Доступність посилання

ТОП новини

Міф про «ввічливість» агресора. Історія одного пропагандистського мема


Пам'ятник «ввічливим людям» у Сімферополі

Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії

Минулого тижня в Росії відзначали «День ввічливих людей». У багатьох регіонах про це і не чули, але ось «російський» Крим, який вважає це свято своїм, надає йому особливого значення.

Сильніше за інших загордилася парламентська газета, яка вважає, що «без нас, кримчан, країна такого свята не мала б. Адже воно засноване на честь російських військових, які в лютому 2014 року взяли під контроль, без кровопролиття, підкреслено ввічливо, важливі адміністративні будівлі республіки і військові об'єкти України, щоб забезпечити мирне проведення Всекримського референдуму. Возз'єднавшись із Росією, вдячні кримчани насамперед поставили пам'ятник «Ввічливим людям».

Ця обмовка за Фрейдом, є визнанням того, що не кримчани ухвалили таке рішення, а «ввічливі люди», яким кримчани за це чомусь вдячні.

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.

Зазначимо, що процитоване вище – суцільний обман. Хай там як, але «взяли під контроль важливі адміністративні будівлі республіки і військові об'єкти України», тобто, в іншій країні, це називається не ввічливість, а вторгнення. Неправда, що без кровопролиття, тому що з жертвами, і «ввічливі люди» були без розпізнавальних знаків, як типові терористи, і не ввічливо захоплювали владу, а погрожуючи зброєю, і для проведення «мирного референдуму» спецназівці не були потрібні, – скільки виборів вже пройшло, і всі без непотрібної «охорони», – і рішення про «референдум» ухвалювалося, коли в залі не було кворуму, ще й під погрозами і тиском на депутатів бойовиками Стрєлкова-Гіркіна, про що він сам багато разів розповідав, а підсумки так званого «референдуму» були грубо сфальсифіковані, про що багато говорили експерти. Тому в стані постійної брехні говорити про ввічливість взагалі-то нонсенс, ввічливість несумісна з обманом.

У стані постійної брехні говорити про ввічливість взагалі-то нонсенс, ввічливість несумісна з обманом

Я добре пам'ятаю, як у Криму виник цей мем про нібито «ввічливих людей». Це було в день захоплення Сімферопольського аеропорту, як відомо, зовсім не ввічливого. Дівчина-журналістка намагалася взяти інтерв'ю в одного зі спецназівців, які охороняли периметр. Вона разом з оператором йшла поруч із ним, ставлячи то одне, то інше питання, але спецназівець мовчав. Розчарувавшись, що інтерв'ю не вдалося, журналістка сказала глядачам: «Як бачите, цілком «ввічливі» молоді люди!», вкладаючи в це слово зовсім протилежне значення, мовляв, не відповідати на запитання пані зовсім не є ввічливість.

Однак російські пропагандисти підхопили цю ідею про «ввічливість» і стали її роздмухувати. Потім з'явилися вигадані легенди про начебто врятованого кота і про дітей, які нібито підносили загарбникам квіти. Так виник цей кілька разів перероблюваний пам'ятник, забракований оригінал якого встановлено (не пропадати ж добру) в Бахчисараї в містечку «Крим у мініатюрі». А його двійник, пам'ятник у Сімферополі, вже пережив кілька замахів, що говорить про те, що кримчани не згодні з його концепцією.

Газета зробила спробу «поговорити про ввічливість у ширшому сенсі цього слова – як елемент етикету». Так, непогано було б усе розставити на свої місця. Однак їхня розмова про ввічливість, можна сказати, провалилася. Люди в Криму розуміють значення ввічливості та практично заперечують її наявність у житті Криму.

Судіть самі.

Раніше один одному на дорозі допомагали, а тепер...

Рустем: «Я водій «швидкої допомоги», ввічливості на наших дорогах, на жаль, бачу небагато. Навіть «швидку», яка поспішає на виклик, пропускають не завжди. За зміну зустрічаю багато агресивних водіїв. Раніше вони один одному на дорозі допомагали, а тепер...»

Тетяна: «Без ввічливості немає життя в цивілізованому суспільстві. Я намагаюся бути ввічливою. Хоча люди часом виводять з терпіння... Якщо ж порівнювати покоління молоді нинішнє і наше, то це земля і небо... Наприклад, ми в молодості уникали матюків. У всякому разі в громадських місцях. А нинішня молодь «матюками» розмовляє. Скрізь... »

Денис: «Останнім часом ввічливі люди – рідкість. Усі біжать кудись, метушаться. Найчастіше забувають вибачитися, якщо штовхнули, наступили на ногу... »

Валентина Миколаївна: «Не завжди вдається бути ввічливою. Складно часом приборкати похмурий настрій».

Газета стверджує, що «найбільш ввічливим вітчизняним політиком росіяни називають Володимира Путіна». Однак при тому, що росіяни пам'ятають його погрози типу «мочити в сортирах» та інші подібні, навряд чи вони дійсно так думають.

