До другої річниці так званого «референдуму» в Криму в Празі розпочинається благодійний фестиваль CrimeanSOS, присвячений проблемам Криму і кримчан. Напередодні в Празі відбувся фестиваль «Один світ», де фільми про Україну виділили в окрему категорію. Героїнею одного з цих фільмів була кримчанка, режисер експериментального театру в Сімферополі Галина Джикаєва, якій довелось втікати з півострова, адже її почали переслідувати у справі режисера Олега Сенцова за звинуваченням у «підготовці терористичного акту». Джикаєва розповіла, як почувається в Києві, до якого, за її словами, була змушена «емігрувати».
– Я вже роззнайомилась із людьми, з молодими драматургами, режисерами. І ми відкрили театр на старому Подолі в Києві, в цеху старого заводу. Це документальний, соціально-політичний критичний театр, постдраматичний. У нас є декілька документальних вистав – це історії переселенців, є одна моновистава, де я граю «ополченця». Це монолог «ополченця» з Донецька, якого зустріли випадково в центрі Києва і розговорили. Нам ніхто не допомагає, ми працюємо самі, тому що політичний театр не дуже в фаворі у влади.
Дуже хочеться повернутись додому і навести там лад
Правда, я ще працюю випусковим редактором на ATR, працюю з ранку до ночі: вдень – репетиції, ввечері – вистави. Тяжко жити переселенцем.
– Ви почуваєтесь в «еміграції»?
– Звісйно. У нас страшенна ностальгія. Дуже хочеться повернутись. І не просто від любові великої. Хочеться повернутись і навести лад там, вдома.
– Ви, звісно, і Крим також, пережили величезний шок, але чи пережила його також і Україна? Ваш досвід стає зрозумілим людям, він знаходить якийсь відгук?
Ці вистави для тих, для кого війна далеко. Мовою мистецтва можна до них достукатись
– Знаєте, людям не хочеться чути про травматичний досвід. Це захисна реакція, це нормально. А взагалі, як кажуть, «театр існує, щоб людина не перетворилась на худобу». Треба говорити про це, про війну, про проблеми переселенців.
Ці вистави не для переселенців, не для військових, а для тих, для кого війна далеко. І саме мовою мистецтва можна до них достукатись, підняти рівень емпатії в людей, бо переселенцям насправді дуже важко. Вони різні, вони не всі позитивні. Багато хто налаштований не дуже мирно до переселенців. Але якщо назагал брати, то Україна – дуже добра країна, люди відгукуються на чужу біду.
