Спеціально для Крим.Реалії
Одна зі складових успіху будь-якої справи ‒ це відмова від ілюзій.
Російський президент вкотре відмовив українцям у праві на існування. Оголосив росіян і українців одним народом. Оголосив, що Київ перебуває під зовнішнім управлінням, і прирівняв законопроєкт про корінні народи до зброї масового ураження.
В Офісі президента України кинулися ці заяви спростовувати. Звинуватили оточення Путіна в дезінформації свого патрона. І припустили, що особиста зустріч двох президентів здатна скоригувати оптику глави Кремля.
Ні, не здатна.
Російський президент абсолютно цілісний у своїх помилках
Російський президент абсолютно цілісний у своїх помилках. Він з ними виріс, сформувався і встиг постаріти. Цього року йому стукне сімдесят ‒ і було б наївно чекати від нього раптового осяяння. Українські політики можуть бути як завгодно красномовними ‒ але це ніяк не вплине на те, що думає про світ глава Кремля.
Політика Москви робила досить яскраві трансформації з українськими президентами. Будь-який тріумфатор вітчизняних виборів міг думати, що зуміє домовитися з Кремлем. Але потім колишня метрополія позбавляла його цих помилок.
Через цей шлях пройшли майже всі українські президенти ‒ за винятком, можливо, Віктора Януковича. Всякий раз з'ясовувалося, що будь-які українські поступки для Москви недостатні. А як може бути інакше, якщо для Володимира Путіна українського народу просто не існує? Якщо для нього українці ‒ це лише «ополячені росіяни»?
Коли Путін називає Віктора Медведчука «українським націоналістом» ‒ у цьому немає жодного застереження. Просто в Москві переконані, що український націоналізм має бути саме таким. Проросійським, підконтрольним і слухняним. Будь-який відступ від цього канону Москва вважає єрессю. Будь-який український політик, який претендує на щось більше, оголошується агентом зовнішнього управління.
Російське керівництво не вдасться ні в чому переконати. Тому що для нього сама історія нашої країни ‒ це приклад бунтівної колонії. Той, хто хоче для України самостійності ‒ сепаратист. Той, хто намагається в Києві розмовляти на рівних ‒ самозванець. Переговори вона готова вести лише про умови здачі.
Російське керівництво не вдасться ні в чому переконати. Тому що для нього сама історія нашої країни ‒ це приклад бунтівної колонії
Але саме ця російська послідовність полегшує Україні задачу. Незмінність Путіна гарантує те, що політика Кремля залишатиметься незмінною. Український виборець може втомитися від війни, захотіти миру й вирушити шукати в бюлетені нового парламентера для Москви. Але хто б у результаті не опинився на Банковій ‒ йому все одно не вдасться похитнути зарозумілий шовінізм російського керівництва.
Російська неадекватність звучить натхненно. Вона означає, що Москва залишається в полоні своїх власних помилок. Що вона й надалі відмовляється розуміти Україну й ті процеси, що в ній відбуваються. Що вона й надалі робитиме помилки, ставитиме не на тих і робитиме з українських голубів ‒ яструбів.
Її небажання дивитися фактам в обличчя позбавить її результативних стратегій і підходів. Тому що ефективність дій залежить від адекватності оцінок. Чим глибше Москва занурюється у свою власну реальність ‒ тим менше ілюзій залишається в її сусідів.
Але точно так само не завадило б позбутися ілюзій і українському керівництву. Наприклад, тих, що змушують Володимира Зеленського раз у раз шукати зустрічі з Володимиром Путіним. Тому що останнього не вдасться ні в чому переконати. Ні під час особистої зустрічі віч-на-віч, ні під час колективної ‒ за участю лідерів інших країн. Володимир Путін не здатний змінюватися. Він здатний лише змінювати.
Наприклад, сім років тому він безповоротно змінив нашу країну.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
