Оглядач Крим.Реалії, кримський журналіст Микола Семена 18 лютого виїхав з анексованого Росією Криму на материкову частину України на медичне обстеження. Восени 2017 року підконтрольний Кремлю Залізничний районний суд Сімферополя засудив журналіста до двох з половиною років умовно з випробувальним терміном на три роки та забороною займатися публічною діяльністю, пізніше термін заборони скоротили до двох років.
Російські слідчі розцінили матеріал про громадянську блокаду півострова, опублікований на сайті Крим.Реалії в рубриці «Погляд», закликом до порушення територіальної цілісності Росії відповідно до статті 280.1 Кримінального кодексу Росії. Микола Семена стверджує, що у своїх матеріалах він реалізовував право на «вільне висловлення думки», а Міністерство закордонних справ України, Держдепартамент США, Євросоюз і низка міжнародних організацій засудили винесений журналістові вирок. У перший же день перебування на материковій Україні Микола Семена став гостем Радіо Крим.Реалії.
‒ Пане Миколо, в одному з матеріалів близької до російської влади Криму газети «Крымская правда» головний редактор Михайло Бахарев назвав вас «інформаційним терористом» і висловив жаль з приводу того, що вас не посадили. Як ви думаєте, чому у головного редактора кримської газети ‒ який, до речі, навчався з вами ‒ таке ставлення?
Зараз у багатьох кримчан у суспільній свідомості відбувається злам, і правда видається у кримських ЗМІ за «інформаційний тероризм»
‒ Під час одного із судових засідань у Сімферополі Ільмі Умеров сказав, що цей суд ‒ приклад того, як терористи судять патріотів. Зараз у багатьох кримчан у суспільній свідомості відбувається злам, і правда видається у кримських ЗМІ за «інформаційний тероризм». Тут велике питання: хто терорист? Ті, хто штурмував будівлі Верховної Ради Криму та Ради міністрів Криму, сімферопольський аеропорт? Ті, хто блокував українські військові частини й виганяв з Криму неугодних? Чи ті, хто писав про це правду? Все помінялося місцями. Завдання наших ЗМІ, зокрема й Крим.Реалії, полягає саме в тому, щоб поставити все на свої місця і назвати терористів терористами.
‒ Які враження залишилися у вас від російського судового процесу у вашій справі в Криму?
‒ Судова справа йшла заданим курсом, нею керувала не суддя, а інші люди. Вона не звертала уваги на аргументи захисту й тільки підтримувала ініціативи сторони обвинувачення. Але я вважаю, що, спираючись на міжнародне право та постанови ООН в галузі свободи слова, нам вдалося довести, що журналіст, тобто я, нічого не порушив. По-перше, Крим не належить Росії, а обговорення його статусу ‒ не посягання на територіальну цілісність Росії. По-друге, тут також проявилася ця вивернута свідомість: людей, які захищають правду, виставили в образі терористів та екстремістів, тоді як сама Росія вчинила міжнародний злочин і забрала частину території України. Моя справа вже давно в Європейському суді з прав людини, її взяли до розгляду, проте індивідуальні справи поки відклали до розгляду позову України до Росії з приводу Криму. Але прокуратура Автономної Республіки Крим, яка розташована в Києві, ініціювала кримінальну справу проти судді в моєму процесі ‒ Надії Школьної.
‒ Ви не могли вести публічну діяльність за рішенням російського суду. Як пережили цей період?
Через рік після анексії в Криму були створені так звані кібервійська, які підкорили собі всіх інтернет-провайдерів і циркуляцію інформації в мережі
‒ Я професійний журналіст, іншої професії не маю. Цим рішенням окупаційна російська влада фактично позбавила мене права на життя, тому що я не міг заробляти чимось іншим. Після 50 років у журналістиці це була болісна трагедія. Я продовжував збирати інформацію, фотографував, але нічого не публікував. Це чітко контролювалося. Пам'ятаю, ще під час розслідування за мною встановили зовнішнє стеження, а спостереження за всіма інформаційними мережами взагалі було тотальним. Через рік після анексії в Криму були створені так звані кібервійська, які підкорили собі всіх інтернет-провайдерів і циркуляцію інформації в мережі. Одного разу в мене вимкнули Інтернет і добилися того, щоб до мого комп'ютера був допущений їхній майстер. Замість одного прийшли двоє: один розбирався, інший спостерігав ‒ і вони поставили мені шпигунську програму, все потім відображалося у них. Це я вже пізніше дізнався, коли почалося слідство й мені показали скріншоти з мого комп'ютера.
‒ Що ви спостерігали в Криму за цей час?
Півострів перетворився на закриту зону, куди складно потрапити правді про стан справ в Україні, в Росії, у світі
‒ До Криму завезли дуже багато «місіонерів» з Росії, які обіймають усі чиновницькі посади, будь-які керівні посади. Навіть місце бригадира віддають тільки приїжджому, а звичайних кримчан беруть на рядові роботи ‒ їх перетворили на наймитів так званої російської еліти. У Сімферополі та інших містах будуються цілі житлові райони для прийому росіян, щоб змінити населення Криму, зменшити кількість проукраїнських громадян і різко збільшити кількість пенсіонерів, які на виборах голосували б тільки за Росію. Півострів перетворився на закриту зону, куди складно потрапити правді про стан справ в Україні, в Росії, у світі.
‒ Зазвичай у таких випадках говорять, що Росія вкладає в Крим величезні кошти.
Є ще такий штамп, ніби Україна 23 роки в Криму нічого не робила, але ж усе, що там є, збудоване після 1954 року Україною за її кошти
‒ Так, там вже кілька кримінальних справ з приводу розкрадання цих грошей. Будівництву заважає те, що проєкти віддаються «своїм» організаціям, які часто не здатні довести проєкт до кінця, і підрядники кидають об'єкти, все доводиться переробляти. Так що гроші, які Росія викидає на Крим, використовуються вкрай неефективно. Пам'ятаю, за України (до анексії Криму Росією ‒ КР) ремонтували вулицю Горького в Сімферополі ‒ вона як була, так і залишилася, і нічого там не треба переробляти. А зараз росіяни взялися ремонтувати вулицю Пушкіна та інші ‒ і вже п'ять років щороку перекладають плитку або ще щось. Будівництво не закінчується, гроші вкладаються і вкладаються, але відповідного ефекту від цього немає. Є ще такий штамп, ніби Україна 23 роки в Криму нічого не робила, але ж усе, що там є, збудоване після 1954 року Україною за її кошти.
‒ Чи можна прочитати про все це в кримських ЗМІ?
Крим фактично функціонує на ручному управлінні
‒ Засоби масової інформації в Криму дуже регламентовані. Їм в адміністративному порядку видають завдання енну кількість разів за програму згадувати керівників у позитивному контексті. Часто такі передачі нагадують щось з радянського періоду, тільки замість «за рішенням з'їзду КПРС» говорять «виконуючи розпорядження глави Криму Сергія Аксенова» ‒ і далі про будівництво дороги тощо. Таке враження, що без Аксенова жодна справа не може ні початися, ні закінчитися. Крим фактично функціонує на ручному управлінні. Я жив у Криму більше ніж 30 років, брав інтерв'ю в усіх українських прем'єр-міністрів, керівників ‒ і жоден з них не працював так, як зараз працюють Сергій Аксенов і спікер російського парламенту півострова Володимир Константинов.
‒ Що ви маєте на увазі?
Введення в експлуатацію Керченського мосту абсолютно не вплинуло на економічну ситуацію в Криму: ні ціни не знизилися, ні товарів не стало більше
‒ Вони ніби перебувають на розпеченій пательні. Смикнуться вправо ‒ там теж не виходить, починають іншу справу ‒ і там не виходить, але преса та телебачення хвалять їх як дуже вмілих організаторів і керівників. Тим часом Керченський міст ‒ теж абсолютно пропагандистський проєкт. Його введення в експлуатацію абсолютно не вплинуло на економічну ситуацію в Криму: ні ціни не знизилися, ні товарів не стало більше. Як був дефіцит у певних випадках, так він і залишився. За деякими позиціями ціни досі вищі, ніж у російському Краснодарському краї і навіть Москві. Коли ЗМІ пишуть про те, що кримчани нібито вдячні за міст особисто Володимиру Путіну та всій Росії, то вони виконують вказівки про похвальні тексти стосовно російського президента.
‒ Хіба популярність Путіна не знизилася після пенсійної реформи, зокрема в Криму? Нещодавно «Левада-Центр» давав новий рейтинг довіри президенту у країні на рівні 35%.
У Криму люди не довіряють один одному, в сусіді бачать ворога і бояться висловлювати свою позицію не просто публічно, а усно, навіть у колективі
‒ Жодним соціологічним відомостям щодо Криму зараз не можна довіряти, вони обов'язково будуть сфальсифіковані. Насправді, коли я перейшов адмінкордон, я помітив велику різницю між настроями людей у Криму та на материковій частині України. Тут люди відкриті, радісні, всі виявляють один до одного повагу, допомагають. У Криму атмосфера інша: люди не довіряють один одному, в сусіді бачать ворога і бояться висловлювати свою позицію не просто публічно, а усно, навіть у колективі. Є випадки доносів, переслідувань тих, хто висловлював думки не в руслі російської політики щодо окупації та анексії Криму.
‒ У нас є дзвінок від радіослухачки з Керчі.
Тетяна: Я б хотіла побажати Миколі здоров'я, тому що такі люди, як він, для нас дуже цінні. Це зразок для нас. У серпні я була на концерті в Сімферополі, і стільки, скільки він мене фотографував, мене ніхто не фотографував.
‒ Дякую, я пам'ятаю ваш концерт. Всі українці в Сімферополі були захоплені вашою музикою і співом.
‒ Ще один дзвінок з Криму.
Радіослухач: Я вас слухаю, пане Семена, і тихо радію, що з кожним роком таких, як ви, стає все менше.
‒ Я б сказав, що ви не праві. Таких, як я, у Криму з кожним днем, місяцем, роком стає все більше, тому що люди спостерігають за тим, що відбувається на півострові, і прийде час, коли всі будуть такими.
Справа Миколи Семени
Микола Семена – кримський журналіст, автор Крим.Реалії, заслужений журналіст України. У квітні 2016 року співробітники російської ФСБ провели обшук у його квартирі. Пізніше вони заявили, що стосовно журналіста порушено кримінальну справу через його публікації про громадянську блокаду півострова. Цей матеріал, опублікований на сайті Крим.Реалії в рубриці «Точка зору», російські слідчі розцінили як заклик до порушення територіальної цілісності Росії (публічні заклики до порушення територіальної цілісності Росії (стаття 280.1 КК Росії).
22 вересня 2017 року підконтрольний Кремлю Залізничний районний суд Сімферороля засудив Семену до двох із половиною років умовно з випробувальним терміном на три роки і забороною займатися публічною діяльністю. У грудні того ж року підконтрольний Кремлю Верховний суд Криму частково пом'якшив вирок Семені в частині додаткового покарання, скоротивши термін заборони публічної діяльності до двох років.
Микола Семена стверджує, що в своїх матеріалах він реалізовував право на «вільне вираження думки».
Міністерство закордонних справ України, Держдепартамент США, Євросоюз і низка міжнародних організацій засудили вирок Семені.
Експрезидент Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода Том Кент назвав необґрунтованими звинувачення проти журналіста Миколи Семени, також зазначивши, що вирок підконтрольного Кремлю суду в Криму, має бути скасований.
Сторона захисту Миколи Семени подала скаргу до Європейського суду з прав людини на рішення російського суду в Сімферополі. Однак ЄСПЛ відмовив у пріоритетному розгляді скарги Миколи Семени.
(Текст підготував Владислав Ленцев)
