Український експерт: «Перекидання води з кримських річок ‒ це проект-мрія»

Російська влада Криму планує витратити 25 мільярдів рублів на відновлення Міжгірного водосховища. У нього хочуть спрямувати течію річок Альма, Бельбек та Кача, тобто фактично перекинути воду південних річок на північ півострова. Гроші на реалізацію проекту можуть виділити через російську федеральну цільову програму.

Як вирішити проблему водопостачання Криму? Чи можливе таке вирішення без дніпровської води? І до яких наслідків можуть привести плани російської влади Криму? На ці та інші запитання в ефірі Радіо Крим.Реалії разом з ведучою Оленою Ремовською відповідає заступник директора Інституту водних проблем та меліорації Національної академії аграрних наук України Михайло Яцюк.

Директор державного унітарного підприємства «Вода Криму» Володимир Баженов в інтерв'ю телеканалу «Крым 24» пояснив свій задум з перекиданням води:

«Циклом у 12 приблизно років небесна канцелярія дуже бідно віддає з небес вологу, і водосховища сідають на нуль. Раніше ця проблема вирішувалася в такий спосіб: дніпровська вода Північно-Кримським каналом закачувалася до величезного 50-мільйонного Міжгірного водоймища, яке транспортувало воду на Севастополь і Сімферополь. За період після від'єднання вод Дніпра наше підприємство, міністерство й особисто Сергій Аксенов (глава російського уряду Криму ‒ КР) виконали роботу, і тепер у федеральну цільову програму закладені 25 мільярдів на відновлення цього Міжгірного водосховища. Воно буде повністю реконструйоване, там погана гідроізоляція. Будемо перекидати стоки річок у повеневий період, коли вода йде просто в море. Будемо перехоплювати Альму, Качу, Бельбек і транспортувати воду сюди... У моєму уявленні реалізація цього проекту порівнювана ‒ я без іронії говорю ‒ з Кримським мостом».

‒ Як думаєте, Михайле, в таких умовах перекидання води з півдня на північ Криму спрацює?

‒ Це питання складається з двох частин: чи є ресурси для перекидання та чи є інфраструктура? Збудована на той час інфраструктура не передбачала реверсного постачання води, і щоб це зробити, мені здається, потрібно набагато більше грошей, аніж говорить пан Баженов. Потрібно перепроектувати всю систему, провести багато інженерних рішень, що потребують часу й досить великих фінансових ресурсів. Зараз навіть складно оцінити, скільки мільярдів рублів на це знадобиться, щоб все запрацювало. Інше питання ‒ це водні ресурси.

‒ Пан Баженов говорить про повені, мовляв, все одно ця вода зайва. Її досить буде?

‒ Через Північно-Кримський канал постачалося в середньому 1 мільярд 500 мільйонів кубометрів води на рік. Це 85% потреб економіки й населення півострова, в першу чергу сільського господарства. Я так розумію, що нинішній проект спрямований на розвиток сільського господарства в степовому Криму. Воно загалом вимагає десь 700 мільйонів кубометрів, з огляду на втрати. Сьогодні мені як фахівцеві зрозуміло, що максимум, на що можна розраховувати при перекиданні стоків, це 200-250 мільйонів кубометрів. Це в найкращому випадку, коли водність висока, і під час весняних повеней ресурс може бути. Зараз зміни клімату показали, що йде трансформація гідрологічного режиму річок, тобто на весняні повені не припадає такий високий відсоток водності. Приблизно 40% припадає на цей період, ще 40% ‒ на літо та осінь, 20% ‒ на зиму. Але названі річки вже використовуються сьогодні. Чи варто витрачати мільярди, якщо ці ресурси не можна вилучити? Це ризиковано, та й 200-250 мільйонів кубометрів не вирішать проблему розвитку сільського господарства.

‒ Постійний представник Криму при президенті Росії Георгій Мурадов в ефірі телеканалу «Крим 24» сказав, що на півострові є 1600 рік і що цього достатньо для водопостачання. Це правдива цифра?

‒ Кількість не обов'язково означає якість або наявність ресурсу. До того ж вилучення більше ніж 10% від стоку річки приводить до негативних екологічних явищ. Я вже не кажу про те, що проект з перекидання стоків матиме такі наслідки для всієї екосистеми, зокрема й морської. Біля берегів склалися зони опріснення, зі своїми рослинами, тваринами тощо. Тому оперувати кількістю річок непрофесійно. Потрібно говорити про водні ресурси, які можна безпечно вилучити. До того ж перекидання води за сотні кілометрів ‒ це випаровування, фільтрація, це втрати. Собівартість одного кубометра такої води буде «золотою», а саме проектування такої системи займе не рік і не два. Все це теоретично можливо, але я назвав би це проектом-мрією.

‒ А які ще варіанти є?

‒ З'являються різні ідеї ‒ наприклад, подавати через міст трубопровід з Кубані, хоча там теж достатньо ресурсів немає. Кажуть, будемо опріснювати, жартують, що дирижаблями возитимуть, і так далі. Зрозуміло, що населенню потрібно показувати, що влада якісь проблеми вирішує. Але не можна людей постійно обманювати.

‒ Хіба опріснення ‒ це не реалістичний сценарій для Криму?

‒ Це роблять у багатьох країнах ‒ на Близькому Сході, в Ізраїлі зокрема. Але такі технології можуть дозволити собі економічно розвинені країни. Питання не зовсім у тому, скільки буде коштувати кубометр опріснення води, а в тому, що робити з відходами. Тільки якщо у вас є повний цикл переробки цих відходів, ви можете говорити про безпеку. У Криму зараз багато говорять про те, щоб опріснювати локально, регіонально й так далі, але ніхто не розуміє, що робити з відходами. Можна витратити величезні кошти, збудувати опріснювальний завод, але потрібно розуміти, куди складати відходи, як їх переробляти. Саме це найбільш витратна частина. Інакше можна перетворити Крим на екологічно небезпечний регіон. За радянських часів були досить професійні інженери, і якщо 85% потреб Криму забезпечувалися Північно-Кримським каналом, значить розрахунки показували, що інших джерел немає, і час це підтвердив.

(Текст підготував Владислав Ленцев)