Шквал новин з усього світу, пов’язаний з епідемією коронавірусу, фактично залишив поза увагою українського суспільства оприлюднення ініціатив групи інтелектуалів з України, Росії та Європейського Союзу з приводу масштабного врегулювання відносин між Україною та Росією і Заходом та Росією.
Власне, воно й не дивно: у той час коли члени комісії «Правда, справедливість та відновлення миру між Росією і Україною, спільно з Європейським союзом» опублікували свої пропозиції, якраз розгорнулося трагікомічне шоу, влаштоване чинною владою у Нових Санжарах, куди були доставлені на обсервацію – без належної інформації, без підготовки місця проживання, без узгодження з місцевою владою – евакуйовані з Китаю українські громадяни та декілька громадян інших держав.
А тим часом ідеї, висловлені членами зазначеної комісії, варті уваги. Не в останню чергу тому, що втілення деяких із них, як на мене, може нести для України і світу загрозу не меншу, ніж пандемія коронавірусу.
Переказувати всі ці ідеї наразі немає потреби: на сайті Радіо Свобода опублікована «Заява інтелектуалів: 36 пропозицій для справедливого миру між Росією і Україною», тож усі охочі можуть детально ознайомитися як із цим текстом, так і з коментарями читачів сайту до нього (часом, як на мене, вельми проникливими). Тому зупинюся насамперед на тій частині ідей і пропозицій, що стосуються Криму.
Почнімо з преамбули документа, де міститься чимало начебто правильних формулювань: «гібридна війна між Росією і багатьма країнами не може бути вирішена через політику фейкового нейтралітету й умиротворення», «Росія… повинна… виправити кривду, допущену щодо своїх сусідів», «закон, коли він ґрунтується на принципах поваги до людини, коли його живить здатність до вдосконалення і коли він твердо охороняється, є більш потужним і тривалим, ніж логіка насильницького панування» тощо. Але вчитаймось уважніше: «…Причетність російської держави до анексії Криму та до дестабілізації Донбасу була визнана всіма країнами Європейського союзу, рішуче засуджена та покарана санкціями країнами переважної більшості ООН та Ради Європи». Нічого собі! Виходить, якийсь таємничий «хтось» анексував Крим і дестабілізував (лише дестабілізував, не більше) Донбас, а Росія до цього всього була тільки причетна…
Ну-ну. Подивіться на випущені у Москві мапи Криму, прочитайте Конституцію РФ – і ви переконаєтесь, що цей «хтось» називається Росією. А на Донбасі, якщо хто не знає, з боку «ЛДНР» діють два армійські корпуси, прямо підпорядковані російському генштабу. Що ж стосується про покарання з боку Ради Європи, то після тріумфального повернення Росії до парламентської асамблеї цієї організації вести мову про санкції з її боку якось не дуже випадає, чи не так?
І наступне. «Ми виходимо з того, що для побудови майбутнього миру і стабільних добросусідських відносин між двома державами [Україною і Росією – С.Г.] потрібен діалог, що базується на цінностях та принципах, які поділяють усі сторони, що є рівноцінними і рівноправними партнерами, які поважають державний суверенітет, принцип непорушності кордонів у Європі, верховенство права, свободу совісті та гідність кожної людини».
Агов, про яку Росію тут ідеться? Принаймні, не про ту, що сусідить з Україною та Грузією, не про ту, що окупує частину Молдови і розгорнула шалену пропагандистську кампанію проти «гейропейців», «піндосів» і «чучмеків»…
Тепер про конкретні пропозиції. У розділі «Санкції», зокрема, читаємо: «Встановлення поступового процесу реагування у разі ескалації конфлікту з особливим посиланням на Європейську конвенцію з прав людини».
Якщо жертви посилили опір, це не «ескалація конфлікту», вони мають право на опір
Що таке «ескалація конфлікту»? Є агресор – і є жертви агресії. Якщо жертви посилили опір, це не «ескалація конфлікту», вони мають право на опір. Тобто треба прямо вказувати на агресора; ну, а «поступовий процес реагування» ‒ це просто-таки знущання з жертви агресії. Ми це вже проходили; реагування має бути блискавичним, жорстким й ефективним, усе інше – це різновид політики «умиротворення» тоталітарних агресорів у 1930-ті роки.
Пропозиції про те, що «країни-члени НАТО повинні прискорити інтеграцію України до НАТО» і про «впровадження Чорноморського пакету заходів НАТО» можна тільки вітати, але за ними йде інша – про «затвердження в країнах ЄС чіткого законодавства про притягування до відповідальності у разі дезінформації та виступів, що пропагують ненависть». А як же бути з ненавистю до агресорів й окупантів, до убивць у ворожих мундирах?
А тепер перейдімо до розділу, присвяченого Криму. Наведу його повністю:
«Підготовка майбутнього миру до міжнародно визнаного Криму
а. Точний моніторинг переслідувань національних та релігійних меншин Криму;
б. денуклеаризація півострова Росією в обмін на поповнення питної води та електроенергії Україною;
в. організація міжнародної конференції з питань Криму з метою нового референдуму в рамках мандату ООН та ОБСЄ. Потім буде застосовано процес, подібний до виконання Мінських угод на Донбасі».
До Мінських угод ми ще повернемося. А тепер про конкретні пропозиції – знизу вгору.
Що означає «новий референдум у рамках мандату ООН та ОБСЄ»? А коли це відбувся «старий референдум»? Невже йдеться про те дійство, що провели у Криму окупанти та їхні місцеві маріонетки? Чудово! Визнаємо те дійство, ще й освятимо його згадкою про ООН й ОБСЄ. До речі, з тексту та контексту випливає: референдум буде проведений без виведення російських окупаційних військ. Чи я помиляюсь? І взагалі: ООН й ОБСЄ проводитимуть референдум про те, чи належить Крим Україні…
Положення про «денуклеаризацію півострова Росією в обмін на поповнення питної води та електроенергії Україною» означає, що Росія вивезе корабельні й авіаційні ракети з ядерними боєголовками кудись у район Новоросійська, натомість Україна забезпечить російські військові бази водою й електрикою. А для цього слід підписати відповідні угоди з російськими державними структурами, що означатиме юридичне визнання належності Криму Росії. На додачу повернути ядерні боєприпаси до Криму можна за пару годин (якщо йдеться про літаки) чи за добу (коли йдеться про кораблі), і зупинити таке повернення можна тільки силою. Хто стане такою силою?
Положення про «точний моніторинг переслідувань національних та релігійних меншин Криму» ‒ єдине місце документа, де міститься хоча б натяк на існування кримськотатарського народу
І нарешті. Положення про «точний моніторинг переслідувань національних та релігійних меншин Криму» ‒ єдине місце документа, де міститься хоча б натяк на існування кримськотатарського народу. Лише натяк, на більше кримські татари, схоже, не заслужили. А вони є не лише жертвами геноциду, не лише т.зв. «корінним народом» півострова; вони – державотворча нація з тривалою історією і традицією, а зовсім не одна з «меншин». У преамбулі не сказано, чи брали участь кримськотатарські інтелектуали у підготовці документа. Боюся, що ні. А без них такі тексти нічого не варті. Ба більше: вони повинні мати право вето на пропозиції, що стосуються Криму. Все інше – тільки псевдоінтелектуальна та політично небезпечна клоунада.
А тепер повернімося до т.зв. «Мінських угод» (чому так званих – тому, що під оглядом міжнародного права це не більше, ніж декларації про наміри, не ратифіковані Верховною Радою України). Серед пропозицій – «тимчасова адміністрація ООН + ОБСЄ на Донбасі», «постійне припинення вогню і демілітаризація Донбасу», «організація референдуму на Донбасі під контролем ООН та ОБСЄ зі спостерігачами, що не походитимуть з країн конфлікту», «втілення закону про децентралізацію уряду України в регіонах, які прийняли його легітимність».
Росія майже весь час була імперією – навіть за СССР (Горбачов: «наша соціалістична імперія»), а в російській культурі панувала імперська напрямна, хоча часом і прикрашена гарними художніми та філософськими вихилясами
Останнє положення – це свого роду вишенька на торті. Тобто, якщо говорити прямо, «народу Донбасу» надається право виходу зі складу України шляхом референдуму, який проходитиме під міжнародним контролем, але без декомунізації, денацифікації і дерусифікації регіону. Останнє вкрай важливо тому, що Росія майже весь час була імперією – навіть за СССР (Горбачов: «наша соціалістична імперія»), а в російській культурі панувала імперська напрямна, хоча часом і прикрашена гарними художніми та філософськими вихилясами. Ну, а «постійне приниження вогню» неможливе без введення потужного миротворчого контингенту на Донбас, загальною чисельністю, за оцінками експерті, у 50-55 тисяч багнетів із важкою зброєю та авіацією. Без цього, як показав досвід шести років, усі «припинення вогню» являли собою тільки флер на діях російських окупантів.
Гуманітарну частину пропозицій дозволю собі «винести за дужки» ‒ вона має бути предметом спеціального розгляду. Зауважу лише, що спільний посібник з історії України та Росії навряд чи може стати фактом не в останню чергу через принципово різні підходи до російської політики у Криму. Чи здатні російські інтелектуали визнати себе нащадками колонізаторів, а державу свою – агресивною колоніальною імперією? Сумніваюсь. А 90 років тому у першому виданні «Большой советской энциклопедии» була, між іншим, детально описана брутальна колоніальна політика росіян у завойованому Криму та нищення ними кримських татар. Нинішні ж російські, європейські й українські (!!!) інтелектуали – члени комісії «Правда, справедливість та відновлення миру між Росією і Україною, спільно з Європейським союзом» навіть не згадали кримськотатарський народ.
Отака правда і справедливість.
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