Важливо зрозуміти, що саме з переведення агресії в розряд уявної «ввічливості» і почалася її героїзація. Наприклад, у День солідарності в боротьбі з тероризмом, що відзначається тільки в Росії, в Бахчисараї відбулося відкриття пам'ятника співробітникам підрозділів спеціального призначення. Їх також відносять до розряду «ввічливих». Як стверджує спікер кримського парламенту Володимир Константинов, це «люди, які першими зустрічають кулі й вибухи, загороджують собою дітей, нас із вами і, за великим рахунком, наше майбутнє», хоча це прямо суперечить тим повчанням, якими напучував загарбників Криму Володимир Путін, наставляючи їх йти не попереду, а позаду жінок і дітей, як роблять терористи, «і нехай хтось спробує стріляти».

Саме з переведення агресії в розряд уявної «ввічливості» і почалася її героїзація

Незважаючи на те, що за України в Криму не було жодного терористичного акту, а тероризм прийшов до Криму разом із Росією, спікер кримського парламенту Володимир Константинов грубо спотворює події: «Ми завжди боролися з українським неонацизмом. Звідти очікували загрозу і диверсії, тому що з того боку несуться злість і прокльони на нашу адресу, і ми готуємося відбивати удари. На це працюють спецслужби. А події в Керчі в 2018 році показали, наскільки ми всі вразливі перед різними формами тероризму. Іноді ворог з'являється не з зовнішньої сторони, а зсередини, як у Керчі».

Про те, що в нинішній Росії панують не ввічливість, а зовсім інші тенденції, показало й нещодавнє соціологічне дослідження ВЦІОМ. Соціологи заявили про зниження довіри і товариськості серед росіян. Це випливає з дослідження, результати якого порівняли з аналогічним опитуванням 2006 року. Так, у 2006 році 45% респондентів називали себе товариськими і компанійськими людьми. Зараз таку відповідь дали 39% росіян. У 2006 році тільки 43% опитаних заявляли, що ніколи не стануть ділитися потаємними проблемами з незнайомцями. Зараз цей показник досяг 66%. Лише у виняткових випадках 24% росіян сьогодні готові розповісти малознайомій людині про свої тривоги. Тоді як у 2006 році на одкровення готові були піти 35% людей. Рівень довіри серед близьких людей також виявився не надто високим: 48% «мають по-справжньому відверті стосунки» з дружиною або чоловіком; 43% з дітьми; 39% з батьками; 20% з друзями дитинства та юності. При цьому зізналися, що повністю можуть довіряти своїм родичам, лише 52% респондентів (проти 64% у 2006 році). Крім того, в 2019 році фахівці Інституту соціального аналізу і прогнозування при президенті Росії заявили, що майже половина опитаних росіян поскаржилася на відсутність людей, яким можна довіряти або повідомила, що таких людей дуже мало. Причина цього очевидна – зростання недовіри в суспільстві, пов'язана з ростом його агресивності.

Психолог наукового центру психічного здоров'я, кандидат психологічних наук Сергій Єніколопов в інтерв'ю «Российской газете» «Ми стали злішими й агресивнішими» стверджує, що «рівень агресії в російському суспільстві зашкалює. Інститут психології РАН констатує: порівняльні дослідження показують, що з точки зору агресії, брутальності та ненависті до свого оточення росіяни виглядають не дуже добре».

Агресію провокує тотальне неблагополуччя

Діагноз вченого жорсткий, але він підтверджується фактами. Ось кілька витягів: «Країна переживає моральне бездоріжжя», «Найпарадоксальніше, що всі ненавидять всіх. У кожному соціальному прошарку свої об'єкти для ненависті», «Агресію генерують і телевізійні ток-шоу, учасники яких з ранку до вечора, не обмежуючи себе у висловлюваннях, полощуть свою і чужу брудну білизну. У публічному просторі стало можливим те, що раніше навіть у тісному сімейному колі часто вважалося за межею пристойності... », «З насильством те саме. Подивившись, що творять часом деякі так звані правоохоронці, ви переймаєтеся переконанням, що в разі чого в поліцію звертатися марно. Ось ця тривожність, сприйняття світу як ворожого змушують людину постійно бути напоготові, налаштовують її на миттєву відсіч будь-кому, хто, як йому здається, робить замах на його свободу, суверенність або навіть побутовий комфорт...», «Агресію провокує тотальне неблагополуччя. Я б навіть сказав: агресія – індикатор неблагополуччя...»

У результаті вчений дійшов висновку, що «наше суспільство потребує психологічної корекції. Я б сказав, що потребує. Але як тільки за це візьмуться масово, добра не жди. У 20-30-ті роки минулого століття цю саму «психологічну корекцію» вже намагалися здійснити. Заборонами на церковні свята. Загоном людей у колгоспи, Біломорканал і в ГУЛАГ. Так більше не можна. Але якась оздоровча процедура без рукоприкладства нам, звичайно, не завадила б...»

Яка саме? Здається, що російському суспільству не завадило б, перш за все, відмовитися від брехні самим собі, почати називати речі своїми іменами: агресія – вона не може бути ввічливістю, агресивні люди не можуть вважатися ввічливими. Тоді й можна буде відзначати день дійсно ввічливих людей.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Ігоря Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG