Президенти Росії і Білорусі Володимир Путін і Олександр Лукашенко провели переговори в російському Сочі. Ця зустріч 14 вересня стала першою для двох президентів, відколи в Білорусі спалахнули протести після суперечливих виборів, на яких, як каже Лукашенко, він виграв шостий термін поспіль.
Олександр Лукашенко прибув на зустріч послабленим, зазнаючи дедалі ширшого міжнародного засудження й ізоляції через жорстоке придушення протестів його владою і арешти опозиційних лідерів, які стверджують, що результати виборів 9 серпня фальсифіковані.
Володимир Путін, один із небагатьох міжнародних лідерів, які підтримали Лукашенка, мабуть, сподівався використати цю зустріч, щоб домогтися подальших поступок, особливо щодо глибшої інтеграції двох країн на підставі договору 1999 року про «союзну державу», який наразі лишається переважно на папері.
Після переговорів заголовки були повні повідомлень, що Лукашенко отримав від Росії державну позику на суму в 1,5 мільярда доларів, щоб втримати його владу. Чи не зависока була ціна?
Ось п’ять моментів, які треба знати про ту зустріч у Сочі.
Позика
Протести, страйки й політичний неспокій завдали удару по білоруській економіці, яка й так потерпає від коронавірусної пандемії та, як кажуть критики, провального підходу Лукашенка до кризи, бо він відмовився запроваджувати суворі карантинні обмеження.
Посеред такої невизначеності білоруси протягом серпня зняли з банківських рахунків суму понад 1 мільярд доларів – понад у 17 разів більше, ніж попереднього місяця.
У такий час, коли білоруські банки стали втрачати депозити, в Росії прем’єр-міністр Михайло Мішустін і міністр фінансів Антон Силуанов вказали найбільшим російським державним банкам забезпечити ліквідність білоруських банків у російських рублях, щоб російські банки не закривали білоруським міжбанківські ліміти, повідомило 9 вересня агентство Reuters.
Тож для Лукашенка обіцяні Росією 1,5 мільярда доларів державного кредиту стануть дуже потрібним фінансовим вливанням, каже Франек Вячорка, білоруський журналіст і фахівець із цифрової медійної стратегії Агентства глобальних медіа США, яке є наглядовим органом над Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода.
«Це термінові гроші, це кеш. Вони потрібні для того, щоб погасити попередній кредит, ну, і для того, щоб виплачувати зарплати, втримувати вертикаль, рятувати країну від кризи», – сказав він телеканалові «Настоящее время», який створило Радіо Свобода у співпраці з «Голосом Америки».
Це не перший випадок, коли Путін надає купу грошей оточеному проблемами союзникові в намаганні втримати сусідню країну в орбіті Москви. 2013 року, коли президент України Віктор Янукович вагався, чи підписувати йому угоду про зміцнення зв’язків Києва з Європейським союзом, Путін переконав його не робити цього – і це врешті призвело до Майдану і до втечі Януковича в лютому наступного року. Аргумент Путіна був переконливий: рятівний кредит у 15 мільярдів доларів, із яких 3 мільярди були надані негайно.
Військова співпраця
Переговори в Сочі відбулися в час, коли в західнобілоруському Бресті, біля кордону з членом ЄС і НАТО Польщею, почалися спільні російсько-білоруські військові маневри. У них традиційно мала брати участь і Сербія – але цього разу Белград останньої хвилі відмовився через тиск Євросоюзу. А під час зустрічі в Сочі Путін і Лукашенко погодилися проводити спільні військові навчання майже щомісяця. І наступного дня, 15 вересня, в Росії оголосили, що після нинішнього «Слов’янського братерства-2020», яке відбувається з 14 до 25 вересня, вже з 12 по 16 жовтня в Білорусі має відбутися «Непорушне братерство-2020».
Ці домовленості – лише останній натяк Кремля, що Росія може бути готова вдатися до сили, щоб підтримати Лукашенка, якщо той попросить. Іще 27 серпня Путін заявляв, що контингент російських силовиків готовий вирушити до Білорусі в разі необхідності.
За результатами численних телефонних розмов Лукашенко заявляв, що Путін пообіцяв «забезпечити безпеку» в Білорусі через фактично підконтрольну Росії Організацію Договору про колективну безпеку (ОДКБ) і двосторонні домовленості.
На довшу перспективу Кремль прагне створити в Білорусі постійну військову базу – і останні події можуть викликати занепокоєння серед опонентів Лукашенка, що Путін у цій справі просунувся вперед. 2015 року Білорусь неприхильно поставилася до намагання Росії влаштувати на її території військово-повітряну базу для багатоцільових винищувачів Су-27. А в вересні 2019-го міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявляв, що відмова Білорусі прийняти російську військову базу – «дійсно неприємний епізод».
Догідливий диктатор
У Сочі Лукашенко час від часу ніби натякав, що не потребує від Москви особливої допомоги. Він применшував значення протестів проти нього, в перебігу яких у столиці Мінську щовихідних збирається по сотні тисяч людей і більше: за його словами, «у звичні дні країна живе звичним життям», і тільки щосуботи і щонеділі «частину Мінська ми звільняємо для того, щоб люди могли, якщо мають бажання, пройтися по цій частині».
Він також натякав, що його владі ніщо чи майже ніщо не загрожує, і казав, що демонстранти ще не порушили певні «червоні лінії». При цьому він згадував і про «червоні лінії», які свого часу Путін «креслив по Чечні», коли 1999 року на той час прем’єр-міністр Росії влаштував війну, на якій він наростив свій імідж і піднісся на президентство.
Із іншого боку, Лукашенко був і на вигляд, і на словах догідливим – він зробив кілька примиренських заяв щодо поглиблення інтеграції з Росією. Він заявив, що Білорусь має «тісніше триматися з нашим старшим братом» – вочевидь маючи під ним на увазі й Росію загалом, і особисто Путіна, – і вихваляв Кремль за те, що його господар продемонстрував, «що білоруські кордони – це кордони «союзної держави», подякувавши за це Путінові.
Сочі – для Путіна «домашнє поле», і змалювання зустрічі – переважно очима російських державних ЗМІ – теж наводили на думку, хто на цій зустрічі вів переговори з сильної позиції.
«Мова тіла» говорить у цьому випадку значно більше, ніж російська мова», – написав у Twitter досвідчений шведський дипломат і критик Кремля Карл Більдт, маючи на увазі кадри, на яких Лукашенко схилявся перед Путіним і жестикулював до нього, а той на погляд не виявляв ніякої зацікавленості.
Йому у відповідь коментують: «Путін тут смішний. На вигляд – нудьгує».
Відомі невідомі
Напередодні зустрічі речник Кремля Дмитро Пєсков заявляв, що на ній обговорюватимуть співпрацю в нафтогазовій галузі, питання державного боргу й інші економічні питання, але документів не підписуватимуть.
Але про саму зустріч повідомляли мало подробиць, то ж критикам Лукашенка доводиться гадати, чи пішов він на якісь поступки, про які й не повідомляли.
Світлана Тихановська, лідерка опозиції, яка заявляє, що саме вона перемогла на виборах 9 серпня, назвала Лукашенка «нелегітимним» лідером, який не має повноважень укладати угоди від імені Білорусі. Як сказала вона телеканалові «Настоящее время», масові арешти в Мінську напередодні зустрічі в Сочі були намаганням Лукашенка «показати, що в нього все під контролем». «Ці масові виходи омонівців на арену – мабуть, для того, щоб залякати людей і вони не виходили цієї неділі. Але цього вже не вийде, люди мають намір, мають бажання жити в новій Білорусі без узурпатора. Людей уже не зупинити», – сказала вона скайпом, перебуваючи в Литві.
Зростання впливу Росії?
Лукашенко, можливо, виторгував собі в Сочі трохи часу. Але тим часом підтримка Путіним авторитарного білоруського лідера вже пошкодила ще більше й так зіпсовані відносини Росії з Заходом – і може також відштовхнути від неї й мільйони білорусів.
Але, можливо, Путін забезпечив собі на цій зустрічі більший вплив на Лукашенка – і, принаймні наразі, на всю Білорусь.
Хоча Путін і стверджував, що білоруси – які, за його словами, є «фактично одним народом» із росіянами – мають «самі, без ніяких підказок і тиску ззовні», вирішувати своє майбутнє, він не залишив сумнівів, що Москва хоче відігравати важливу роль у визначенні майбутнього Білорусі.
Він закликав Лукашенка швидко перейти до змін Конституції Білорусі, нагадавши при цьому про зобов’язання Мінська за угодами про «союзну державу» і про колективну безпеку в рамках ОДКБ.
Путін також дав Лукашенкові знати, що він не вічний і не незамінний на своїй посаді.
За його словами, Росія розглядає Білорусь як свого «найближчого союзника» і обіцяє виконати всі взяті на себе обов’язки щодо неї «незалежно від того, хто перебуває при владі в цей момент часу».
