Доступність посилання

ТОП новини

Вересень: багато проблем, але мало «перемог»


Спеціально для Крим.Реалії

Влада Росії в ситуації пандемії, масових протестів у Хабаровську, безуспішного втручання в Білорусі, світового скандалу з отруєнням Навального, вирішила перенести увагу населення з негараздів на «історичні перемоги». У Криму таке рішення виявилося, як не можна доречним. Кінець літа і вересень виявилися сприятливим періодом для нового звернення до «прославляння героїчної історії».

Незвичайна активність, зокрема й кримської влади, на ниві історії свідчить про те, що у неї дуже багато невирішених проблем, і для піару їй дуже не вистачає перемог.

Під гаслом «Минуле треба не спотворювати, а брати з нього уроки» парламентська газета «Крымские известия» пише про те, що в Криму відзначили ще один День військової слави.

Десятиліттями про цей день ‒ 3 вересня, коли після капітуляції Японської імперії Указом Президії Верховної Ради СРСР був заснований День перемоги над Японією ‒ ніхто й не згадував. Тепер же до нього додали звання «День військової слави», і з'явилася ще одна перемога. Незрозуміло чому третього? Мабуть, важливіший не сам День Перемоги, тобто день капітуляції Японії 2 вересня, а день, коли президія встановила святкову дату.

Знайшли навіть, як прив'язати її до Криму. Зараз, як пише газета, виявляється, що розгром Японії ‒ це «героїзм, відданість Батьківщині та союзницький обов'язок перед країнами-членами антигітлерівської коаліції під час виконання рішень Кримської (Ялтинської) конференції». А потім уже ‒ на далекосхідних рубежах була поставлена крапка у найбільш кровопролитній війні XX століття. З цього приводу біля Вічного вогню в Сімферополі російський глава Криму Сергій Аксенов, спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов «віддали данину пам'яті події, яка розділила хід світопорядку на «до» та «після».

Не ясно, чи мається на увазі перемога над Японією, чи Ялтинська конференція ‒ яка теж, як відомо, розділила світ? Окрім того, на опублікованій фотографії видно, що серед людей, які покладають вінок із гвоздик, присутня і третя дійова особа. «Крымская правда» говорить, що це «заступник повноважного представника президента Російської Федерації в Південному федеральному окрузі Кирило Степанов», а «Крымские известия» стверджують, що це «перший віцеспікер парламенту Юхим Фікс та представники муніципалітету». Хоча покладали всього три особи. Вони вшанували пам'ять полеглих хвилиною мовчання, але при цьому такий «глибокий» знавець історії, як Володимир Константинов зауважив, що зараз в Європі та за океаном чимало охочих принизити роль СРСР у перемозі над фашизмом. Але «неприпустимо спотворювати історію і дуже важливо пам'ятати про ті події, бачити їхнє реальне значення та отримувати уроки з минулого», сказав спікер, сам багато разів викритий у спотворенні історії.

Газета в іншій замітці про книжкову виставку в сімферопольській бібліотеці ім. Тараса Шевченка пише, що «міжнародно-правовою підставою для встановлення Дня військової слави вважається акт про капітуляцію Японської імперії, підписаний 2 вересня 1945 року на борту американського лінійного корабля «Міссурі» в Токійській затоці. ...Цей документ поклав край стражданням людства».

Але ніхто не пояснює парадоксу: «Угода про припинення спротиву японських збройних сил», яка завершила Другу світову війну, підписана 2 вересня вранці о 10 годині 30 хвилин за токійським часом на борту «Міссурі» в Токійській затоці, коли в Європі була ще ніч другого, і до третього ‒ ще ціла доба, а день встановлений кримською владою третього. Чому? Певно тому, що раз увесь світ святкує День перемоги над Німеччиною 8 травня, а Росія ‒ 9-го, то вже нехай і тут буде так само, на день пізніше.

І вереснева «перемога» ‒ не випадковість. У школах інших держав початок навчального року вважається Міжнародним днем знань. У Польщі, наприклад, він взагалі не святкується, оскільки саме 1 вересня нападом на неї Німеччини, до якого приєднався потім і СРСР, почалася Друга світова війна. Це день скорботи, хоча, виходячи з того, що Польща ‒ серед переможців, також міг бути б і День перемоги, але поляки не пішли на це.

Не те, що в Криму. У кримських школах саме «Урок Перемоги» ‒ це вже традиція. До речі перемоги якої ‒ травневої чи вересневої, чи обох? І за традицією проводять його депутати й різні чиновники. Проводять вони його, звісно, за російською концепцією, що суперечить вимозі спікера «не перекручувати, а засвоювати уроки».

Неважко уявити, як, наприклад, проводить урок відставний полковник-політрук Юхим Фікс. Газета пише: «Народні обранці розповіли школярам про важливість Дня Перемоги у вітчизняній історії, зазначивши, що саме наш народ ціною неймовірних зусиль і величезних втрат зумів не тільки вистояти в боротьбі з нацистською Німеччиною, а й врятувати світову цивілізацію від «коричневої чуми».

І ось, за словами газети, перший віцеспікер кримського парламенту Юхим Фікс сказав учням сімферопольської гімназії №11 ім. Треньова під час «Уроку Перемоги»: «Попри те, що за кордоном намагаються спотворити та всіляко очорнити подвиг радянського солдата, принизити роль Радянського Союзу у Великій Вітчизняній війні, наш обов'язок ‒ передати правду про найбільш кровопролитну війну майбутнім поколінням... Тільки у Криму за період Великої Вітчизняної загинули приблизно мільйон наших співвітчизників».

Юхим Фікс
Юхим Фікс

Бідні діти, це ж скільки їм тепер потрібно правдивих книжок прочитати, щоб зрозуміти, що Фікс сказав не зовсім правду. По-перше, на противагу тому, що Росія фактично привласнила перемогу собі, (пам'ятаєте ‒ Володимир Путін: «Ми б перемогли і без України». А без ленд-лізу, а без Великої Британії та США, а без десятків країн Антигітлерівської коаліції? ‒ авт.), то тепер дослідники в інших країнах пишуть правду про те, що й вони теж воювали, і в перемозі заслуга не тільки Росії.

По-друге, відновлення правди ‒ це зовсім не очорнення подвигу радянського солдата. А навіть навпаки – правда про те, що війна була не тільки переможним маршем, ще посилює значення подвигу і показує, в чому ж саме він полягав.

По-третє, що значить той факт, що «тільки в Криму загинули приблизно мільйон наших співвітчизників»? Що військові операції в Криму були організовані бездарно і життя солдатів ніхто не жалів? Вже скільки написано правдивих книг і про Керченсько-Феодосійську операцію, і про Євпаторійський десант, і про загибель теплохода «Вірменія», і про втечу командування з Севастополя, яке просто кинуло особовий склад. Найлегше назвати це «ганьбою», але ж навіть найпопулярніші довідники зараз пишуть, що німецький генерал Курт фон Тіппельскірх, який оголосив про захоплення на мисі Херсонес 100 тис. полонених, 622 гармат, 26 танків і 141 літака: «Манштейн, безпосередньо командував 11-ю армією, обережніше повідомляє про те, що на крайній частині півострова були взяті в полон 30 тисяч бійців Червоної Армії і приблизно 10 тисяч поблизу Балаклави. За радянськими архівними відомостями кількість полонених не перевищувала 78 230 осіб, а захоплення авіаційної техніки взагалі не було: літаки, що залишалися в строю на момент 3-го штурму, були частково передислоковані на Кавказ, частково скинуті в море та затоплені. У період із 1 до 10 липня 1942 року з Севастополя всіма видами транспортних засобів були вивезені 1726 осіб, переважно командно-політичний склад армії та флоту. 3 липня 1942 року Радінформбюро дало зведення про втрату Севастополя. Однією з причин здачі Севастополя було назване «непродумане, поспішне рішення про негайну евакуацію величезної частини командного складу (і самоусунення ще великої частини начскладу) від завдань оборони заради власної евакуації, що спричинило майже повну втрату управління військами, відступ із підготовлених позицій, паніку, анархію та заворушення поблизу аеродрому та пірсів 35-ї батареї».

Чому Фікс не сказав про це, адже газета його попереджала: «минуле треба не спотворювати, а отримувати з нього уроки». Які ж уроки з його розповіді візьмуть діти, якщо дізнаються правду?

Наступний переможний «акт» ‒ це «Диктант Перемоги». Приблизно вісім тисяч юних кримчан взяли участь у цьому російському заході, присвяченому 75-річчю перемоги у Другій світовій війні, яка, нагадаємо, навесні, а не восени. Найцинічніше ‒ депутати писали диктант на території музею «Концтабір «Красний», заснованого на місці ще довоєнного табору НКВС, де, за історичними відомостями, спецслужби СРСР розправлялися з жертвами репресій, а після окупації Криму фашисти пристосували його до своїх потреб і знищували там людей, що ніби замаскувало його нквдешне минуле.

Але до акції долучився заступник голови парламенту Криму Володимир Бобков і заступник голови комітету з освіти, науки, молодіжної політики та патріотичного виховання Сергій Додонов. «Символічно, що «Диктант Перемоги» відбувається на майданчику Меморіального комплексу «Концтабір «Червоний» ‒ місці, де в роки війни відбулися найжахливіші події. Тут гинули невинні люди: діти, жінки, літні люди ‒ ті, хто ніколи не брав до рук зброї. Це показує нам, наскільки висока ціна Перемоги, відвойованої нашим народом», ‒ підкреслив Володимир Бобков.

Цей проєкт був задуманий організаторами торік «у відповідь на численні спотворення історичної правди», які регулярно «поставляються» з-за кордону. Щоб «цинічний фальсифікат» не отруїв свідомість школярів, вирішено було залучити їх до написання «Диктанту Перемоги», в тексті якого «розставлені точні, правильні акценти». Залишається сподіватися, що з часом дорослі діти розберуться, де «цинічний фальсифікат», і хто постачає «спотворення історичної правди», а також ‒ де «точні та правильні акценти».

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Івана Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG