Доступність посилання

ТОП новини

Павло Казарін: Правила життя


Павло Казарін

Спеціально для Крим.Реалії

Я не тягну на роль Д'Артаньяна.

Я перевищую швидкість. Використовую телефон за кермом. Паркуюся під знаками. Одного разу в Івано-Франківську за це мою машину відвезли на штрафмайданчик, але цей урок не зробив мене праведником.

Міг би написати, що плачу податки, але давайте чесно. За мене їх сплачують роботодавці. Мені просто не доводилося стояти перед вибором ‒ віддавати свої кревні в бюджет чи залишити собі. Сильна етична позиція в цьому питанні дісталася мені даром ‒ мене просто позбавили можливості спетляти на компроміс.

Я палю. У громадських місцях. Знаю кілька кафе, де є зали для таких, як я. І зовсім не збираюся вимагати від них дотримання закону.

Я не завжди вимагаю касові чеки. Готовий платити за послуги готівкою. Вибираючи між касовим апаратом і швидкістю/зручністю, я легко поступлюся своїм слабкостям.

Я не був на фронті. Кримська прописка позбавила мене від обов'язкового призову в військкомат. А добровольцем на фронт пішли ті кримчани, які виявилися рішучішими за мене.

Я не ходжу на збори жителів і не перебуваю в громадських організаціях. Мене не вийде назвати волонтером, і я вкладаю свій час у те, що вважаю за потрібне, без особливого збитку для себе.

Я живу на орендованій квартирі й у мене мало речей. Але це навряд чи можна вважати результатом мого переїзду з Криму. Тому що я живу так відтоді, як з'їхав від батьків.

Мені доводилося відмовляти токсичним роботодавцям. Але в мене за плечима немає хворих родичів або великих боргів. Я не стояв перед складним вибором з чужим життям на другій чаші терезів. А тому відмовлятися від великих грошей було порівняно легко.

Я знаю, що люди можуть змінюватися й пам'ятаю, що судити минуле із сьогодення ‒ справа невдячна

До нинішніх своїх поглядів я йшов досить довго. У своїх старих текстах я нинішній не завжди впізнаю себе колишнього. Я знаю, що люди можуть змінюватися й пам'ятаю, що судити минуле із сьогодення ‒ справа невдячна. Тому що в цьому минулому ми самі були іншими.

Я знаю мало іноземних мов. Шкільну німецьку забув, до французької так і не дійшов. Залишилася одна англійська, та й ту не завадило б застосовувати частіше.

Мій побут цілком комфортний. У ньому є все, що потрібно. Мені не доводилося вибивати кулаками місце під сонцем, і мою біографію навряд чи видали б великим тиражем.

Я намагаюся не тішити себе ілюзіями з приводу самого себе. І не роблю цього стосовно інших. А ще я не маю ілюзій стосовно реальності, яка мене оточує. Вона рівно така, яку я заслужив.

Якби я був більш амбіційними ‒ моя доля склалася б інакше. Писав би тексти для західних медіа, працював за кордоном чи робив своє власне видання. Але для цього треба переступити через інерцію та лінь. Вивчати мови й дертися вгору.

Якби я був відповідальнішим ‒ витрачав би час на громадську діяльність. Інвестував у майбутнє та змінював сьогодення. Замість цього покладаюся на тих, хто, на відміну від мене, не боїться виходити із зони комфорту. На тих, хто витрачає себе без залишку, дозволяючи мені зосередитися на собі.

Якби я більше любив працю ‒ заробляв би більше. Вивчив би марки годинників, розбирався в дорогому алкоголі та в будь-якій країні читав меню зліва направо. Замість цього я привчив себе не збільшувати потреби та вмію відкладати на чорний день.

Вся моя реальність народжена моїми звичками. Моїми слабкостями й моїми вміннями. Світ, в якому я живу, збудований мною ‒ і я розучився звинувачувати в цьому когось, окрім себе.

Пам'ятаю про межі своєї компетенції і не вірю тим, у кого є відповіді на всі запитання

Я не вірю в чудеса й не люблю, коли політики прикидаються чарівниками. Пам'ятаю про межі своєї компетенції і не вірю тим, у кого є відповіді на всі запитання. Знаю, звідки беруться гроші й болісно реагую на обіцянки роздати мої податки заради чиєїсь політичної кар'єри.

Я не вірю в мудрість народу. Тому що я сам ‒ частина народу. І з приводу своєї мудрості у мене є великі сумніви. Я чинив неправильно й не схильний про це забувати. Я помилявся в прогнозах і моїм опонентам є що мені показати. А ще я бував на футбольних матчах і знаю, як легко перетворити людей у натовп.

Не люблю розмови про «просту людину». Віддаю перевагу «непростим». Тим, хто вміє більше за мене, знає більше за мене і розбирається в житті краще за мене. Вмію слухати поради тих, хто здатний їх давати, й нехтую дилетантами. Тому що сам у багатьох питаннях є дилетантом.

Не люблю розмови про пророків і месій. Не вірю в те, що політик здатний бути праведником. Я звик до того, що галочка в бюлетені ‒ це вибір меншого зла. Тому що я й сам в одних ситуаціях здатний бути меншим злом, а в інших ‒ великим.

А ще я не люблю людей з очима бассет-хаундів. Все, що відбувається в моєму житті ‒ створене мною. Моїми перемогами й помилками. Моєю лінню та моєю дисципліною. Якщо мене щось не влаштовує ‒ я не шукаю винного. Я бачу його щоранку в дзеркалі.

А тому я не поспішаю висувати цьому світові претензії. Своє життя я склав з тих кубиків, які не полінувався зібрати. Забирати кубики в інших я не збираюся. І не люблю, коли хтось зазіхає на мої. І знаю, що цей же принцип можна масштабувати на рівень всієї країни.

Немає нічого простішого за безпідставні звинувачення. Немає нічого звабливішого за позицію невизнаного пророка. Немає нічого безвідповідальнішого за фразу «всі однакові». Навіть у скепсисі не можна бути догматиком. Якщо ви живете з гострим почуттям невідповідності країни собі, то доведеться вас розчарувати. Або ви нічого так і не зрозуміли про країну. Або ви так і не спробували тверезо поглянути на самого себе.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG