Спеціально для Крим.Реалії
Кримські колаборанти, вслід за російськими політиками, не приховують, що сучасний світ їм не подобається. Ну ще б пак ‒ спочатку порушили всі світові правила, потім вимагають, щоб світ до них пристосувався, змирився з порушенням міжнародного права та крахом всього світового ладу, а коли ні США, ні Європа не погоджуються ‒ Росія погрожує їм силою.
Тому така ситуація не подобається і кримським журналістам, які перебувають у політиків на службі. Наприклад, в одному з нещодавніх номерів «Крымской правды», у статті «Росія не вміщається в матрицю» автор нарікає на те, що ця країна зі своїми амбіціями не може прижитися ні в сучасному цифровому світі (це «метушня у цифровій банці»), ні пристосуватися до міжнародного права, ні до сучасної світової культури. Росія, як той недбайливий солдат, вважає, що весь світ іде не в ногу, а одна вона крокує правильно і до правильної мети. Тому газета й робить висновок, що сьогоднішня Росія не вміщається в нинішню світову матрицю. Газета наголошує: «Ми підемо іншим шляхом». Що ж залишається ще Кремлю з Сімферополем на причепі?
І цей «інший шлях» газета повністю «окреслила» з онлайн-виступу президента Росії Володимира Путіна на сесії онлайн-форуму «Давоський порядок денний 2021». Газета ніби бачить світ через криве дзеркало. Тут і звинувачення у «прагненні збудувати централізований однополярний світопорядок», й «економіка, що працює на мільйон осіб», і заклики «домогтися як зниження соціальної нерівності всередині окремих країн, так і поступового зближення рівня економічного розвитку різних країн і регіонів планети», хоча саме Росія є зразком соціальної нерівності та відставання в розвитку.
Володимир Путін у своїй онлайн-промові пропонує «чотири основні пріоритети» як магістральний шлях розвитку світу. Перше: комфортне середовище для життя, житло та доступна інфраструктура, екологічна безпека. Друге ‒ робота та гідний рівень життя. Третє ‒ медична допомога, доступ до сучасного рівня послуг. Четверте ‒ гідна освіта та можливість реалізувати свій потенціал. І загалом суспільство, «де люди ‒ не засіб, а мета».
Так це кому Путін продиктував ці напрямки? США, країнам Західної Європи, які вирішують саме ці проблеми вже декілька століть і пішли у них далеко вперед від Росії, чи собі? Хіба схожий цей виступ на те, що «Росія поклала на стіл умови нового світу. І світ потягнувся ці умови обговорювати», як стверджує в публікації політолог Ростислав Іщенко? Тим більше, що й обговорення ніякого не спостерігається.
Ось набагато далекоглядніший за Володимира Путіна Микита Хрущов декілька десятиліть тому поставив собі задачу саме у цих напрямках наздогнати й перегнати США та Європу, але ...не вийшло. І у Путіна поки не виходить, адже надзвукові ракети як і раніше важливіші за людину. І тому там у них людина ‒ це мета, а у Путіна людина ‒ це засіб для досягнення військової та політичної гегемонії. Кого ж він вчить?
Росія і тут не вмістилася у «світову матрицю» ‒ у світі, у всякому разі в передових країнах, ці проблеми ‒ житло, медицина, зайнятість, освіта ‒ давно вже вирішені на значно вищому рівні, ніж у Росії, а Путін тільки почав їх ставити. Після трьох термінів президентства, наприкінці кар'єри. Чи не запізно? Тим більше, що досягти їх йому все одно не вдасться, він просто не знає, як це зробити. І тому зображує хорошу міну при поганій грі.
Росія не вміщається в цивілізоване демократичне суспільство
А ось сайт ИА EADaily бачить ситуацію набагато глибше. Перший заступник голови Ради Асамблеї народів Росії та член Генради Асамблеї народів Євразії (АНЄ) Ігор Кругових звертає увагу на те, що стара «матриця» слов'янського єднання не працює. Колишня єдність Росії, Білорусі та України розвалилася тому, що претензії Росії на однополярну гегемонію в цьому регіоні, якої вона домагається гібридними війнами, при тому, що сама звинувачує США у прагненні до побудови однополярного світу, вже провалилися. На зміну матриці «слов'янської єдності» все частіше постає нова матриця «Європейської єдності», як передовіша, ефективніша, надійніша. І справа не в тому, що «європейська єдність» ‒ багато в чому за рахунок підриву «єдності слов'янської», як йдеться у публікації, а в тому, що слов'яни самі обрали собі новий центр єдності через те, що стара московська матриця «русского міра» себе не виправдала. Росія не вміщається в цивілізоване демократичне суспільство.
