Обмеження через COVID-19: що змушує людей підкорятися чи відкидати їх?

Зростає кількість досліджень про коронавірус, які зосереджуються на факторах, що зумовлюють людську поведінку щодо дотримання екстрених заходів громадського здоров’я. В авторитарних державах, страх суворих покарань є потужною мотивацією для підкорення заходам. Проте нещодавні дослідження показують, що справа складніша в країнах, де громадянські свободи та права людини становлять невід’ємну складову суспільства.

Примусові проти добровільних обмежень

Коли Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визнала COVID-19 «критичною загрозою для громадського здоров’я міжнародного значення» у січні, голова ВООЗ Тедрос Адганом Ґебреєсус похвалив зусилля китайського уряду стримати хворобу – «попри потужний соціальний та економічний ефект» драконівських заходів Китаю.

Але критики в західних країнах сумнівалися про придатність суворих заходів Китаю для країн, де дотримання не зумовлене страхом покарання.

«Жодна інша нація, західна чи ні, повинна намагатися скопіювати дії Китаю», – сказав в середині березня Томас Болики, директор Програми всесвітнього здоров’я при Раді з міжнародних відносин.

Болики критикував «зневагу до громадянських свобод та прав людини», які проявлялися «карантинними та цензурними діями» Китаю.

Через декілька днів після зауважень Болики, ВООЗ оголосив COVID-19 глобальною пандемією, а держави цілого світу почали запроваджувати низку коронавірусних обмежень.

Іран та Італія, котрі сильно постраждали, були одними з перших країн, що запровадили примусовий карантин.

Інші незабаром пішли за цим прикладом або запровадили частковий карантин у комбінації з добровільними рекомендаціями про застосування санітарних заходів, фізичну дистанцію та захисні маски.

У США оголосили загальні рекомендації щодо поведінки під час пандемії, а рішення про карантин та правила носіння масок є прерогативою чиновників на рівні кожного окремого штату.

Ці рішення швидко стали політичними у США, а публічні дебати про них розділилися уздовж партійних ліній.

У Швеції, де довіра до органів державної влади є дуже високою, більшість людей могли продовжувати щоденну рутину без карантину, і не було закриття бізнесів чи примусового носіння захисних масок.

Шведська міністр охорони здоров’я Лена Халленґрен повідомила Радіо Свобода у квітні, що шведська модель заснована на «довірі» про те, що люди «братимуть особисту відповідальність» та дотримуватимуться добровільних рекомендацій.

Вона зазначила, що ця менш сувора стратегія буде ефективнішою упродовж місяців, під час яких інші демократичні держави готові були дотримуватися суворого карантину.

Дослідження, керівником якого був Александр Чудик, радник із питань економічної політики та аналітик при Федеральній резервній системі в Далласі, показало, що добровільна соціальна дистанційність є менш ефективною ніж заходи, запроваджені урядом.

За словами Чудика, результат «кардинально інший» коли закони про карантин є примусовими, ніж коли існують лише рекомендації, що дозволяють людям обирати власний рівень самоізоляції.

Поведінкова економіка

Економісти, які вивчали масову поведінку, Паола Джуліано (Університет Каліфорнії у Лос-Анджелесі) та Імран Расул (Університетський коледж Лондона), зробили висновок, що політикам є вкрай важливо «знати, що зумовлює ефективне дотримання громадянами» таких заходів як соціальна дистанція чи носіння масок у закритих публічних місцях.

За допомогою даних із багатьох країн вони знайшли ключові «рушійні фактори дотримання» – у тому числі те, що економісти називають «соціальним капіталом», а також рівень довіри до уряду та інституцій. Також вони встановили, що дотримання відрізняється залежно від політичних позицій та медіа-джерел, якими користуються люди.

«Якщо соціальна дистанція є ключовим фактором стримання розповсюдження COVID-19, то важливо знати, що зумовлює ефективне дотримання цих заходів з боку людей», – написали вони у дослідженні, опублікованому 18 червня.

«Критичними елементами особистої поведінки є міцність соціальної структури суспільства, а також рівень довіри до інституцій», – зазначили дослідники.

Нещодавно фахівці у сфері охорони здоров’я в Європі попередили, що колективне відчуття втоми щодо обмежувальних заходів може змусити тих, хто дотримувався їх, стати недбалими та повернутися до звичаїв, які були нормою до пандемії – наприклад, вітатися поцілунками в щоку або потискати руки.

Вони зазначили, що назагал європейці дотримувалися карантину, соціальної дистанції та носіння масок, попри те, що правила та рекомендації постійно змінювалися.

Проте соціальні психологи попереджують, що настала «втома від масок» – незважаючи на те, чи правила носіння є примусовими чи добровільними.

Ізабелла Аннесі-Маесано, епідеміолог Французького інституту здоров’я та медичних досліджень, написала в газеті The Wall Street Journal 21 липня, що «люди страждали і це було помітно».

«Соціальний капітал»

Термін «соціальний капітал» вживається економістами вже понад століття. Ідеї за цим поняттям ще давніші.

Базована в Парижі Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) визначає «соціальний капітал» як «мережі, спільні норми, цінності та розуміння, які полегшують співпрацю всередині чи серед груп» людей.

Експерти ОЕСР кажуть, що на соціальний капітал впливають особисті стосунки та соціальні мережі, а також громадська активність.

Поведінкові економісти та соціологи кажуть, що «довіра та норми співпраці» також впливають на соціальний капітал.

Це стосується «довіри, соціальних норм та спільних цінностей, які підтримують функціонування суспільства і роблять можливою взаємовигідну співпрацю. Наші спільні норми, цінності та розуміння менш конкретні, ніж наші соціальні мережі», – підсумовує звіт ОЕСР.

«Соціологи іноді говорять про норми як невисловлені та часто беззаперечні правила суспільства, – йдеться у звіті. – Цінності – такі як повага до безпеки людей – є важливою складовою в кожній соціальній групі».

У поєднанні, ці мережі та розуміння породжують довіру і співпрацю між людьми.

Соціальний тиск

Міжнародний центр економічного зростання (МЦЕЗ), глобальна дослідницька мережа фінансована британським урядом, каже, що в деяких країнах карантин змінив соціальні норми так, що це сприяло дотриманню.

«Запровадження певних соціальних норм зумовлено вмінням сильного лідерства створити наратив, який об’єднує громади», – підсумовують дослідники від МЦЕЗ Олівер Гарман та Вікторія Делбрідж.

«Сильне лідерство із твердим наративом спроможне об’єднати громади задля запровадження соціальних норм, що сприяє співпраці між громадянами та добровільному дотриманню норм, а також зменшує потребу формального примусу» з боку влади.

«Це не лише сприятиме позитивній соціальній нормі, громадяни також виконуватимуть обов’язки примусу» шляхом соціального тиску, кажуть Гарман і Делбрідж. «У деяких випадках цей соціальний тиск ефективніший, ніж формальні покарання», – зауважують дослідники.

Політичні позиції

Останні дослідження показують, що вплив політичних позицій на дотримання обмежень особливо великий у Сполучених Штатах, але є важливим і в інших країнах.

«Дані з різних країн показують, що політичні переконання, у поєднанні з відмінностями у споживанні інформації від ЗМІ, мають важливий вплив на сприйняття ризику та дотримання соціальної дистанції», – кажуть Джуліано та Расул.

Дослідження Чудика показує, що те, як сприймають «правдивість чиновника, що запроваджує регуляцію про соціальну дистанцію, має великий вплив» на дотримання норм обмежувальної поведінки людьми.

За словами Чудика, дані його дослідження «відповідають ідеї, що республіканці насамперед дотримуються вказівок насамперед від президента Трампа, аніж від інших державних чиновників», у тому числі місцевих республіканців.

«Пандемія коронавірусу – як і багато інших тем – стала партійною проблемою у США, роблячи політичні позиції потенційним фактором дотримування соціальної дистанції», – підсумовує Чудик.

«Наші результати говорять про те, що політична поляризація є великою перешкодою на шляху до повного дотримання заходів соціальної дистанції», – каже Чудик.

«Двопартійна підтримка соціальної дистанції – ключовий фактор у тому, наскільки швидко ми можемо стримати поширення нового коронавірусу», – додає він.

Фактор «довіри»

Навіть до пандемії низка досліджень показала, що довіра людей до урядів та інституцій впливає на їхню готовність дотримуватися екстрених заходів, які стосуються громадського здоров’я.

Це має великий вплив на поширення хвороб.

«Життя з коронавірусом» – це робота, опублікована в червні Інститутом розвитку та економічних досліджень при Університеті ООН, торкається питання «як довіра співвідноситься до особистого досвіду з пандемією».

Дослідники виявили, що «інституційна довіра» не тільки впливає на дотримання карантину, соціальної дистанції та носіння масок.

На основі глобального опитування, дослідники виявили, що особистий досвід із COVID-19 також впливає на рівень довіри.

«Люди, які мали контакт із хворими, і безробітні показують нижчі рівні довіри до людей, інституцій та загалом нижчий рівень довіри», – кажуть дослідники.

На противагу цьому, «такі відмінності не існують у випадку тих, хто особисто мав симптоми хвороби».

«Ці типи поведінки відрізняються в різних контекстах і не зумовлені турботою про особисте здоров’я чи здоров’я близьких, а продиктовані підвищеним рівнем занепокоєння і стресу», – підсумовують дослідники.

За їхніми словами, «ефекти пандемії виходять за межі суто питань здоров’я», що веде до «нової нормальності», яка «ймовірно вплине на те, як суспільства вийдуть із пандемії».