Мінськ – Росія зупинила постачання нафти в Білорусь з 1 січня 2020 року, білоруські НПЗ уже працюють на мінімумі, використовують минулорічні запаси, транзит російської нафти до України та Польщі наразі не перервано.
До самого Нового року тривали дискусії між Білоруссю та Росією, формальними «союзниками», щодо умов постачання головних енергоносіїв – газу та нафти.
Із газом вдалося домовитися «під ялинку», 31 грудня – посол Білорусі в Москві Володимир Семашко та голова «Газпрому» Олексій Міллер підписали документи про ціну на російський газ для Білорусі на два місяці 2020 року та про постачання і транзит газу протягом усього року.
Компромісу тут немає, Росія не пішла на зниження ціни на газ, як просив Мінськ, умови імпорту залишаються такими ж, як у 2019 році, ціна на січень-лютий складатиме 127 доларів США за тисячу кубометрів. Що буде далі, дискусія між Мінськом і Москвою ще триватиме, але формально «газової війни немає».
Економічна причина суперечки – російський «податковий маневр»
А ось з нафтою так не вдалося. Причина тут – у російському «податковому маневрі» щодо нафти. Білорусь, яка переробляє російську нафту на двох своїх заводах, перестала отримували митні платежі з нафтопродуктів, які йдуть із них на експорт. Справа в тому, що Росія у 2018 році вирішила провести реформу нафтової галузі і поступово зменшити обсяг мита, яким обкладаються компанії – експортери нафти. При цьому росте податок на видобуток корисних копалин, у тому числі нафти. Відповідно, росте її ціна на експорт.
За оцінками економістів, Білорусь від російського «податкового маневру» щорічно втрачає значну частину своїх бюджетних доходів, у 2019 році білоруський бюджет недоотримав 300 мільйонів доларів, а в 2024 році ці втрати перевищать два мільярди доларів.
Постачання пального в Україну буде під загрозою, якщо «нафтова війна» триватиме
Наразі на білоруських нафтопереробних заводах у Мозирі та Новополоцьку повідомили Радіо Свобода, що працюють на торішніх запасах із мінімальним завантаженням, нових контрактів немає.
Минулорічних залишків, на яких працюють наразі НПЗ Білорусі, вистачить на 20 діб, але завантаження заводів доводиться знижувати. Така ситуація на НПЗ у Новополоцьку Вітебської області та в Мозирі Гомельської, звідки Білорусь постачає продукцію свого НПЗ і в Україну.
Згідно з підсумками 2018 року, паливний баланс України (світлі нафтопродукти, в тому числі бензин і дизельне паливо, скраплений газ та моторне масло) на 32 відсотки складався з білоруського імпорту. Якщо «нафтова війна» між Росією та Білоруссю триватиме, ці поставки будуть під загрозою.
Щодо транзиту нафти через Білорусь в Україну та Польщу, то тут проблем наразі немає.
В українській державній компанії «Укртранснафта», яка здійснює транзит російської нафти в європейські країни, заявляють, що з початку року транспортування цієї сировини в Європу здійснюється планово.
«Транзит російської нафти через нафтопровід «Дружба» з білоруської сторони відбувається згідно з раніше затвердженим графіком – понад 40 тисяч тонн на добу», – повідомили Радіо Свобода в пресслужбі підприємства.
Політична причина – російське бажання «поглибленої інтеграції»
Паралельно з «податковим маневром», який вдарив по бюджету Білорусі, з кінця 2018 року Росія змушує Мінськ до «поглибленої інтеграції», фактично, наголошують експерти, бажаючи позбавити начебто союзну їй державу економічного та політичного суверенітету.
Всі газові та нафтові питання повинні були улагодити на переговорах президент Білорусі Олександр Лукашенко і президент Росії Володимир Путін, розмови тривали увесь грудень минулого року. Але за їхніми підсумками Путін відкрито заявив, що пов'язує збереження пільгових цін на нафту для Білорусі з «поглибленням» політичної та економічної інтеграції.
Прем'єр-міністр Росії Дмитро Медведєв повідомив, що на переговорах тридцять «дорожніх карт» інтеграції вже погоджено, залишилася тридцять перша, у якій Білорусь повинна відмовитися від своєї валюти, податкової системи, по суті, передати Москві економічний суверенітет на пільгові ціни на енергоносії. Але домовитися по політичних питаннях Росії не вдалося, Білорусь відмовилася їх обговорювати. При цьому Лукашенко виступив палким захисником білоруської незалежності.
Які альтернативи російській нафті
Після провалу нафтових переговорів Олександр Лукашенко 31 грудня 2019 року доручив уряду укласти контракти на закупівлю нафти з альтернативних Росії джерел.
Того ж дня голова концерну «Белнафтахім» Андрій Рибаков в ефірі національного телебачення сказав: «Олександр Лукашенко доручив у найближчі години завершити переговори господарюючих суб'єктів Росії і Білорусі і укласти контракти на поставку нафти, чим ми зараз і займемося. Дано чітке доручення забезпечити поставку нафти з альтернативних джерел, в першу чергу йдеться про постачання залізничним транспортом із портів країн Балтії, а також задіяти для поставки альтернативної нафти нафтопровід «Дружба». Цим ми будемо щільно займатися».
Зазвичай Білорусь у Росії закуповує 24-25 мільйонів тонн нафти на рік, для власних потреб використовується шість мільйонів тонн, решта експортується в Європу, Україну і Росію у вигляді нафтопродуктів. Доходи від мита від експорту нафтопродуктів становлять третю за значимістю частку доходів бюджету – від 8 до 6%, і з реалізацією російського «податкового маневру» і подорожчанням російської нафти вона зменшуватиметься.
Технічно Білорусь може транспортувати нафту з портів країн Балтії. Також тривають міжурядові переговори про постачання нафти з Казахстану російськими трубопроводами. Про початок комерційних переговорів щодо постачання нафти з Казахстану заявив 25 листопада минулого року той же Андрій Рибаков.
Білорусь має досвід альтернативних поставок із Венесуели – під час конфлікту з Росією через океан було перевезено 11 мільйонів тонн нафти. Білорусь також отримувала нафту з Азербайджану транзитом через Україну.
У Міністерстві енергетики та захисту довкілля України Радіо Свобода повідомили, що наприкінці листопада 2019 року Білорусь ініціювала розробку спільного проєкту з організації поставок нафти на білоруські підприємства через Україну, зокрема, використовуючи можливості трубопроводу «Одеса-Броди». Йшлося також про створення спільного підприємства, яке відповідало б за транспортування нафти на Мозирський НПЗ. Щоправда, відповідні пропозиції поки нереалізовані – вони перебувають на стадії вивчення.
Це російський шантаж – експерт
Білоруський незалежний експерт Сергій Чалий вважає, що з боку Росії має місце банальний шантаж:
«Немає роздільних питань компенсації «податкового маневру» і ціни на газ – це одне і те ж питання. Після створення Євразійського економічного союзу мав запрацювати єдиний ринок газу. Газ, на відміну від нафти, не виведений з цієї угоди. І схема розрахунку ціни – по Ямало-Ненецькому автономному округу, плюс транспортування, плюс невелика націнка «Газпрому» – ця схема повинна була працювати. Помилка була в тому, що була встановлена валютна складова транспортування. Це привело до того, що для нас транспортування газу до кордону зі Смоленською областю коштує майже втричі більше, ніж у Росії. Такого не повинно бути.
У 2016 році Росія визнала, що не повинно бути, але запропонувала не змінювати формулу, а замість цього різницю в ціні компенсувати шляхом так званого «перемитнення» нафти, шість мільйонів тонн і зарахування експортних мит у білоруський бюджет. Це те, що є компенсацією Білорусі за дорогий газ, а не подачкою. І коли Росія однією рукою влаштовує «податковий маневр», знижує розмір експортних мит і переносить навантаження на видобуток корисних копалин, вона повинна була передбачити і порядок компенсації.
Про це йшлося ще торік, щоб Росія знайшла якийсь механізм компенсації. Тепер же треба ставити питання про ефективність цих інтеграційних об'єднань, митного союзу з Росією і ЄАЕС. Треба вирішувати, що ми робимо з таким союзом. Або Росія поводиться по-партнерськи, або, як сказав Лукашенко, «нах*р» нам такий союз».