І якщо Володимир Путін не погоджується з «матрицею» нинішнього світу, то як же з нею може погодитися Володимир Константинов? Підбиваючи підсумки минулого року, він стверджує, що бачить «наростання кризи глобального лідерства США». Мабуть, у будівельника є така оптика, завдяки якій він бачить те, чого ніхто інший не бачить. Володимир Константинов говорить, що в цих процесах «кримська карта розігрується з різних сторін»: «Для нас, наших співгромадян і співвітчизників, це ‒ символ єдності Росії... це «кримський консенсус». Він зі страхом протиставляє цю «матрицю російської єдності» тому факту, що у російських «заклятих «партнерів» з'явилося інше поняття: «кримська платформа» ‒ як символ об'єднання проти Росії, для її стримування, відкидання».
Володимир Константинов вважає, що «кримський консенсус» ‒ це «шанс на соціально-економічне відродження півострова... це Крим для кримчан». Водночас «Кримську платформу», на його думку, «можна схарактеризувати як Крим без кримчан».
Як завжди, Константинов усе перевернув з ніг на голову
Як завжди, Константинов усе перевернув з ніг на голову. Зараз Росія витіснила з Криму десятки тисяч незгодних, загрожує з Криму всьому світові своїми ракетами, а Константинов говорить, що «тільки після повної зачистки нашого півострова його можна використовувати як платформу, з якої так зручно погрожувати й робити шкоду Росії». Він каже, що в Україні «за російське слово, сказане у громадському місці, штрафують», хоча в реальності немає жодного штрафу, що «регіони, які мають свою окрему думку, зазнають артобстрілів і бомбардувань, а в'язниці забиті інакодумцями», хоча прикладів ув'язнення інакодумців у Росії ‒ сотні, а в Україні немає жодного. Й Ізваринський, Іловайський, Дебальцевський, Амвросіївський, Оленівський котли, Донецький та Луганський аеропорти ‒ це «подвиги» російської армії на українській землі та вбивство своїх «колишніх братів» саме артобстрілами та бомбардуваннями.
У запалі звинувачень Константинов захищає Володимира Путіна, але не розуміє, що за Фрейдом починає говорити правду й головні аргументи у нього такі: Путін ‒ це «людина, яка врятувала від розправи мільйони співвітчизників, всю Росію, весь русскій мір» ‒ цікаво, де і коли це сталося? Константинов пише: «ми добре пам'ятаємо про те, що без його (Володимира Путіна ‒ ред.) особистої участі та політичної мужності наше повернення в Росію просто не відбулося б». Тобто він вважає, що Росія анексувала Крим не в результаті визнаного незаконним в Україні та низці країн світу «референдуму», а тому, що в цьому участь взяв Путін, який прислав 20 тисяч «зелених чоловічків». А без цього у них би «нічого не вийшло». Нарешті Константинов сказав правду. І якщо в Москві це помітять ‒ поїде Константинов керувати яким-небудь районом у Сибіру, а то за таке можуть і видати українському правосуддю.
Россия до сих пор – это темное Средневековье, где дерутся за власть и травят политических противников
Константинов, як завжди невдало, згадує історію і порівнює двох персонажів: Івана Сусаніна, «пожертвував собою для того, щоб зірвати задуми інтервентів», та Григорія Отреп'єва «відомого як Лжедмитрій I, який привів на російські землі іноземних загарбників, і навіть увійшов у Кремль. Але дуже скоро вилетів звідти, коли його прахом вистрілили з гармати». Дивно, звичайно, але нікому в Росії не соромно за те, що як у темні віки Середньовіччя там билися за престол різні «Лжедмитрії», так і сьогодні через 20 років не можна царя відірвати від престолу? І доля Отреп'єва могла б викликати жах: його вбили змовники-бояри, влаштували «посмертну наругу», тобто тривале велелюдне знущання з трупа на площі, потім закопали, затоптали, але тут... з'явився новий Лжедмитрій, тоді попереднього викопали, спалили, зарядили прах у пушку й вистрілили... у бік заходу. Так досі й стріляють на захід...
А чим відрізняється від самозванця Лжедмитрія Володимир Константинов, точно так же привів іноземну армію в Крим і на її багнетах зайняв у ньому крісло спікера? Або чим Константинов, який завів кримчан у російський полон, відрізняється від Івана Сусаніна? Висновок простий і напрошується сам собою: Росія досі ‒ це темні віки Середньовіччя, де б'ються за владу й труять політичних супротивників. Така «матриця» Криму, який вже звик до свободи, не по нутру. Утримати в ній Крим можна тільки силою, що й роблять «Лжедмитрії», які заперечують «матрицю» сучасного світу демократії та співпраці, миру, права й законності.
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
