Доступність посилання

ТОП новини

Стріляти в людей: чи загрожують Україні «колумбайни» і як їм запобігати?


Напад стрілка у Пермському університеті. Загинуло 6 людей, понад 20 отримали вогнепальні поранення і травми. Росія, 20 вересня 2021 року

Те, що сталося в російській Пермі, прямо ставить запитання: чи може таке статися в Україні? Може, відповідають фахівці, бо від цього ніхто не застрахований. Що ж робити, щоб такого не було? Як запобігати подібному? І як діяти, щоб врятувати життя у разі небезпеки? Про це Радіо Свобода запитало Кирила Недрю, завідувача кафедри гуманітарних дисциплін та психології поліцейської діяльності Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидата наук, тренера Національної поліції, учасника бойових дій, оборонця Донецького аеропорту.

Стрілянину у навчальних закладах, на вечірках чи дискотеках – напади, які скоюють підлітки, або ж дуже молоді люди – називають проявами невмотивованого насилля (бо стрілки часто убивають просто тих, хто їм потрапив на очі), або «колумбайнами», за назвою американського містечка Колумбайн, де у 1999 році уперше стався такий напад.

Радіо Свобода зібрало інформацію про ці інциденти: Від Колумбайна до Пермі: невмотивовані масові вбивства та їхні причини

Кирило Недря:

– Отже, маємо черговий «колумбайн» – напад на навчальний заклад і вбивства… І хоч це в Росії, і це там не вперше, але треба розуміти, що це явище не визначається кордонами. Вже випадок був у Білорусі. Вже таке було в де-юре нашій Керчі, а де-факто – в окупованій Росією. Не так давно була ситуація у полтавській школі, куди з арбалетом прийшла дівчина і поранила двох вчителів.

Небезпека такого є скрізь.

Я вже понад 4 роки займаючись цією темою, але поки не те що не зрушили скелю, а навіть не обійшли навколо неї, щоб оцінити масштаби. Чому? Я думаю тому, що тут нікому не вдасться показати «вражаючий успіх» і швидкі результати. Тут потрібна щоденна копітка праця на усіх рівнях, яка, втім, не дає гарантії, що таке не станеться, але безперечно істотно зменшує ризики.

Кирило Недря
Кирило Недря

– А як ви оцінюєте ситуацію загалом – небезпека зростає, чи вона завжди приблизно однакова?

– Чим більше насильства у медіа і в реальному житті, тим небезпека вища. Окрім того, розвивається культ насильства в інтернет-спільнотах. Після травневого інциденту в російській Казані, а тепер у Пермі, в соцмережах масово активізувалися підлітки з погрозами повторити напади у своїх містах чи закладах.

Затримувати усіх, хто про це пише, неможливо, але проводити превентивні бесіди треба. Але тут теж немає ніяких гарантій, настільки непередбачувані і різні за своїми характеристиками можуть бути особи.

Пермський університет після нападу
Пермський університет після нападу

– А як щодо обмеження доступу до зброї?

– Обмежити доступ до зброї – не варіант. Відомі випадки, коли для нападу використовувалися молотки, ножі, сокири… чи ось навіть полтавський арбалет... Людину вбивцею робить не зброя. Зброя сама по собі не вбиває. Людину вбивцею робить мотивація вбивати. І якщо вже таке рішення нею ухвалене і вона прийшла у школу/технікум/універ чи просто місце масового скупчення людей – вона вбиватиме.

Тоді тим, хто у зоні нападу, залишається не багато варіантів на порятунок. У США правила боротьби за порятунок власного життя у таких ситуаціях визначаються формулою: «Біжи. Ховайся. Бийся».

Run. Hide. Fight./Біжи. Ховайся. Бийся.

Три правила самопорятунку людини, яка потрапила в зону обстрілу, сформульовані Міністерством національної безпеки США.

БІЖИ

  • Якщо поруч з вами активний стрілок, а ви бачите шлях евакуації, спробуйте втекти звідти
  • Залиште всі речі, думайте тільки про порятунок
  • Допоможіть втекти іншим, якщо це можливо.
  • Не дозволяйте іншим входити в зону обстрілу.
  • Коли будете в безпеці наберіть телефон служби порятунку.

ХОВАЙСЯ

  • Якщо евакуація неможлива, знайдіть місце, де можна сховатися.
  • Замкніть та/або заблокуйте двері.
  • Вимкніть звук мобільного телефону.
  • Сховайтесь за великими предметами.
  • Сидіть тихо.
  • Краще, якщо ваша схованка поза полем зору стрільця.
  • Не обмежуйте свої можливості пересуватися, якщо стрілок піде у ваш бік, вам, можливо, треба буде бігти, ховатися в інше місце.

БИЙТЕСЯ

  • І тільки в крайньому випадку, якщо вас знайшли і тікати нікуди – атакуйте
  • Спробуйте вивести стрільця з ладу
  • Дійте агресивно
  • Імітуйте наявність зброї
  • Боріться за своє життя
  • Об'єднуйте зусилля із ти, хто поруч

– А були випадки, коли зі стрілком домовлялися?

– Якщо й були, то вони закінчувалися самогубством нападника. Здебільшого, особливістю нападника є те, що він свою смерть вже прийняв. Він розуміє, що в нього квиток у один бік. Він реалізує алгоритм хижака – полювання на беззахисних жертв, бо інакше він би туди не йшов. Тому, з психопатом не виходить домовлятися.

Що робити в таких випадках? Ми вже сказали. Але краще ставити питання «Шо робити до таких випадків?»

– Так, що робити, щоб запобігти цьому?

– Безумовно, треба створювати і підтримувати систему комплексної безпеки, запобігати насиллю над дітьми в родинах і школах, зменшувати рівень насилля в суспільстві в цілому.

Це комплексна безпекова проблема. Тут постійно потрібно діяти...

У Канаді чи США навіть двері в школах були змінені на спеціальні – такі, де замки закриваються і відкриваються відповідним чином. Мережа інтернет моніториться, відстежуються певні слова, вживання яких, на думку аналітиків може означати підготовку до нападу. Але, навіть це не є гарантією.

Пермський стрілок – студент першокурсник, на території університету. Росія. 20 вересня 2021 року
Пермський стрілок – студент першокурсник, на території університету. Росія. 20 вересня 2021 року

– Що може поліція, правоохоронні органи?

– Поліція може і повинна забезпечувати в межах своїх повноважень превенцію і попередження подібних випадків через виявлення і роботу з ризиками. Це важка і клопітка справа.

З точки зору профілактики – шкільні офіцери поліції постійно проводять заняття з дітьми щодо закону та профілактики правопорушень.

Однак, у розвинутих країнах світу – запобігання таким злочинам не є завданням лише поліції. Це комплексна робота багатьох державних органів і суспільства.

Починаючи від планування безпечних просторів у школах, контролю над доступом школярів до зброї, до виявлення схильності до насилля і передбачення агресії.

– Що б ви порадили вчителям, батькам?

– Усім треба вчитися бути уважними, обережними і готовими до надзвичайних ситуацій.

Зі школярами треба про це розмовляти, а от учителів я навіть боявся питати за таке… А коли спитав – закляк. Відповідь приблизно така: «Ви що таке кажете! Та не дай Бог!». Тож, якщо «не дай Бог» щось станеться, то і дії будуть приблизно такі ж, як відповідь: панікувати, молитися і бігти зі страху, не вибираючи дороги. І це не те, що погано… Просто це типова поведінка людини, яка немає досвіду – це я кажу як людина, яка теж свого часу вперше потрапила під обстріл, пройшла через перший бій.

Боятися – це нормально, це не соромно. Але не опанування страху може коштувати життя. Це треба знати, а з учителями такої роботи не проводять взагалі.

А чи знають у школах, у кого з батьків дітей є зброя? А, між іншим, досить часто неповнолітні нападники викрадають зброю у батьків.

Батькам, я думаю, треба розмовляти зі своїми дітьми, розпитувати їх, чи є в класі ті, хто проявляє агресію? Чи є ті, хто погрожує іншим? Чи може хтось приносив чи показував фото, на якому він зі зброєю? Чи може хтось погрожував застосувати зброю чи прямо казав, що хоче убивати?

Бути обачним, мати ці знання, які можуть врятувати життя, треба всім: і батькам, і школярам, і вчителям.

– Якщо ви про це говорите з курсантами, школярами чи педагогами, щоб ви кажете?

– Перше, це треба усвідомити, що ймовірність таких ситуацій є. І вони можуть виникати скрізь.

Друге, необхідно зуміти швидко оцінити ситуацію: бачиш чи не бачиш стрілка, якщо чути вибухи/постріли/крики, то не варто бігти, не обираючи дороги, бо можна забігти на лінію вогню, а треба впасти/сісти/спинитися і роздивитися довкола. І тоді вже вирішувати: дзвонити 102, надавати допомогу, чи тікати у безпечному напрямку.

І третє, якщо ситуація критична, є пряма загроза життю, треба дати відсіч, краще об'єднавшись з іншими.

  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроєктів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проєкту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер і продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проєкту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна і кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

XS
SM
MD
LG