Доступність посилання

ТОП новини

Війна і мова: як в Україні люди масово переходять на українську мову?


«Деякі люди в Україні лягли спати 23 февраля, а прокинулись 24 лютого» – керівниця проєкту «Говорю» Наталія Хазан
«Деякі люди в Україні лягли спати 23 февраля, а прокинулись 24 лютого» – керівниця проєкту «Говорю» Наталія Хазан

Розв'язана Росією повномасштабна війна та воєнні злочини російської армії підштовхують російськомовних громадян України переходити на українську мову. Цей процес набув масового характеру по всій країні. Це помітно і на прикладі Дніпра, де все частіше лунає українська у транспорті, у крамницях, на вулицях. За останній рік у місті з’явився не один розмовний клуб, працюють кілька мовних курсів.

Радіо Свобода поговорило з людьми, які свідомо вирішили розмовляти українською в побуті, дізналося, які є можливості для вивчення і вдосконалення мови в Дніпрі, а також розпитало про складнощі та «лайфхаки» відмови від російської мови і переходу на українську.

Дніпрянка Людмила Бєлосвєтова у минулому – медик, зараз – пенсіонерка й волонтерка. Намагається перейти на спілкування українською мовою в побуті, заохочує до цього своїх подруг. Навички вдосконалює в одному з розмовних клубів Дніпра.

Людмила Бєлосвєтова
Людмила Бєлосвєтова

«Школу я закінчувала російською, інститут – російською. Але ж я – українка. В бабусі було прізвище – Чобіток. Зараз, під час війни, я хочу відмежуватися від всього російського, хочеться відсунутися, забути.

Під час війни хочу відмежуватися від всього російського
Людмила Бєлосвєтова

Найбільша, мабуть, складність – це недостатній запас слів. Щоб його поповнювати, я читаю українські книжки. Шкляра, Ліну Костенко, Матіос, Андруховича, Підмогильного.

А ще я помітила: якщо починаєш говорити з людиною, яка знає мову, – ніби й слова десь беруться, згадуєш їх, ніби піднесення. Намагаюся говорити в транспорті, в магазині, з приятельками. Неважливо, які помилки ти зробиш, – треба говорити»

«Росіяни забрали в мене все, але мову не заберуть»

Разом з Людмилою до розмовного клубу ходить Тетяна. Вона – переселенка з Маріуполя.

У заблокованому російськими військами місті жінка прожила місяць, ховалася від обстрілів у підвалі. Виїздила через окуповану територію, пройшовши принизливу процедуру «фільтрації». Зараз – у Дніпрі.

Тетяна на занятті з мови
Тетяна на занятті з мови
Від мови я сама колись відмовилася. А тепер повертаюся до мови, щоб вибачитися перед нею і вивчити
Тетяна

«Росіяни забрали в мене все – здоров’я, квартиру, будинок мій розбили й спалили, – але мову не заберуть. Від мови я сама колись відмовилася, так було наче зручніше – школа, університет, сім’я. А тепер я повертаюся до мови, щоб вибачитися перед нею і вивчити»

Тарас Кучеренко – вчитель історії з Луганська. Вивчає й удосконалює мову самостійно.

З рідного міста він виїхав із родиною 2014-го «з двома шортами й трьома футболками». У Дніпро вони потрапили 2015-го.

Каже: удома він розмовляв російською, бо й сам довгий час вважав себе вихідцем з російськомовної родини. Лише у зрілому віці дізнався: його бабуся, уродженка Луганщини, в дитинстві говорила українською. А потім – русифікувалася.

Тарас Кучеренко
Тарас Кучеренко
Я щасливий, що поки маю час і глузд, можу повернутися до мови свого роду
Тарас Кучеренко

«Коли помирала бабуся, в напівмаренні заговорила українською. Мовою роду, батьківської родини й дитинства. Я щасливий, що поки маю час і глузд, можу повернутися до мови свого роду. І мені байдуже, наскільки «некрасиве» це повернення. Але цей код, цей інформаційний простір – гріє душу рідним і рятує тіло від невидимого насильства імперії, що помирає»

Тарас Кучеренко зазначає: опановувати українську йому довелося за форс-мажорних обставин – 2014-го, коли в одній із сільських шкіл йому дали викладати історію та право українською мовою.

Зараз старається говорити українською скрізь – і на уроках, і в перервах, і в побуті.

Українською написав і дві свої книги – «Переселенські хроніки: еволюція свідомості» та «Моє четверте кохання в Абісинії».

«Напередодні першого уроку тіпало так, що не передати... Але стереотип – не розмовляю, бо не хочу спаплюжити мову – пішов у минуле. Щодо мови я визначився: шлях до гарної мови – погана мова», – каже Кучеренко.

