Доступність посилання

ТОП новини

100 років тому: за пів кроку до Всеукраїнського повстання  


Юрій Тютюнник - отаман-повстанський та загально-бронетанковий армії УНР, командувач УПА у Другій зимовій кампанії 1921 року. Фото з кримінальної справи 1929 року

Сто років тому, навесні 1921 року, Україна була захоплена, але не упокорена більшовиками. Українські сили готувалися до продовження боротьби, прагнули реваншу. На початку 1921 року на польській території українські військові створили Повстансько-партизанський штаб на чолі з генералом з Юрієм Тютюнником (до речі, цими днями минає 130 років від дня його народження). А безпосередньо в Україні постав підпільний Всеукраїнський центральний повстанський комітет – ЦУПКОМ.

Більше про підготовку великого антибільшовицького повстання «Історична Свобода» говорила з істориком Ярославом Файзуліним.

Історична Свобода | 100 років тому: за пів кроку до Всеукраїнського повстання
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:20:00 0:00
Завантажити на комп'ютер

Історик Ярослав Файзулін під час відкриття фотодокументальної виставки «Символ твоєї свободи. 100 років Державного герба України» на Хрещатику. Київ, 23 серпня 2018 року
Історик Ярослав Файзулін під час відкриття фотодокументальної виставки «Символ твоєї свободи. 100 років Державного герба України» на Хрещатику. Київ, 23 серпня 2018 року

– З Повстансько-партизанським штабом все більш-менш зрозуміло. Є політичне керівництво УНР, є військові – вони ухвалюють рішення про створення відповідної структури. А хто і як створив Центральний український повстанський комітет?

– Справді, Партизансько-повстанський штаб виник на території Польщі, в Тарнові, з ініціативи керівництва УНР і безпосередньо головного отамана Симона Петлюри.

Симон Петлюра (1879–1926) – український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик. Фото 1920 року
Симон Петлюра (1879–1926) – український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик. Фото 1920 року
ЦУПКОМ виник у Києві з ініціативи національно-свідомої інтелігенції

Натомість Всеукраїнський центральний повстанський комітет, більше відомий за абревіатурою ЦУПКОМ, виник у Києві з ініціативи національно-свідомої інтелігенції. Чекісти казали, що це були співробітники національно-культурних та найбільш українізованих установ у Києві. Йшлося про науковців, співробітників пошти, студентів – людей, які мали певний досвід громадсько-політичної діяльності, але ще не мали досвіду конспіративної роботи. І це негативно позначилося на їхньому майбутньому.

Створення ЦУПКОМу відбулося 18 березня 1921 року в Києві у Пролетарському саду, нині це Хрещатий парк. Там зібралося до десятка діячів, які зазначили, що в Польщі відбувається підготовка повстання, і вони не можуть спокійно за цим спостерігати, а мають включитися в цей процес: координувати повстанські сили і зробити все, що можна зробити у цих обставинах.

Головою ЦУПКОМу обрали есера, студента-медика, керівника розподільника медичної академії Івана Чепілка. А до керівної п’ятірки увійшли досить відомі в той час у Києві діячі, зокрема Федір Наконечний, Олександр Рудницький та інші. І кожен із них відповідав за певну ланку роботи. Хтось за співпрацю з закордоном, хтось за військову діяльність, хтось за роботу в межах Києва, а хтось налагоджував контакти з повстанцями в регіонах.

Юрій Тютюнник – повстанський отаман і генерал-хорунжий Армії УНР, керівник Партизансько-повстанського штабу та командувач Української повстанської армії в Другому зимовому поході 1921 року. Фото 1920 року
Юрій Тютюнник – повстанський отаман і генерал-хорунжий Армії УНР, керівник Партизансько-повстанського штабу та командувач Української повстанської армії в Другому зимовому поході 1921 року. Фото 1920 року

– Повстансько-партизанський штаб в екзилі і підпільний ЦУПКОМ наскільки тісно взаємодіяли? Чи була взагалі між ними співпраця?

