Спеціально для Крим.Реалії
Сто три роки тому в історії Криму та його корінного народу ‒ кримських татар ‒ відбувалася подія, яка могла змінити вектор політичного розвитку півострова на багато років. 26 листопада (9 грудня за новим стилем) 1917 року в Бахчисараї відкрився Перший Курултай кримськотатарського народу...
Будь-яка революція ‒ і в цьому її глибинний сенс ‒ порушує природний, встановлений роками, а деколи й віками устрій. Друга в історії Росії буржуазно-демократична революція завершилася падінням інституту монархії та приходом до влади нових політичних сил. Вона вирішувала завдання повалення самодержавства, відкривала шлях для розвитку капіталізму в сільському господарстві й промисловості, запровадження конституційного ладу, знищення національного гніту. В країні проголосили політичні права та свободи; загальне й рівне виборче право; скасували станові, національні та релігійні обмеження, смертну кару, військово-польові суди, оголосили політичну амністію.
Лютнева буржуазно-демократична революція була тим шансом, який історія дала пригнобленим народам Російської імперії. Більше половини її населення становили неросійські народності ‒ російський царизм переслідував багато народів Європи та Азії. І Крим не був винятком.
Лютнева революція дала Криму потужний поштовх до розвитку революційних процесів. На початку березня 1917-го року за розпорядженням Тимчасового уряду комісаром Таврійської губернії був призначений колишній голова губернської земської управи Харченко. Втім, в містах півострова продовжували діяти думи й управи, в селах ‒ земські установи. Залишалися на своїх місцях і більшість колишніх царських чиновників. Лише деякі зі старих органів влади були дещо оновлені або перейменовані.
У 1917 році Кримський півострів населяли понад 800 тисяч осіб. Кримські татар становили 217 тисяч (26,8%)
У 1917 році Кримський півострів населяли понад 800 тисяч людей. Близько 400 тисяч ‒ росіяни й українці, кримські татар становили 217 тисяч (26,8%). Понад чверть міських жителів складали євреї, вірмени, греки та поляки, в селах Перекопського, Сімферопольського, Феодосійського повітів було понад 40 тисяч німців, близько 20 тисяч греків, 9 тисяч караїмів і понад 11 тисяч представників інших народів. Як зазначав у своїх спогадах князь Володимир Оболенський, «за старого режиму в Криму національного питання майже не існувало. На маленькій території Криму мирно уживалися всі».
До Лютневої революції легальних політичних партій, окрім монархічних, у Криму не було. Але вже в березні 1917 року в багатьох містах і повітах формуються перші організації російських есерів і меншовиків, які діяли на законних підставах. Почали створюватися національні партії та громадські організації. В одному тільки Сімферополі в середині 1917 року з'явилися понад 20 партій, громадських організацій і рухів різного політичного та національного спрямування.
Ісмаїл бей Гаспринський з 1881 року перетворив повітове містечко Бахчисарай на центр інтелектуального життя мусульманського світу
Воістину тектонічні зрушення відбувалися в середовищі кримських татар. На початку ХХ століття російське мусульманство переживало інтелектуальний підйом. Як писав у 1920-х роках сходознавець Володимир Гордльовський, Ісмаїл бей Гаспринський з 1881 року перетворив повітове містечко Бахчисарай на центр інтелектуального життя мусульманського світу. Завдяки зусиллям великого кримськотатарського просвітителя тут до 1914 року видавалася газета «Терджиман», здійснювалася джадидистська реформа шкільної освіти (джадидизм в широкому сенсі був рухом за поширення серед мусульман освіти, розвиток тюркських мов і літератури, вивчення світських дисциплін, використання досягнень науки, рівноправність жінок).
Наприкінці лютого 1917 року відбулися збори Кримського мусульманського благодійного товариства, на якому був створений тимчасовий мусульманський революційний комітет на чолі з Алі Боданінським. Йому вдалося провести вибори у Криму, і 25 березня (7 квітня за новим стилем) 1917 року був скликаний Всекримський мусульманський з'їзд.
З'їзд обрав Тимчасовий Кримсько-Мусульманський виконавчий комітет, головою якого став 32-річний юрист і богослов Номан Челебіджихан. Його ж обрали муфтієм ‒ головою Таврійського магометанського духовного правління, повноваження якого визнавали не тільки кримські, а й польські та литовські татари. Головою вакуфной комісії став ще молодший 28-річний Джафер Сейдамет. Обидва вони перебували в розпорядженні Діючої армії в Одесі. Відбулися вибори комісії з 35 осіб, яка мала сформувати Кримський Мусульманський Виконавчий Комітет. Склад Мусвиконкому, окрім голови Челебіджихана, обрав статс-секретарем Алі Боданінського.
Навесні 1917 року правління Мусульманського комітету на чолі з Челебіджиханом переходить до масштабної діяльності: створюються духовне та земельне управління, реформуються національні установи освіти, засновуються газети «Міллет» (Нація) кримськотатарською мовою та «Голос татар» ‒ російською. Незважаючи на підтримку Тимчасового уряду, дії Тимчасового Кримсько-мусульманського виконавчого комітету деякими газетами коментувалися так, що кримські татари, мовляв, вимагають відокремлення Криму. У зв'язку з цим комітету навіть довелося зробити заяву, що він прагне до встановлення в Росії демократичного республіканського ладу на національно-федеративних засадах.
Революційні події в лютому-березні 1917 року дали імпульс до розвитку не тільки загальнонаціонального кримськотатарського, а й жіночого руху в Криму. В середині квітня 1917 року в Бахчисараї відбувся жіночий мітинг, на якому обрали міський жіночий революційний комітет на чолі з Шeфікою Гаспринською. На мітингах і в пресі Гаспринська вказувала на дві основні причини дискримінації жінок: відсутність права на батьківщину і неточне тлумачення ісламу. Рух кримських татарок став частиною загальноросійського жіночого руху мусульманок.
24 червня 1917 року на загальнокримському з'їзді делегатів татарських комітетів активістки озвучили свої цілі: «Об'єднати всіх татарок для звільнення їх від вікового рабського стану та пробудити в кримських татарках дух громадянки-матері вільної демократичної Росії для виховання молодого підростаючого покоління».
Як зазначає історик Сагіт Фаїзов, стосовно кримської ситуації, слід зазначити специфічну особливість ‒ тут жіночий рух в більше, ніж в інших регіонах, координував свої дії з загальнонаціональними організаціями й користувався їхньою підтримкою. Про високий статус жіночого напрямку в кримськотатарському національному русі свідчить включення жінок (3 людини з 7) до складу делегації, яка брала участь у роботі З'їзду народів Росії, скликаного за ініціативою української Центральної Ради, він відбувся у Києві у вересні 1917 року. З великою промовою від імені кримськотатарської делегації перед присутніми виступила вчителька Айше Ісхакова. Джафер Сейдамет згадував, як учасники з'їзду, схвильовані змістовністю та емоційністю виступу Ісхаковою, зустріли її овацією...
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Далі буде.
Текст уперше був опублікований Крим.Реалії в грудні 2017 року.
