вашингтон, ні Лондон, ні Думбартон-Оукс, ні Тегеран не вимагають перенесення штаб-квартири ООН до себе. Зрештою, це смішно! Крим не готовий, він просто не витримає такого навантаження.

Засідання «Лівадійського клубу»
Засідання «Лівадійського клубу»

Окрім того, не варто забувати, що до ООН існувала Ліга націй, й у грудні 1939 року Радянський Союз був вигнаний з неї за розв'язання війни проти Фінляндії. Тому у створенні ООН у Сталіна був свій особливий інтерес, оскільки під час створення ООН світ ніби й не пробачив, але просто промовчав, забув про агресію СРСР, про страшні репресії всередині країни.

Міжнародне життя почалося ніби з початку. Саме цього зараз домагається і Володимир Путін разом з кримськими «експертами».

Міжнародне життя почалося ніби з початку. Саме цього зараз домагається і Володимир Путін разом з кримськими «експертами». Вони сподіваються, що «нова Ялта», проведення якої вони так завзято домагаються, спише Росії її агресію проти України в Криму й на Донбасі, інші військові конфлікти, простить десятки тисяч убитих і мільйони постраждалих.

Але вони не враховують того, що світ змінився. Що після створення ООН у світі розроблене й визнане більшістю країн міжнародне право, основою якого є Статут ООН і зокрема, Гельсінський акт про непорушність кордонів. Росія порушила ці принципи міжнародних відносин, що спричинило руйнування всього світопорядку, і тепер вона, боячись відповідальності, веде проти міжнародних організацій, зокрема й проти ООН, гібридну війну для підриву самих принципів міжнародного права, яке заперечує агресію і право сили. Але міжнародні організації розуміють у чому річ. Така «нова Ялта» приречена на провал. А разом з нею і «Лівадійський клуб», як установа, яка просуває заздалегідь фальшиву й нежиттєздатну ідею.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Ігоря Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG