Bаршава – 30 років тому в Польщі сформували уряд, який очолив Тадеуш Мазовецький. Це був перший некомуністичний кабмін після Другої світової, який розпочав процес демократизації країни та виведення польської економіки з глибокої кризи. Уряд реформаторів створили внаслідок тривалих і складних перемовин між владою та опозицією. Як сталося, що за столом переговорів опинилися комуністи і їхні жертви, які щойно вийшли з тюрем? Про причини успіху «круглого столу» та інших подій переломного в історії Польщі 1989 року Радіо Свобода запитало відомого польського історика Антонія Дудека та видатних діячів «Солідарності» Ґражину Станішевську і Владислава Фрасинюка.
Професор Антоній Дудек, член ради польського Інституту національної пам’яті, каже, що 1989 рік у Польщі був винятково багатим на важливі події. Утім, три з них мали першорядний вплив на подальшу історію країни, а навіть цілої Центрально-Східної Європи. Він називає ці події семимильними кроками в процесі переходу Польщі від соціалізму до демократії та від планової економіки до ринкової.
Дудек розповідає: «Першим таким кроком було проведення «круглого столу», засідання якого тривали від лютого до квітня 1989 року. Одним із найважливіших результатів цих перемовин стали частково демократичні вибори до Сейму, та повністю вільні до Сенату. Успішні для «Солідарності» вибори відбулися в червні. Це був другий семимильний крок. А вже внаслідок червневих виборів, тобто виграшу «Солідарності» і програшу комуністичної партії, відбувся черговий стрибок Польщі уперед – формування уряду Тадеуша Мазовецького».
Історик зазначає, що поштовхом до польського «круглого столу» стала політика перебудови й гласності, здійснювана в СРСР Михайлом Горбачовим.
Тодішній керівник комуністичної Польщі генерал Войцех Ярузельський відчув більшу свободу дій. Історик пояснює: «Це був третій рік влади Горбачова, тож Ярузельський дійшов висновку, що новий радянський лідер протримається при владі. А саме в той час у Польщі відбулося погіршення суспільних настроїв, у 1988 року країною прокотилися дві хвилі страйків – так звана весняна і літня. Ярузельський боявся, що вони можуть перерости в повстання, внаслідок якого він втратить владу».
За таких обставин Ярузельський вирішив шукати спільної мови з частиною опозиції. Він сподівався, що це спричинить спад протестних настроїв, а також уможливить зняття з авторитарної Польщі західних санкцій та отримання кредитів. Переговорів із владою хотіла й поміркована частина опозиції, очолювана Лехом Валенсою.
Наслідком перемовин мав стати компроміс – перенесення центру влади до адміністрації президента. Йшлося про те, що президентську посаду, якої у комуністичній Польщі не було, займе Ярузельський. Натомість опозиціонери очікували легалізації забороненої під час воєнного стану «Солідарності», а також здобуття майже всіх мандатів на виборах до Сенату, та 35 відстотків місць у Сеймі.
«Комуністи сподівалися, що внаслідок таких домовленостей вони збережуть владу, а опозиція, що її легалізують і вона буде представлена в парламенті. Такий план написали до 1993 року, це мав бути перехідний період, а щойно після нього відбулися б повністю вільні вибори. Та оскільки під час червневих виборів комуністичні кандидати зазнали поразки, то це прискорило події і з чотирьох років зробилося чотири місяці, внаслідок чого було сформовано уряд Мазовецького. Під час «круглого столу» ніхто не уявляв собі такого розвитку подій», – наголошує Антоній Дудек.
Ми змінили устрій без кровопролиття – Станішевська
Однією з небагатьох жінок, які брали участь у «круглому столі», була вчителька та працівник культури Ґражина Станішевська. У 1980-х роках комуністи переслідували її за активну діяльність у профспілці «Солідарність» в Підбескидському регіоні . В 1989 році вона стала депутатом Сейму від опозиції.
Станішевська згадує буремні події 30-річної давності: «Круглий стіл» був чимось унікальним, унаслідок розмов відбулася зміна політичного устрою без кровопролиття. Це виняткова подія не тільки у Польщі, але й у світовому масштабі, про що я дізналася згодом, коли мене почали запрошувати до різних країн як свідка історії».
Станішевська каже, що результати «круглого столу» перевершили сподівання опозиціонерів. Представники «Солідарності» передусім прагнули узаконення діяльності своєї організації, а тим часом їм вдалося тріумфально ввійти до Сейму вже в першому турі виборів.
«Це дало нам велику силу і натхнення до проведення змін. А наші опоненти були шоковані і це паралізувало їхню активність протягом кількох наступних вирішальних місяців», – розповідає політик.
Станішевська зауважує, що про необхідність перемовин між владою та опозицією у Польщі говорили вже задовго до проведення «круглого столу». Мовляв, опозиція була виснажена підпільною діяльністю, а влада не мала ідей як оздоровити економічну та політичну ситуацію.
«Протягом 1980-х багато людей відійшли від активної діяльності в «Солідарності», тому що їх залякали репресіями. Скажімо, в моєму регіоні активістів залишилося не більше від двадцяти. Ми розуміли, що залишаючись на нелегальному становищі не змінимо ситуації в державі», – говорить діячка.
У свою чергу комуністична влада довго не могла зважитись на перемовини з антикомуністичною опозицією. Станішевська згадує: «Перший «круглий стіл» мав відбутися ще всередині 1988 року, але потім комуністи передумали і заявили, що в них є інші ідеї. Вони призначили журналіста Мечислава Раковського прем’єром, який сказав, що для поляків важливіший стіл повний наїдків, ніж «круглий». Утім, його ідеї були невдалими і невдовзі тема переговорів влади та опозиції знову стала актуальною».
Політик наголошує, що всередині Польської об’єднаної робітничої партії (назва партії польських комуністів) було потужне середовище, яке нізащо не погоджувалося на перемовини з опозицією.
На початку 1989 року під час засідання центрального комітету Войцех Ярузельський і його права рука генерал Чеслав Кіщак не переконали своїх однопартійців погодитися на проведення «круглого столу».
Станішевська розповідає подробиці: «Тоді вони заявили, що йдуть у відставку, а це було геть неочікуваним, адже раніше такі персональні зміни планувалися заздалегідь. Тож коли Ярузельський і Кіщак вийшли, всі остовпіли. Рішення про «круглий стіл» проголосували за другим разом, та й то з невеликою перевагою».
Як згадує Станішевська, «круглий стіл» тривав протягом двох місяців щоденно, за винятком неділь. За її словами, спершу кожна зі сторін намагалася обіграти суперника. Представники опозиції хотіли домогтися легалізації «Солідарності» й після цього залишити засідання. Втім, згодом обидві сторони вирішили, що треба спільно шукати виходу з кризової ситуації.
«Підсумком цих переговорів були успішні для «Солідарності» вибори в парламент. А це стало поштовхом уперед для Польщі та інших комуністичних держав. Невдовзі розпочався демонтаж комунізму в Чехії, навіть у республіках СРСР відбувалися революційні зміни. В листопаді впала Берлінська стіна. Таким чином 1989-й був неймовірно насичений подіями. Іноді стільки подій стається протягом десятиліття, а тут протягом одного року», – каже Ґражина Станішевська.
На «круглий стіл» майже з в’язниці
Владислав Фрасинюк у 1980-х роках був керівником одного з найбільших регіональних підрозділів «Солідарності» – у Нижній Сілезії. Політика обрали на лідера цієї організації, коли йому було 26 років. Опозиціонер провів у комуністичних в’язницях чотири роки. Він каже, що на засідання «круглого столу» потрапив майже з тюремних нар.
Фрасинюк твердить, що роки, проведені за в’язничними мурами, не засліпили його ненавистю, тому він знайшов у собі сили сісти за стіл переговорів разом зі своїми вчорашніми мучителями.
Політик згадує свої тодішні відчуття: «У в’язниці діє неписане правило – не можна подавати руку катам. Тому я сідав за «круглий стіл», не подаючи руки комуністам. Але я потиснув їм руку, коли ми закінчили ці історичні для країни переговори».
Фрасинюк зізнається, що він дуже хвилювався, коли в серпні 1989 року прем’єр-міністром Польщі став представник опозиції Тадеуш Мазовецький. Це означало, що опозиціонери беруть на себе відповідальність за економіку країни, яка була в стані розкладу. На полицях польських магазинів тоді не було основних продуктів.
«Відповідальність за вихід з цієї біди на себе взяли ми, опозиціонери, люди, які не мали фахової підготовки. Владислав Фрасинюк «навчався» у в’язниці, а не в американському університеті. І такий молодий лідер мусив швидко навчитися, що таке демократія, що таке ринкова економіка, як децентралізувати державу і як навчити громадянина, щоб він брав на себе відповідальність за те, що відбувається навколо нього», – згадує польський політик.
Як твердить Фрасинюк, польські опозиціонери, які у 80-х роках вийшли з комуністичних в’язниць, керувалися особливою філософією. За його словами, демократія дає друге життя – як тим, хто вийшов із тюрем, так і тим, які були в комуністичній партії.
«Важливо про це пам’ятати в час, коли зростає агресія і популізм, повертаються націоналістичні гасла. Свобода дає шанс усім, зокрема й тим, хто був по інший бік барикад», – розмірковує політик.
Владислав Фрасинюк переконаний, що 30-річчя подій 1989 року у Польщі – це надзвичайно важлива дата не тільки для поляків, але й для їхніх сусідів.
«Як на мене, це весна незалежностей країн Східної Європи, які тоді ставали Центральною Європою. Вільною країною ставала Польща, але наша свобода долала кордони і давала надію іншим народам із так званого східного блоку», – підсумовує діяч антикомуністичного руху.
