Доступність посилання

ТОП новини

«Ми перейшли в онлайн»: музична родина Михайліченко з Криму про концерти та надії на 2021 рік


Піаністка з Криму Христина Михайліченко на концерті у Києві, листопад 2016 року

Юна піаністка родом з Криму, лауреатка міжнародних конкурсів Христина Михайліченко у 2019 році вирушила в європейський тур з Молодіжним симфонічним оркестром України, зіграла сольний концерт і взяла участь у музичному фестивалі в Брюсселі. Її молодша сестра Олександра Михайліченко, яка всього декілька років грає на скрипці, вже отримала першу премію на міжнародному конкурсі у Львові.

Однак 2020 рік і карантинні обмеження в усьому світі поставили хрест на багатьох запланованих концертах творчої родини. Про те, як кримські музикантки переживали самоізоляцію, чи можна грати на фортепіано та скрипці онлайн і про багато іншого в ефірі Радіо Крим.Реалії з ведучою Катериною Некречею розповідають самі Олександра, Христина та їхня мама Наталя Михайліченко.

‒ Отже, як для вас минув 2020 рік?

Христина: З музичної точки зору він почався добре: у мене відбувся чудовий концерт у Львівській філармонії наприкінці лютого ‒ і він був останнім концертом перед тим, як усе закрили всюди. Ніхто не розумів, наскільки це затягнеться, скільки буде тривати. Потім стало зрозуміло, що це надовго, що всі виступи переносяться на невизначений термін. Я, в принципі, і так навчалася вдома, тому для мене не було стресом не ходити до школи, не зустрічатися з друзями. Природно, потім ми почали відчувати психологічний тиск від того, що не можна нікуди особливо вийти, окрім магазину. Влітку почали їздити на природу, на озера, тому стало легше.

Христина Михайліченко на концерті у Києві, листопад 2016 року
Христина Михайліченко на концерті у Києві, листопад 2016 року

Олександра: У мене цього року планувався концерт з оркестром у Сєвєродонецьку, і для мене його скасування було стресом. Ми дуже довго готувалися до нього.

Наталя: Так, ми вже збирали валізи. Як мама під час карантину я переймала на себе швидше функцію співпереживання. Я помічник для своїх дітей. Я спостерігала, як це все непросто для них і з емоційної точки зору, і з професійної. Для всіх людей мистецтва 2020 рік був складним. З побутової точки зору, у нас вийшла така маленька держава: окрім дівчаток, вдома працює мій старший син Данило. Нам вдається не просто уживатися, а зберігати хорошу атмосферу на маленькій території. Всі піклуються одне про одного.

‒ Поєднуєте графіки репетицій?

Христина: Ми з Сашею від самого початку проводимо репетиції паралельно. У нас двокімнатна квартира з великою кухнею і передпокоєм. Я займаюся там, де рояль, а Саша зі мною або на кухні, коли там не працює старший брат. Природно, конфлікти були, але в підсумку ми притерлися... Ми у себе в сім'ї змогли зберегти взаємну підтримку і наповнювати нею один одного.

Наталя: Коли я відчуваю, що я зайва, то можу просто вийти з дому погуляти. Потім діти телефонують і питають: «Альо, мамо, ти де?» А так дівчатка вже й так відчувають, коли у Данила поганий настрій, коли його краще не чіпати. Він зі свого боку, коли дівчатка готуються до концерту, дуже акуратно заходить до кімнати або запитує у мене. Це розуміння особистого простору один одного й зайнятості кожного.

‒ До якого концерту готувалися дівчата, якщо все було скасоване?

Наталя: Вже відпрацьована методика закритих онлайн-концертів, тобто збирається аудиторія і дивиться онлайн-стрім. Стовідсоткова звукопередача: є спеціальний японський мікрофон, який передає звук без затримок. Але, звичайно, це не живий виступ. Найголовніше, що в такому концерті відчувається енергія. Я як слухач відчуваю, що дівчатка передають мені її через екран. Можна дуже засмучуватися, а можна шукати виходи. Так вийшло, що ми спочатку були підготовлені до такого.

Христина: Онлайн-концерт ‒ це хоч щось! Скасування виступу ‒ дуже важке емоційно. Концерт ‒ це фінальна точка твоєї роботи, до якої ти йдеш упродовж усієї підготовки. Дата настає, я граю, і є результат. Коли концерт скасовують, у заняттях зникає енергія: ти можеш вчити твори набагато довше. Так що концерти дуже важливі. Саме тому ми почали виступати онлайн.

‒ Як вам даються дуети, дівчатка?

Христина: Це, звичайно, набагато складніше ніж соло, тому що будь-яка камерна музика з партнерами вимагає зовсім іншої підготовки. З Сашею ми почали грати дуети з самого початку, як тільки вона стала займатися скрипкою. Це такий інструмент, який вимагає рояля або оркестру практично весь час, у кожній п'єсі.

Презентація диску кримчанки Христини Михайліченко. Київ, вересень 2017 року
Презентація диску кримчанки Христини Михайліченко. Київ, вересень 2017 року

Олександра: Складність у тому, що кожен сприймає і чує музику по-різному. Тіна може чути один фрагмент так, я ‒ по-іншому. Треба знаходити якусь рівновагу, знайти баланс.

Христина: Так, у камерній музиці, де інструменти рівноправні і де не ти керуєш процесом, потрібно дуже добре комунікувати, враховувати побажання всіх учасників і сходитися на щось спільне.

Наталя: Тіна взагалі росте як солістка, і для неї це було не те щоб стресовим ‒ просто досить новим акомпанувати та грати камерну музику. Я дуже вдячна їй за те, щоб вона професійно та грамотно вводить сестру у світ музики вже з висоти своїх знань, навичок, величезного досвіду.

Христина: Саші у квітні виповниться 10 років, і ми сподіваємося, що нам вдасться разом приїхати в Європу на фестиваль камерної музики.

‒ Значить, приблизне уявлення про плани на 2021-й у вас уже є?

Христина: У світі класичної музики планів зараз немає практично ні у кого. Вакцину роблять, але ніхто не може сказати, коли її почнуть поширювати на інші країни. Відкриття концертних залів ‒ велика проблема не тільки в Європі, але й усюди. У нас є знайомі в Америці, у яких все закрите з весни до наступного літа. Вони повністю все роблять вдома ‒ грають, репетирують. Словом, дуже попередні плани у нас є, але поки нічого не ясно. Мене карантин навчив, що є такі речі, які ти зовсім не контролюєш. Ти відчуваєш себе маленькою і не можеш вплинути на глобальні речі.

Наталя: Ми взагалі не живемо планами вже багато років. Швидше підкоряємося природному ходу життя: щось приймаємо, щось відкидаємо. Але у нас, звичайно, є мрії.

‒ Які це мрії?

Христина: У багатьох людей є мрія, що ось зараз стрілки годинника перетнуть опівночі 31 грудня, фея махне паличкою і все завершиться ‒ але такого не буде, не варто жити такими ілюзіями. Все одно буде певний період карантину.

Христина Михайліченко і пресаташе посольства США в Україні Джефрі Анісман на презентації проєкту «Полілог». Київ, вересень 2016 року
Христина Михайліченко і пресаташе посольства США в Україні Джефрі Анісман на презентації проєкту «Полілог». Київ, вересень 2016 року

Наталя: А я навпаки, хочу, щоб люди вірили: коли проб'є 12 годин ‒ щось трапиться. Вірити, загадувати бажання і мріяти дуже важливо. Мені б дуже хотілося побажати всім людям, які нас слухають або дивляться, всьому своєму улюбленому Криму опівночі загадати бажання ‒ і, повірте, воно обов'язково здійсниться. Колись я загадувала бажання, щоб у Тіни з'явився рояль ‒ і тепер він у неї є. Я загадувала скрипку для Саші ‒ і в цей карантинний рік, влітку вона отримала інструмент зі Швейцарії! Один любитель музики, які бачив, як вона розвивається, подарував прекрасну скрипку.

‒ До речі, чи пишуть вам з Криму?

Христина: Мені за літо написали двоє людей. З однією дівчинкою, кримською татаркою, я навчалася в одному класі в сімферопольській гімназії ‒ це Есма Мустафаєва. Інша ‒ подруга дитинства, вона на рік старша за мене. У нас поступово зник з ними контакт, а тут вони самі нас знайшли.

Наталя: Загалом, чудеса трапляються, головне ‒ у них вірити. Звичайно, при цьому треба трудитися, працювати ‒ але й мріяти. Дуже хотілося б, щоб у 2021 році та реальність, яку люди створили у своїх мріях, до якої вони прагнуть, стала частиною їхнього життя.

‒ Вам теж хочеться побажати в Новому році чудес і щоб результати вашої роботи не затримувалися. Спасибі!

(Текст підготував Владислав Ленцев)

  • 16x9 Image

    Катерина Некреча

    В.о. керівника проєкту Радіо Крим.Реалії, теле- і радіоведуча, автор спеціальних проєктів.

    Закінчила Київський міжнародний університет, бакалавр журналістики. Не секрет, що головне в моїй професії – це практика, тобто робота в ЗМІ.

    Почала працювати в проєкті Крим.Реалії навесні 2015 року. До цього працювала журналістом на українському телебаченні («Шустер LIVE», «Говорить Україна»). У 2014 році наблизилася до Криму співпрацюючи з телеканалом-переселенцем з півострова «Чорноморська ТРК».

    Не уявляю себе поза професією. Своєю роботою без перебільшення – живу. Життя це – дуже захоплююче і бурхливе. У ньому багато викликів, багато стресу, багато досягнень. Схоже, що це ідеальне середовище мого існування:)

    Пишаюся, що є частиною такого важливого проєкту. Рада, що в дуже складний час можу працювати в медіа, де журналістські стандарти – не теорія, а досить успішна практика.

    Головний пріоритет для мене – аудиторія. Наші слухачі, читачі, глядачі мають право знати, що відбувається насправді.

XS
SM
MD
LG