Доступність посилання

Кримські маневри Путіна. Чи чекає на Україну широкомасштабна війна?


Політична карикатура Олексія Кустовського

Те, що 2016 рік буде важким для України в її протистоянні з Росією, можна було не сумніватися. Саме зараз Путін і його команда реалізовують свої напрацювання минулих 2014 й 2015 років. І, схоже, їм вдається досягати успіхів на зовнішньополітичній арені, а також у дестабілізації ситуації всередині України. Якщо говорити про зовнішньополітичні успіхи, то одним із останніх таких є «примирення» з Туреччиною.

Також у Путіна є надія, що в країнах Заходу до влади прийдуть сили, які йому симпатизують, і тоді можна буде поновити наступ на Україну.

Що стосується внутрішньої української ситуації, то нинішня влада України не користується підтримкою, державні інститути не є достатньо авторитетними. Очевидно, влада Росії сподівається на соціальний вибух в Україні – а тоді вже можна легко вчинити агресію.

«Кримський інцидент» як провокування агресії?

Нинішні події у Криму доволі показові в цьому плані. Це одна з ланок війни Росії проти України – не більше й не менше. Безперечно, це провокація. Слабша сторона «нападає» на сильнішу, щоб остання відповіла агресією. Таке вже було – і не раз. Не вперше за таким сценарієм Росія розв’язує війну. Проте зараз такі дії – криза жанру. Хто всерйоз у світі сприйматиме байку, що українська сторона вчинила терористичні акти в Криму? Хіба що довірливі громадяни Росії, котрі свято вірять російській пропаганді. А ще – «корисні ідіоти» на Заході, які люблять Путіна.

Чи здатні керівники Росії зараз почати проти України широкомасштабну війну? На перший погляд, є певні підстави для такого.

По-перше, існують тривожні сигнали, що на східних кордонах України й у Криму Росія нарощує збройні сили. А також недалеко від цих кордонів проводяться великі військові навчання.

По-друге, «західний моноліт», що підтримував Україну, дав кілька тріщин. Тут варто пригадати й голландський референдум, і візит до Криму французьких парламентаріїв, і «геноцидну» резолюцію польського сейму, і відвідання Путіним Словенії, зрештою, й нещодавній візит Ердогана до Росії.

По-третє, увага світових мас-медіа прикута до олімпійських ігор. То чому ж під цей шумок не вчинити нову агресію проти України? Щось подібне свого часу було з російською агресією проти Грузії.

По-четверте, останнім часом у Києві розхитувалась і розхитується ситуація. Це й «тарифна демонстрація» профспілок, і «хресна хода» Московського патріархату на Київ, і вибухонебезпечні судові процеси проти айдарівців і торнадівців. Нарешті – протести, які заходилася організовувати Надія Савченко. Остання є непоганим індикатором путінських спецоперацій. Якщо ця достойна дама починає активізовуватися – так і чекай неприємностей від російської сторони.

Чи очікує українців широкомасштабна війна?

Однак ми бачимо, що Росія, як правило, розв’язує війну, коли противник ослаблений. Чи настільки зараз ослаблена Україна та її фронт підтримки на Заході, щоб учинити таке?

Попри всі негаразди і значний рівень недовіри народу до влади, ситуацію в Україні не вдалося значно розхитати. Так званий «Третій майдан» не відбувся. Незважаючи на недовіру до нинішньою влади, поширеним у суспільстві є розуміння, що руйнація державних інститутів, чергова революція можуть не лише погіршити ситуацію, а і в умовах нинішньої війни з Росією призвести до катастрофи Української держави. Нині можуть бути локальні акції протесту, але вони не мають шансів перерости в широкомасштабні. Тим паче влітку, коли протестна активність не є високою. Отже, в теперішній ситуації Путіну не вдасться «голими руками» взяти Україну, як це було 2014 року – сподіватися на бліцкриг підстав немає. А втягуватись у широкомасштабний і тривалий конфлікт йому зараз навряд потрібно.

Щодо «західного моноліту», то, незважаючи на всі його тріщини, «втому від України», масу своїх проблем, країни Заходу продовжують підтримувати нашу державу. Зрештою, західні сусіди України розуміють, що коли впаде Україна під ударами російського агресора, може дійти черга й до них. Не варто переоцінювати підтримку України з боку Заходу, але й не варто недооцінювати. Якщо Путін зважиться на агресію проти України, реакція з боку Заходу буде – принаймні у сфері економічних санкцій. Чи потрібно це зараз Росії, економічне становище якої далеко не блискуче.

«Кримський інцидент» створює можливість агресії Росії. Проте ймовірність того, що ця можливість стане дійсністю – невисока. Схоже, це своєрідні маневри Путіна. Він спостерігає, якою буде реакція світової громадськості, а також України на цю провокацію, «промацує» слабкі сторони нашої держави та її союзників. Не виключено, що він спробує представити Україну «державою-терористом», щоб ослабити її підтримку з боку Заходу й домогтися хоча б часткового зняття санкцій. Тут, безперечно, багато буде залежати від української влади. Поки що її реакція видається достатньо адекватною. Маємо заяви високих державних посадовців, у тому числі президента, щодо «кримського інциденту», а також дії влади щодо збереження стабільності в країні.

Звісно, справи «кримським інцидентом» не обмежаться. Варто чекати інших сюрпризів від Путіна. Особливо на 25-ліття незалежності. Адже для росіян символізм у нинішній гібридній війні важить дуже багато. Проте не слід цього боятися. Не такий могутній Путін, як його російська пропаганда малює. Та й Україна вже навчилася трохи воювати. Залишилось навчитись перемагати.

Петро Кралюк, проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода

XS
SM
MD
LG