Прихильники незалежності іспанського автономного регіону Каталонії від решти Іспанії, яких центральний уряд у Мадриді вважає сепаратистами, шукали в своїх прагненнях допомоги від Росії, повідомив 3 вересня американський щоденник The New York Times, посилаючись на доповіді розвідки, інформує Радіо Свобода.
Жозеп Люїс Алай, чільний радник колишнього керівника регіону Карлеса Пучдемона, який нині живе у вигнанні, 2019 року принаймні двічі їздив до Москви на зустрічі з чинними російськими посадовцями і колишніми працівниками російських розвідувальних служб у намаганні отримати підтримку, пише газета, цитуючи документи спецслужб, із якими вона ознайомилася.
Ці поїздки Алай здійснив менш ніж через два роки по тому, як каталонський уряд Пучдемона провів у жовтні 2017 року референдум про незалежність, на якому ця ідея здобула величезну підтримку – бо її супротивники переважно бойкотували захід.
Центральна влада Іспанії оголосила референдум незаконним і ув’язнила тих політичних лідерів регіону, хто, на відміну від Пучдемона, не виїхав за кордон. Так само і Європейський союз назвав референдум незаконним.
І Алай, і Пучдемон підтвердили ці подорожі до Москви, про які раніше нічого не повідомляли. Але вони наполягають, що це був елемент звичайного підтримання зв’язків із іноземними посадовцями й журналістами. Та матеріали «Нью-Йорк таймз» наводять на думку, що це ще не весь обсяг тих поїздок до Москви.
Алай сказав виданню, що вже самі думки про те, що він прагнув підтримки Росії, – це «вигадки Мадриду».
У зв’язку з тими подорожами до Москви проти їхніх учасників ніяких обвинувачень не висували, так само немає ніяких свідчень, щоб Кремль дійсно надавав допомогу каталонцям, пише щоденник.
Але при цьому американська газета звернула увагу, що якраз невдовзі після поїздки Алая до Росії в Каталонії виникла таємнича протестна група «Демократичне цунамі», члени якої не оголошують про свою причетність до неї. Ця група через інтернет організувала 2019 року такі гучні акції, як зрив роботи барселонського аеропорту чи перекриття важливого шосе, що поєднує Іспанію з північчю Європи.
За словами видання, звіти розвідки стверджують, що Алай відіграв визначальну роль у створенні цієї групи; він відкидає ці звинувачення.
Так само він заперечив повідомлення розвідки, що лише через три дні після початку масових протестів у Барселоні 2019 року він обговорював справи руху за незалежність регіону на зустрічі з двома росіянами, наближеними до президента Росії Володимира Путіна.
Алай підтвердив, що зустрічався в Барселоні з цими російськими посадовцями, одним із яких був полковник російської Федеральної служби охорони, яка, серед іншого, охороняє Путіна й інших найвищих російських посадовців. Але він заявив, що метою зустрічі було лише «ввічливо привітати» їх, що він і зробив на прохання свого знайомого росіянина Олександра Дмитренка.
За твердженнями звітів розвідки, Дмитренко, російський підприємець, який одружений на каталонці, допомагав Алаєві шукати фінансової і технічної підтримки від Москви у створенні банківського, енергетичного секторів і сектору зв’язку, незалежних від решти Іспанії.
33-річний Дмитренко хотів отримати іспанське громадянство, але йому відмовили саме через його російські контакти, пише The New York Times із посиланням на рішення Міністерства юстиції Іспанії. Як мовилося в тому рішенні, Дмитренко «приймає робочі завдання» від російських розвідувальних служб, а також «виконує різні роботи» для ватажків російської організованої злочинності. Він не відповів на прохання про коментар, пише газета.
На Заході вже не раз звинувачували Путіна в тому, що він підтримує сепаратистські рухи і рухи за незалежність, зокрема на Заході для підриву західного світу. Йому пригадували, наприклад, повідомлення про втручання Росії в питання про незалежність Шотландії від Великої Британії чи в справу виходу Великої Британії з Європейського союзу. І підтримка каталонців, які прагнули розриву з Іспанією, цілком вписується в цю стратегію, зазначає американський щоденник.
Каталонія з її більш ніж 7,5 мільйонами мешканців має у складі Іспанії певну автономію у статусі «автономної спільноти», та все ж Іспанія залишається унітарною державою, і її регіони не мають конституційного права на вихід. За опитуваннями попередніх років, від 60 до 80 відсотків каталонців вдовольнилися б глибокими реформами державного устрою Іспанії і перетворенням її на федеративну державу, де регіони мали б справжню автономію, зокрема бюджетну, і за таких умов воліли б залишитися у складі Іспанії.
У Каталонії, яка забезпечує 20 відсотків від усього валового внутрішнього продукту Іспанії і є другим економічно найпотужнішим регіоном країни після столичного регіону Мадриду, скаржаться, зокрема, на те, що за нинішньої політичної системи регіон віддає до центрального бюджету країни значно більші суми, ніж отримує назад. Крім того, Мадрид звинувачують у втручанні в мовну й освітню політику регіону, значне число жителів якого говорить каталанською мовою й який наполягає на своїй не тільки економічній, але й культурній і історичній самодостатності.
Каталонія історично тривалий час існувала як окрема незалежна держава – з кінця X століття як Барселонське графство, яке з часом приєднало до себе менші графства регіону, з XII століття воно перебувало в династичному союзі з невеликим Арагонським королівством як провідна частина цього союзу. Це була потужна морська держава, яка володіла також сучасним півднем Франції, середземноморськими островами – Балеарськими, Корсикою, Сардинією, Сицилією, Мальтою, – південною половиною сучасної Італії, а якийсь час і частиною Греції. По тому Каталонія мала широку самоврядність після створення династичного союзу Арагону з Кастильським королівством і виникнення королівства Іспанії у XV столітті, хоч її вплив у ті часи значно зменшився.
Але вона втратила всі елементи своєї самоврядності з запровадженням повної централізації Іспанії у XVIII столітті. Каталанська мова пережила тривалий період повної заборони. Певну автономію Каталонії відновила аж сучасна Конституція Іспанії 1978 року.
