Чотири місяці тому центральну вулицю невеликого селища Мілове на Луганщині російські прикордонники розділили парканом. Тепер межа між країнами проходить тут чітко посередині дороги, один бік якої – це Росія, а інший – Україна. За іронією долі вона ще з радянських часів має назву Дружби народів. Тільки зі зведенням цього фактично «нового берлінського муру» міловчани відчули, де пролягає край Дружби народів.
«Бачите он того хлопця? Так от – він вже у Росії стоїть», – вказує на протилежний бік дороги місцева жителька Олена та посміхається. Потім зізнається, що пожартувала, але насправді фактично вона має рацію.
Мілове та прилегле російське Чорткове настільки взаємопов’язані та інтегровані один в одне, що одразу й важко усвідомити, де тут межа і кордон.
Інтеграцію цю відчуваєш не тільки у розповідях місцевих жителів про давні дружні та родинні стосунки між жителями Мілового та Чорткового, але й навіть у комунальних комунікаціях – водопостачанні, електроенергії, каналізації. Банально – найближчий туалет поблизу автостанції у Міловому розташований уже на російському боці. Тому зведення прикордонної огорожі росіянами стало для місцевих справжнім розділом одного цілого, яке завжди існувало в їхній свідомості ще з радянських часів.
«Ходили в гості, товаришували, робота в багатьох там була. Тепер усе в минулому», – зітхає Олена. Жінка також зазначає, що для Мілового цей розділ дуже позначився й на економічному становищі людей. Тому більшість міловчан, за її словами, вкрай негативно ставиться до цих змін. Зокрема, й до заборони на в’їзд до України чоловікам-росіянам. «Росіяни купували у нас продукти, бо вони дешевші та кращі. Зараз у всіх дрібних підприємців настали скрутні часи», – додає вона, яка сама має невеликий бізнес.
Міст на той бік
Залізобетонна споруда з десятками сходинок здіймається вгору над одноповерховими будовами в кінці вже сумнозвісної вулиці Дружби народів. Легко можна побачити, як люди піднімаються на неї та йдуть понад залізничними коліями. Цей міст є своєрідним контрольно-пропускним пунктом на українсько-російському кордоні. Біля перших сходинок на міст стоїть невелика кабінка українських прикордонників, а вже на самому мості така сама – тільки для російських. Це пункт пропуску малого прикордонного руху, що дозволений лише місцевим жителям.
«Я щойно звідти прийшов», – каже Ігор та вказує на міст, що тягнеться над залізничними коліями. За словами чоловіка, українцям до Росії дозволено прохід за внутрішніми паспортами. «А от росіянам треба мати обов'язково закордонний паспорт, щоб потрапити до України. Після початку дії цього розпорядження значно менше людей почало до нас приїжджати. А коли взагалі заборонили в'їзд чоловікам – рідко вже хто приходить до нас», – розповідає 50-річний Ігор, що все своє життя прожив у Міловому, а свого часу навіть працював у Росії.
Як погодився розповісти анонімно один із жителів Мілового, найбільш підприємливі місцеві жителі користуються перевагами малого прикордонного руху та нелегально проносять на собі різні товари до Росії. «У рукави та в кишені закладають кілька палок ковбаси та пляшок горілки. Несуть до Чорткового, там продають. Вигода виходить 20-25 гривень на одному товарі», – розповідає чоловік. Так само перепродають російський бензин, який дешевший за український. «Звісно, є й такі, що свої продукти несуть – молоко, яйця, овочі тощо. Наше смачніше», – посміхаючись уточнює він.
Вірменське кафе на українсько-російській межі
На перший погляд, у темному приміщенні – ні душі, лише з маленького телевізора в кутку доноситься пісня у виконанні російського співака Валерія Меладзе. Ледве перетинаємо поріг кафе – вмикається світло, а з-за барної стійки виринає Артак, власник вірменського кафе «Ануш», кухня якого фактично розташована вже на російському боці кордону.
«Кави, чаю нема. З їжі – лише минулорічна шурпа», – щиро повідомляє господар. Артак розповідає, що останні зміни в Міловому значно вплинули на його бізнес. «Раніше відвідувачів було багато, в кафе було кілька працівників, а зараз… от ви перші сьогодні», – каже чоловік. Він детально розповідає, як відчув економічну скруту впродовж останніх років, як новий паркан «забрав» надію на відновлення бізнесу. «Якби огорожу провели по приміщенню кафе, то кухня моя вже була б у Росії», – віджартовується Артак.
Із України в Україну
До Мілового й сьогодні приїжджає чимало жителів окупованих територій Луганщини, як правило, щоб переоформити документи чи отримати пенсії. Саме на цих людей покладають надії місцеві продавці – кажуть, що люди купують у них українські товари та везуть із собою додому через лінію розмежування.
Аби дістатися із України до України, ці люди обирають швидший шлях – із окупованого Луганська до Ростовської області Росії, потім звідти до Мілового. «Попри порушення українського законодавства, це значно швидше і дешевше, ніж через офіційний КПВВ у Станиці Луганській», – пояснюють місцеві у Міловому.
Ввечері Мілове поринає в тишу й темряву. А вулицю Дружби народів, як і вдень, крізь новий паркан перебігають лише сміливці – вуличні коти та собаки.
Кореспонденти Радіо Свобода Анастасія Магазова та Андрій Дубчак 3 січня приїхали на Донбас, щоб у ці святкові дні не забувати про війну, яка вже п'ятий рік триває на сході України.
На лінії фронту планують провести 7 днів.
Вони вже побували в Міловому Луганської області, вже розповідають про людей, яких зустрічають на своєму шляху, про місця, ситуації та свої відчуття.
Всі охочі можуть долучитися до поїздки і слідкувати за нею в режимі онлайн.
Сьогодні, 4 січня, вони будуть у Станиці Луганській та сусідніх населених пунктах. Запитуйте, коментуйте, звертайте увагу кореспондентів Радіо Свобода на відомі вам проблеми!
Лінія фронту 2019. Нотатки інтерактивної поїздки репортерів Радіо Свобода. Долучайся, питай!
