Доступність посилання

ТОП новини

Павло Казарін: Країна невивчених уроків


СБУ, архівне фото

Спеціально для Крим.Реалії

Проблема України в тому, що влада намагається приручити хижаків, замість того, щоб їх знищити.

Приблизно за рік до Майдану країна до хрипоти сперечалася про «кнопкодавство» в парламенті. Партія регіонів регулярно ним користувалася, щоб просувати потрібні законопроекти. А всі ініціативи, що могли кнопкодавство поховати (наприклад, прив'язка кнопок до відбитків пальця), відкладалися «під сукно».

Через кілька років ‒ уже після того, як спікером став Андрій Парубій, ця тема знову спливла в одному з інтерв'ю. У відповідь прозвучало, що «кнопкодавство» вдалося побороти через домовленості з фракціями, а тому в дорогих нововведенннях немає сенсу.

Хороший приклад того, чому на п'ятий рік війни у нас трапляються скандали на кшталт «кейса Семочко».

Проблема чинної української влади саме в тому, що вона часто намагається не змінювати правила гри, а пристосовуватися до наявних

Тому що зміни не можуть будуватися на «договорняках». Якщо щось не відлите в законодавчому бетоні, то завтра всі угоди вирушають до сміттєвого відра. Можливо, тему «кнопкодавства» сьогодні витіснили на периферію нашої уваги інші медіаприводи, але хто знає, що буде в парламенті після наступних виборів?

Проблема чинної української влади саме в тому, що вона часто намагається не змінювати правила гри, а пристосовуватися до наявних. Не руйнувати сформовані касти, а приручати їх. Спирається на тих, кому, за великим рахунком, все одно, кому служити.

Причому йдеться зараз навіть не про олігархів. З ними якраз все зрозуміло ‒ фінансово-промислові групи 2014-го за ступенем стійкості могли дати фору самій державі. Йдеться про тих, хто вмонтований у державну вертикаль і чиє кар'єрне майбутнє визначається тими, хто цю саму вертикаль очолює. Чиновники. Силовики. Люди з посвідченнями.

Кадрова політика ‒ це не політичне питання. Це питання елементарного виживання. Причому як держави в цілому, так і чинної політичної еліти зокрема.

Тому що війна не залишає ілюзій. Ми бачили, що відбувалося з чиновниками та силовиками в Криму й на Донбасі. Бачили їхню масову присягу новим прапорам. І кожен день ці люди з ентузіазмом неофітів тепер доводять лояльність новим господарям.

Спиратися на нереформовані силові структури ‒ все одно, що кататися верхи на тигрі. Як тільки ви перестанете за нього триматися ‒ він вас зжере

Можливо, нинішня еліта залишилася в заручниках у старої парадигми мислення. Коли «поганий мир» сприймався як щось куди привабливіше, ніж «добра сварка». Коли вміння домовлятися було мало не головним пропуском у світ політичного довгожительства. Тільки тепер так вже не буде.

У нинішніх мешканців кабінету не буде свого Ростова. Їм нікуди буде тікати в разі поразки. Московські руки куди довші за київські. А російські методи куди менш вегетаріанські, ніж українські. І в цих умовах спиратися на нереформовані силові структури ‒ все одно, що кататися верхи на тигрі. Як тільки ви перестанете за нього триматися ‒ він вас зжере.

Можна, звісно, й далі розповідати, що Денис Бігус ‒ «людина з сумнівною репутацією». Можна й далі відмовчуватися з приводу його розслідування про одного з керівників Служби зовнішньої розвідки. Можна навіть натякати, що проводиться внутрішнє розслідування, за підсумками якого буде ухвалене рішення. Але тільки питань від цього менше не стає.

І це питання не про рейтинги. Не про передвиборну кампанію. Це питання про інстинкт самовиживання. Зрештою, з трьох поросят найбільш далекоглядним виявився Наф-Наф.

А двоє його братів можуть звинувачувати лише самих себе.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG