Спеціально для Крим.Реалії
Відхід українських військ ‒ це лише проміжний етап. Далі має бути узаконена «народна міліція» на Донбасі. Окреме судочинство. Початися прямий діалог Києва з Донецьком і Луганськом. І, врешті-решт, після всього цього Україна матиме символічний, а не реальний суверенітет над Донбасом. Більшого від Мінських угод Україна не отримає.
Ви прочитали короткий переказ інтерв'ю Олексія Чеснакова, соратника Владислава Суркова. Того самого Суркова, який займається в Кремлі українським напрямом.
Контроль над кордоном Москва має намір передавати лише своїм маріонеткам, але ніяк не Україні
Гранично лаконічне. Досить скупе. Без емоцій. Усього лише перерахування російського райдера. Список вимог до України. Після виконання яких Київ усе одно отримає «символічний, а не реальний суверенітет». Тому що контроль над кордоном Москва має намір передавати лише своїм маріонеткам, але ніяк не Україні.
Інтерв'ю російських спікерів ‒ це те, що необхідно читати, щоб не впадати в ілюзії. Вони куди реалістичніші, ніж будь-які заяви українських спікерів. Включаючи недавню заяву Володимира Зеленського про три етапи припинення війни: припинення вогню, примирення людей, реальна реінтеграція. Одна проблема: у його описі реальності немає Росії.
Президент України розмірковує так, ніби йдеться про громадянське протистояння. В якому Росія виконує всього лише роль модератора та парламентера. Але всі ці слова втрачають будь-який сенс саме тому, що Україна ‒ жертва вторгнення, а не регіонального сепаратизму.
Чому Банкова переконана, що в разі невдачі їй вдасться повернутися до колишнього статус-кво?
Припустімо, що українське керівництво насправді все розуміє. І що всі ці кроки ‒ всього лише спроба виставити Росію агресором. Довести Заходу, що Москва не йде на компроміси й не зацікавлена у врегулюванні. І в межах цієї переговорної спроби ‒ повернути додому максимально можливу кількість полонених і політв'язнів.
Але чому в Києві впевнені, що в Кремлі не прорахували таку можливість? І чому Банкова переконана, що в разі невдачі їй вдасться повернутися до колишнього статус-кво? Того самого, коли уповільнена війна уздовж лінії фронту була платою за право України на майбутнє.
І що робитимуть у Києві, коли виявиться, що політика кота Леопольда не працює? Що Москва не йде на поступки? Що вона сприймає переговори лише як обговорення умов здачі?
Що робитиме Київ із Донбасом у разі провалу переговорів? Оточить стіною?
Як Київ виходитиме з переговорів? При цьому зберігаючи себе в Мінському процесі? Тому самому, до якого прив'язані санкції Заходу проти російської економіки? Ті ж санкції, які західні країни давно б хотіли обнулити?
Чому Банкова переконана, що їй вдасться проскочити в вушко голки? Чиї гарантії у неї є? Хто обіцяв їй в Європі, що «намагання ‒ не катування», і що опція «гірше не буде» за нею зберігається?
І що робитиме Київ із Донбасом у разі провалу переговорів? Оточить стіною? Але це ніяк не посилить українську стійкість. Просто тому, що Донбас ‒ це інструмент дестабілізації України. Москва просто експортуватиме Донбас в інші області країни.
У цьому й полягає головна проблема. Заяви російських спікерів максимально прагматичні. Вони не залишають жодного простору для ілюзій. А заяви українських спікерів не мають нічого спільного з реальністю. І з боку нагадують лише спроби критичного блефу з метою ввести противника в оману.
Але чому хтось думає, що це має спрацювати? І чому хтось упевнений, що Києву вдасться встати з-за карткового столу без втрат?
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