«Усі говорили українською». Історія села Піски Луганської області в розповіді свідка Голодомору Павла Рожка

Проєкт «Говорю»: перейти з російської на українську

Дніпрянка Наталія Хазан – керівниця проєкту «Говорю», який покликаний полегшити українцям перехід на українську мову.

Деякі люди в Україні лягли спати 23 февраля, а прокинулись 24 лютого
Наталія Хазан

Разом з командою однодумців вони створили цикл із 12 аудіо- та відеопрограм, які в легкій, ненав’язливій формі спонукають людей почати вживати українську в повсякденному житті. Програми крутили в ефірі кількох національних радіостанцій, їх також можна переглянути в соцмережах.

На кінець січня 2023 року ролики набрали більш ніж мільйон переглядів, каже Наталія.

«Деякі люди в Україні лягли спати 23 февраля, а прокинулись 24 лютого. Саме для них ми зробили національний мотиваційний проєкт «Говорю», який полегшить перехід на українську мову. Ідея проєкту саме в мотивації, легкій та ненав'язливій формі, з любов'ю та повагою.

Наша команда – Олена Тонконог, Андрій Курляк та я – першою використала для просування мовного проєкту одночасно різні канали комунікації: зовнішня реклама, радіо- та відеопрограми в соцмережах»

Звертаються, наприклад, до вас в магазині: «Доброго дня, чи потрібен пакет?», відповідайте українською – «Доброго дня, дайте, будь ласка, середній»
Наталія Хазан

Щоб спілкуватися гарною українською, каже Наталія, важливо позбутися комплексів і пробувати говорити.

«Поради – прості: головне – говорити. А також читати книжки, дивитись фільми й споживати контент українською. Українського якісного контенту зараз багато цікавого. Або ось звертаються, наприклад, до вас в магазині: «Доброго дня, чи потрібен пакет?», відповідайте українською – «Доброго дня, дайте, будь ласка, середній». Навіть меню телефону та комп’ютера перевести на українську – це буде кроком до власної українізації», – вважає Наталія Хазан.

Які можливості вивчати мову є в Дніпрі

У рік повномасштабної війни в Україні у Дніпрі та області почали діяти безкоштовні клуби й гуртки з вивчення української мови для дорослих.

На занятті розмовного клубу в обласній бібліотеці для молоді в Дніпрі, філолог Ірина Пасько
На занятті розмовного клубу в обласній бібліотеці для молоді в Дніпрі, філолог Ірина Пасько

Так, в обласній бібліотеці для молоді імені Свєтлова з травня працює розмовний клуб, який відвідують в основному люди старшого віку. Збираються щочетверга. Формат заняття такий: спершу вчать правила, потім – грають в ігри, розповіла ведуча, філологиня Ірина Пасько.

Інтерес до української мови, звісно, пов’язаний з війною: люди хочуть відмежуватися від російського, хочуть знайти власну ідентичність
Ірина Пасько

«Інтерес до української мови, звісно, пов’язаний з війною: люди хочуть відмежуватися від російського, хочуть знайти власну ідентичність. Ми пробували різні підходи. Спершу намагалися діяти як суто розмовний клуб – більше говорити, шукати теми, я робила презентації, підшукувала цікаві слова.

Потім я зрозуміла, що людям, які в побуті зовсім не говорять українською, треба не це – треба базу, правила. «Кістяк» клубу – близько півтора десятка людей – це дніпряни й переселенці»

А в Канадсько-українському центрі обласної універсальної наукової бібліотеки понад пів року працює розмовний клуб «Паляниця». Він допомагає тим, хто хоче перейти на українську мову спілкування, «здолати бар’єр».

Керівниця Канадсько-українського центру Наталія Біловицька каже: зараз учасники збираються раз на два тижні. Говорять на заздалегідь обрані теми, зокрема – про письменників краю. До клубу «Паляниця» запрошують як дніпрян, так і переселенців.

Окрім того, вивчати мову можна на безкоштовних заняттях з «Січеславською Просвітою» та на курсах для молоді, які організувала Молодіжна рада Дніпра.

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.

Масштабна війна Росії проти України

24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.

На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.

Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.

На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».

Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».

Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.

  • 16x9 Image

    Юлія Рацибарська

    Журналістка-фрілансерка. Працюю кореспонденткою Радіо Свобода в Дніпрі з 2006 року. Народилась на Дніпропетровщині. Закінчила факультет систем і засобів масової комунікації Дніпровського національного університету – магістр журналістики. Писала для місцевих та загальноукраїнських газет і журналів, працювала новинкаркою та дикторкою на радіо, кореспонденткою та редакторкою сайту в інформагенції. Пишу, фотографую, надихаюсь історіями людей.

XS
SM
MD
LG