– Власне, це питання було одним із перших питань, які постали перед новоствореним ЦУПКОМом. Для того, щоб продовжувати свою діяльність, їм потрібно було налагодити співпрацю з Партизансько-повстанським штабом Юрія Тютюнника. І для цього до Польщі вирушили спочатку відповідальний за співпрацю з закордоном Федір Наконечний, а пізніше Іван Андрух. Вони зустрічалися з Симоном Петлюрою і Юрієм Тютюнником. Повідомили їм про те, що в у Києві створено підпільний повстанський центр і закликали до співпраці – разом організовувати повстання.

Тютюннику та Петлюрі ця місцева ініціатива не дуже подобалася, оскільки вони боялися паралелізму, боялися, що аматорство на місцях може призвести до зруйнування підпільної мережі і планів повстання. Однак нікуди було діватися, і керівник Партизансько-повстанського штабу Юрій Тютюнник визнає ЦУПКОМ своїм представником у Києві й домовляється про співпрацю – забезпечують інструкціями, коштами, документами, дають паролі і явки своїх зв’язкових в Україні.

Щоправда, представники, які повернулися з-за кордону, привезли звідти і певні невтішні вісті. Зокрема, що українська еміграція в значній мірі дезорієнтована, що існують суперечності між Петлюрою і Тютюнником, і це може негативно позначитися. Але нікуди було діватися. З весни 1921 року два повстанські центри починають готувати загальне повстання. Готуватися до такого рішучого бою, який мав би вирішити: чи буде відновлена Українська держава чи Україна буде колонією Кремля.

Схема організації повстанської мережі в Україні у 1921–1922 роках
Схема організації повстанської мережі в Україні у 1921–1922 роках

– А наскільки сильні були антибільшовицькі настрої в Україні та наскільки активним був повстанський рух навесні 1921 року?

Справжньою столицею повстанського руху був у той час Холодний Яр на Черкащині

– Тут маємо відзначити, що антибільшовицький повстанський рух – це не така собі стала величина. Він змінювався – збільшувався чи зменшувався – в залежності від певних обставин. Зрозуміло, що взимку частина повстанців розходилася по домівках, лише частина залишалася в криївках. Навесні повстанський рух упродовж 1919– 1921 років завжди збільшувався. На час весняно-польових робіт частина повстанців поверталися на свою землю працювати. Але коли мали проводитися якісь військові операції, повстанці поверталися до своїх загонів і продовжували боротьбу з більшовицькими окупантами.

Дані дозволяють стверджувати, що весною 1921 року в повстанських лавах перебувало близько 30-40 тисяч бійців. Приміром, командування Київського військового округу весною 1921 року стверджувало, що на території округу продовжують боротьбу більше 25 масштабних петлюрівських загонів. Справжньою столицею повстанського руху був в той час Холодний Яр на Черкащині. Його представники, які прибували до ЦУПКОМу в Київ, стверджували, що активних повстанців є 4-6 тисяч, а в разі потреби цю чисельність можна збільшити до 30 тисяч. Чекісти у своїх звітах за 1921 рік наводять цифру у 40 тисяч повстанців, які ведуть боротьбу з радянською владою.

– А наскільки були сильні антибільшовицькі настрої в Червоній армії? Адже в березні 1921 року сталося Кронштадтське повстання, причому там була помітною участь українців. А на території України в підрозділах Червоної армії можна говорити про антибільшовицькі настрої?

На території України в 1921 році були зосереджені частини, які здебільшого формувалися в Росії, і в яких понад 80% становили росіяни

– Звичайно, можна говорити. Але тут треба розуміти таку особливість. Колись історик Людмила Гриневич опублікувала документ, який показує, що на території України в 1921 році були зосереджені частини, які здебільшого формувалися в Росії, і в яких понад 80% становили росіяни. Водночас місцеві частини, які формувалися з українців, в значній мірі були налаштовані вороже до більшовицької влади і там були сильні петлюрівські настрої.

Зокрема, з ЦУПКОМом активно співпрацювала підпільна організація Січових стрільців, яку створили у Другій київській школі червоних старшин. Чекісти також доповідали, що ЦУПКОМ має зв’язки з військовою частиною в Умані. Тому, безумовно, можна стверджувати, що частина військових з симпатією ставилися до українською державності і готові були виступити проти радянської влади.

Однак упродовж літа 1921 року відбувається нищення повстанської мережі. Багатьох повстанських отаманів було заарештовано, до підпільної мережі було запроваджено чекістських агентів. І водночас у тих військових радянських частинах проводилася сувора фільтрація – встановлення людей, які потенційно можуть перейти на бік УНР і виступити проти радянської влади. Це ще раз підтверджує, що такі випадки були, і що ці настрої були сильними.

– Відомий письменник Микола Островський у своєму знаменитому романі «Як гартувалася сталь» так описує підготовку до повстання:

«У місті (йдеться про Київ. – ред.) назрівала буря. Про її наближення знали ті, хто входив до міста з усіх кінців, погано ховаючи гвинтівку під мужицькою свиткою. Знали й ті, хто під виглядом мішечників приїздив на дахах вагонів і йшов не на базар, а ніс мішки до записаних в його пам’яті вулиць і будинків. Якщо ці знали, то робочі квартали, навіть більшовики не знали про наближення грози. Було в місті лише п’ятеро більшовиків, що знали про всі ці приготування. Рештки петлюрівщини, загнані Червоною армією в білу Польщу, в тісній співпраці з іноземними місіями у Варшаві готувалися до участі у повстанні. Із решток петлюрівських полків тайно формували рейдову групу.

У Шепетівці центральний повстанський комітет також мав свою організацію. До неї увійшло 47 осіб, з яких більшість – активні контрреволюціонери, в минулому довірливо залишені місцевою ЧК на волі… У великому місті – центрі майбутнього повстання – у найглибшій конспірації зосереджувалися офіцерські сили, у приміські ліси стягувалися бандитські шайки. Звідси розсилали перевірених «зубрів» до Румунії і до самого Петлюри».

Наскільки ця картина, яку намалював Островський, близька до реальності?

– Ця цитата Островського порушує питання щодо тих письменників, які сприяли становленню радянської влади і сприяли радянській пропаганді. Зараз пам’ятки і топоніми, названі на їхню честь, підлягають декомунізації. І ця цитата пояснює чому. Бо це абсолютне неприйняття української держави, а натомість це пропаганда радянської влади.

Чекісти досить швидко вийшли на слід ЦУПКОМу й запровадили своїх сексотів до підпільної мережі

Разом із тим, треба відзначити, що ця картина змальована доволі реально. Навесні 1921 року Партизансько-повстанський штаб у Польщі поділив територію України умовно на 5 повстанських груп і 22 повстанські райони. І на чолі кожного з цих районів і груп були призначені повстанські керівники, які мали на місцях готувати загальне повстання.

Повстанських комітетів, повстанських організацій на місцях було дуже і дуже багато. І навіть після того, як у червні-липні відбувся розгром підпільної мережі, станом на серпень 1921 року в Партизанському штабі Тютюнника були дані про те, що в Україні продовжують боротьбу 40 партизанських загонів і 28 повстанських організацій. Тому картина, змальована Островським, реальна. Невдоволення радянською владою на місцях було дуже велике.

Повстання мало розпочатися у травні 1921 року з того, що з території Польщі наступають українські війська. І цей виступ мав стати сигналом для місцевих повстанських сил

– А яким, власне, мало бути це повстання?

– За планами, які розробляли Петлюра і Тютюнник, повстання мало розпочатися навесні 1921 року. Перший наказ про повстання датується 12 березня 1921 року. В ньому Петлюра і Тютюнник закликають повстанські сили готуватися до останнього вирішального бою і не проводити спонтанних, нескоординованих акцій, оскільки це шкодить загальній справі. Відповідно до цього наказу, повстання мало розпочатися у травні 1921 року. І розпочатися воно мало з того, що з території Польщі наступають українські війська. І цей виступ мав стати сигналом для місцевих повстанських сил, які по всій Україні мали підняти загальноукраїнське повстання.

У травні 1921 року Генштаб Польського війська не надав обіцяного озброєння

Однак згодом довелося від цих планів відмовитися з цілої низки об’єктивних та суб’єктивних причин. Одна з головних – це те, що в травні 1921 року Генштаб Польського війська не надав обіцяного озброєння. Тому час повстання довелося відкласти до осені 1921 року, що відіграло негативну роль. Оскільки влітку відбулося знищення ЦУПКОМу і низки повстанських організацій із ним пов’язаних, було ліквідовано цілу низку партизанських загонів. Відтак восени 1921 року повстанці не могли надати істотної підтримки українським військам, які вирушили у Другий зимовий похід.

До викриття ЦУПКОМу, з одного боку, призвела зрада, а з іншого – необачність

– А завдяки чому чекісти викрили ЦУПКОМ і фактично зіграли на випередження?

– Чекістські інформатори впродовж весни 1921 року подавали розрізнені відомості про існування підпілля. До викриття ЦУПКОМу, з одного боку, призвела зрада, а з іншого – необачність.

На слід ЦУПКОМу одночасно вийшли Київська і Єлизаветградська ЧК. У Києві в червні 1921 року ЦУПКОМ зрадив один із його членів, який відповідав за військові справи, студент Олександр Грудницький. Він з’явився до командира більшовицького полку і вказав місце перебування штабу отамана Юліана Мордалевича. Чекісти оточили хутір неподалік Бородянки. В результаті бою їм вдалося захопити зв’язкового отамана, а самому Мордалевичу дивом вдалося врятуватися. Однак незабаром чекісти запропонували йому помилування, якщо він припинить боротьбу. І він на ці вмовляння піддався. Тим часом Олександр Грудницький виказав інших членів повстанського комітету, і вже з 18 червня в Києві чекісти проводять арешти.

У серпні 1921 року, в Києві відбувся суд, який засудив 130 учасників ЦУПКОМу, 45 з яких до вищої міри покарання – розстрілу

Із повстанським комітетом була тісно пов’язана підпільна організація Січових стрільців у Другій київській школі червоних старшин. Один з її представників вирушив для вербування кадрів до Єлизаветграду, де зустрів свого давнього знайомого Сергія Даниленка-Каріна. У той момент він був чекістський сексотом, а пізніше став відомим чекістом, який долучився до нищення УАПЦ та УГКЦ і посів командні посади в українських радянських карально-репресивних органах.

Натрапивши на слід ЦУПКОМу, київські та єлисаветградські чекісти працювали якийсь час паралельно, а потім об’єднали свої зусилля. Вже у другій половині червня 1921 року в Києві починаються арешти. А масштабна операція з захоплення повстанців-підпільників відбулася в ніч з 30 червня на 1 липня. Зокрема, схопили багатьох курсантів Другої школи червоних старшин і практично усіх членів ЦУПКОМу. У серпні 1921 року, в Києві відбувся суд, який засудив 130 учасників ЦУПКОМу, 45 з яких до вищої міри покарання – розстрілу.

– Тобто зволікання з початком повстання фактично мало фатальні наслідки?

– Звичайно. Треба віддати належне, ЧК працювало досить ефективно, мало інформаторів у різних сферах. І чекісти досить швидко вийшли на слід ЦУПКОМу й запровадили своїх сексотів до підпільної мережі. І це дало змогу викрити не тільки повстанців у Києві, не тільки членів ЦУПКОМу, але й вийти на підпільні сили в регіонах. Бо слідом за Києвом арешти відбулися по Київщині, Черкащині, Чернігівщині. І таким чином базу для загального українського повстання було зруйновано. Більше того, завдяки цьому виникла можливість створювати фіктивні повстанські організації та від їх імені встановлювати зв'язок з Тютюнником, що, зрештою, призвело до його арешту в 1923 році.

  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

XS
SM
MD
LG