Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Журналісти одного з демократичних монгольських видань створили спеціальний ролик, у якому намагаються пояснити, чому в Улан-Баторі ніхто не зможе затримати воєнного злочинця Володимира Путіна. На думку колег, головна проблема – залежність Монголії від Росії та Китаю, у тому, що Росія має потужні важелі впливу на Монголію, як політичні, так і енергетичні: 95% нафти Монголія отримує саме з Росії.
Журналісти ставлять непросте запитання: а чи є в цьому випадку їхня країна повністю незалежною? І, зрозуміло, відповідь на це питання невтішна: за такої економічної залежності можна відповідати так, але й усвідомлювати, наскільки насправді ти залежиш від своїх сусідів.
Поза сумнівом, ми можемо заперечувати наявність у Монголії сильного громадянського суспільства. Журналісти, які записали звернення до світової спільноти, підтримують Україну, а головний редактор видання навіть відвідував Київ та спілкувався з президентом Володимиром Зеленським. При цьому вони усвідомлюють фактичну безпорадність країни, затиснутої між Китаєм та Росією.
Ми можемо тепер ставити навіть не питання, чому в Монголії не можуть заарештувати Путіна.
Ми можемо поставити запитання, чому в Монголії повинні приймати Путіна. І відповіддю на це питання буде число в 95% нафтопродуктів. Це та «модель співпраці», впевнений, яку Росія хотіла нав'язати Україні та іншим колишнім радянським республікам. Модель економічної залежності від дешевого газу, постачання нафти, співпраці на клановому рівні.
Усе це й призвело до того, що Україна «розплачувалася» з Росією за знижки на газ продовженням перебування Чорноморського флоту в Севастополі чи віддавала російським олігархам свою нафтопереробку. І український журналіст, до речі, тоді теж міг замислюватися, чи справжня у його країни незалежність.
Але саме така «незалежність» сусідніх країн, гадаю, і потрібна Володимиру Путіну. На прикладі його монгольського візиту ми знову спостерігаємо нехитру схему, коли спочатку створюється модель, на перший погляд, вигідної для сусідньої країни економічної співпраці, а потім, коли від цієї співпраці вже не відбитися, від партнера очікують політичних послуг. Наприклад, запросити з візитом після видачі ордера на арешт Міжнародним кримінальним судом, щоб допомогти російському президентові принизити цей суд і розтоптати правосуддя.
У дні перебування Путіна в Монголії голова КНР Сі Цзіньпін приймав у Пекіні делегації африканських держав на саміті співробітництва. Підкреслю – всіх африканських держав, за винятком хіба що Есватіні, яка все ще співпрацює з Тайванем.
Африканські держави не «затиснуті» між Китаєм та Росією, але багато з них потрапили у справжню боргову пастку і, щоб розплатитися з Пекіном, змушені почизати ще й ще. І зрозуміло, що у цій ситуації теж не уникнути політичних послуг.
Росія і Китай люблять зображувати себе як борців з колоніалізмом і звинувачувати Захід у прагненні зберегти колоніальні практики минулого. Але, впевнений, насправді Путін та Сі Цзіньпін і є нові колоніалісти, колоніалісти ХХI століття.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо встановити VPN.
