У п'ятницю 19 лютого виповнюється 67 років указу Президії Верховної Ради СРСР про передачу Кримської області до складу Української РСР. Згідно з текстом документа, рішення було ухвалене, «враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські й культурні зв'язки між Кримською областю та Українською РСР».
Однак у наступні роки ця історія обросла масою інтерпретацій, серед яких зустрічається уявлення про те, що Крим нібито був подарунком Україні з боку «п'яного Микити Хрущова». Вже після початку російської анексії у 2014 році у Кремлі всіляко підтримували ідею «незаконної передачі» півострова Україні у 1954-му. Про те, що стоїть за цими міфами й чому півострів насправді опинився під контролем УРСР, йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
Український історик, доктор наук Юрій Шаповал висловив думку, що за звичною для обивателя інтерпретацією про перепідпорядкування Криму Україні у 1954 році втрачається маса історичного контексту й нюансів.
‒ До здобуття Україною незалежності ніхто не педалював тему Криму як «подарунок п'яного Хрущова». Звичайно ж, це ніякий не подарунок: Крим ‒ історична батьківщина кримських татар, і тут нас має цікавити тільки те, наскільки жорстоко режим обійшовся з кримськими татарами під час депортації 1944 року. Щоб повною мірою зрозуміти тему приєднання Криму до України, варто згадати події 18-го століття. У 1783 році Катерина Друга видала маніфест про приєднання півострова, та європейські держави виступили проти. У відповідь імператриця наголосила, що Крим приєднали з однією метою ‒ цивілізувати місцеве населення. Зрозуміло, це був наскрізь фальшивий аргумент. І ось після того, як російські солдати, яким пропонували залишатися в Криму після демобілізації, стали тікати звідти, на півострів вперше вирішили переселяти українців.
Юрій Шаповал наголошує, що врешті-решт частка українців у населенні півострова досягла 42%, проте потім його демографічний склад був знову змінений і Російською імперією, і Радянським Союзом.
Всупереч усім міфам, він не був українцем ‒ він був росіянином і за походженням, і за образом мисленняЮрій Шаповал
‒ Згідно з переписом 1939 року у Криму жило майже 49% росіян, 25% кримських татар і 10% українців. Тобто відбулася русифікація. Микита Хрущов дуже уважно відстежував цей процес. Всупереч усім міфам, він не був українцем ‒ він був росіянином і за походженням, і за образом мислення. Коли він очолив уряд УРСР у 1944 році й заглибився у кримську тему, то зрозумів, як багато Україна віддає півострову, формально підлеглому РРФСР. Після депортації кримських татар саме українці знову стали донорами населення для Криму. По суті, Хрущов у результаті запропонував раціональне рішення: мовляв, якщо ми вже беремо участь у всіх цих кримських справах, раз ми даємо людей і таке інше, то введімо Крим до складу УРСР й забудемо про це. Тільки коли розвалився Радянський Союз, почався вселенський плач, і тема Криму спливла в дусі імперського реваншу.
За оцінкою Юрія Шаповала, реваншистські сили в Росії перетворили перепідпорядкування Криму УРСР на політизований міф для ідеологічного тиску на Україну.
У жовтні 2018 року мер Москви Сергій Собянін у розмові з президентом Володимиром Путіним сказав, що російська столиця й Севастополь були містами-побратимами, «навіть коли Севастополь не був у складі Росії». Путін поспішив виправити Собяніна, наголосивши, що Севастополь нібито «юридично завжди був у складі Росії», оскільки вважався «містом центрального підпорядкування, і навіть при передачі ‒ незаконній передачі ‒ Криму зі складу РРФСР до складу Української РСР». За словами російського президента, про Севастополь у 1954 році «просто забули», і згідно з цією логікою, він так і залишився російським містом.
Журналіст із Криму Микола Семена спростовує ці аргументи та вважає слова Путіна однією з ознак того, що Росія штучно нагнітала тему про приналежність Криму після 1991 року.
Облаштування, зокрема й будівництво Північно-Кримського каналу, лягло на плечі Києва, а не Москви, яка за дев'ять років до 1954 року фактично нічого не могла зробити з півостровомМикола Семена
‒ Не можна говорити, що Севастополь не передавався Україні, оскільки сам себе визнавав у складі Кримської області. Вся партійна організація міста підпорядковувалася кримському обкому партії. Загалом можна сказати, що Україна погано розпорядилася Кримом: його облаштування, зокрема й будівництво Північно-Кримського каналу, лягло на плечі Києва, а не Москви, яка за дев'ять років до 1954 року фактично нічого не могла зробити з півостровом. Вже після здобуття Україною незалежності, якби місцеві сепаратисти не підтримувалися і не надихалися з Москви, вони продовжували б орієнтуватися на Україну та вважати Крим її частиною. Київ же діяв за принципами демократії та намагався прислухатися до думок місцевих начальників, які потрапили під російський вплив. Катастрофа 2014 року була повністю інспірована Кремлем.
Журналіст із Севастополя Давид Аксельрод вважає, що севастопольці, імовірно, не надають великого значення перепідпорядкуванню Криму УРСР з подачі Микити Хрущова.
‒ Сьогодні про події 1954 року тут не говорять ніяк ‒ за межами, можливо, спеціалізованих наукових конференцій. Севастопольці в більшості своїй взагалі відокремлюють себе від Криму, тобто склалася певна міська ідентичність. Це було закрите місто, місто особливого підпорядкування, і навіть не в контексті України чи Росії, а просто Севастополя як відокремленого суб'єкта. Тобто це не пов'язане з тими ж заявами Путіна про те, що про місто нібито забули тощо. Зараз тут готуються до різних заходів з приводу подій лютого-березня 2014 року, у місцевій пресі публікують спогади їх учасників.
Тим часом російський економічний оглядач Максим Блант називає рішення перепідпорядкувати Крим УРСР у 1954 році чисто технічним.
‒ З точки зору інфраструктури, таким чином було набагато простіше забезпечити Крим усім необхідним. Я говорю про воду, електрику, транспорт ‒ з Україною налагоджувати це все було зручніше. Я б не шукав тут глибинних підтекстів, прихованих мотивів Микити Хрущова тощо. Мало того, те саме засідання Президії Верховної Ради СРСР вів Георгій Маленков, що якраз показує: питання передачі Криму не вважалося історично значним. Ось Калінінградську область залишили як окрему, а могли б приписати до Литовської республіки. Все одно не було, скажімо, окремо України та Молдавії ‒ був СРСР. Після війни відновлювати треба було все, зокрема і Крим. Півострів навіть мав деякі переваги, оскільки тут було тепле море. Сюди спрямовували навіть більше ресурсів, тому що хотіли зробити всесоюзну оздоровницю.
На думку Максима Бланта, спроба анексії 2014 року призвела до негативних наслідків як для Росії, яка відтоді змушена вкладати в півострів величезні ресурси, при цьому перебуваючи під західними санкціями ‒ так і для самого півострова, з огляду на його втрати від розривів зв'язків з материковою частиною України.
(Текст підготував Владислав Ленцев)
Дивіться також
