За словами Віктора Муженка, який очолював Генеральний штаб ЗСУ в 2014-2019 роках, сили АТО на момент втечі бойовиків (5 липня 2014 року — ред.) не змогли перекрити всі шляхи відступу зі Слов’янська.
«Була дійсно інформація, що в ніч із 4 на 5 в районі вулиці Аеродромної (Слов’янськ – ред.) формується якесь угруповання. Якась кількість людей. Що за люди, яка там техніка була – невідомо. Ну, і це в умовах міської забудови. Там же будинки місцевих жителів. Могли завдати серйозних втрат місцевому населенню. І відкрили вогонь тільки тоді, коли вже пішла інформація, що почався рух. Це було десь приблизно о 12 годині ночі й ми практично всю ніч там проводили вогневе турбування. Тобто, обстрілювали, але не розуміли куди. Стріляли по площам. Тому що в нас не було реальних цілей, не було реальних координат», – розповів у коментарі проєкту «Донбас.Реалії» Віктор Муженко.
Неконтрольованою, за словами колишнього начальника Генштабу, залишалася територія шириною від восьми до 12 кілометрів між трасами зі Слов’янська до Краматорська та Бахмута.
«У нас не було стільки сил і засобів. Загальне угруповання біля двох тисяч, з них половина – на блокпостах. По-друге, ті підрозділи, які вели наступальні дії, вони були вже вимотані, їм потрібен був певний відпочинок, хоча би нічний. І потрібно було зробити перегрупування. А це час. І тільки після цього ми могли заблокувати цей простір. На жаль, це нам не вдалось і якраз це використали бойовики», – зазначив Муженко.
У ніч з 4 на 5 липня 2014 року угруповання бойовиків, які захопили Слов’янськ, змогли вийти з оточення. Спершу колони перемістилися в сусідній Краматорськ, а звідти попрямували в Донецьк.
5 липня 2014 року сили АТО відновили контроль над Слов’янськом та Краматорськом. На той момент угрупування бойовиків залишили ці населені пункти.
Більше про операцію зі звільнення Слов’янська та обставини втечі бойовиків можна дізнатись, переглянувши фільм проєкту «Донбас.Реалії» «Прорив в Донецьк: чому Україна не зупинила бойовиків».
