Молодий лідер України Володимир Зеленський влип між молотом агресії Володимира Путіна і ковадлом вимог Дональда Трампа – про це пише щоденник The New York Times у редакційній статті. Інше нью-йоркське видання, The New York Review of Books, стверджує, що колишній генпрокурор Юрій Луценко дав можливість потенційному життєво важливому свідкові в розслідуванні спецпрокурора Роберта Мюллера Костянтинові Килимнику втекти до Росії, щоб до нього не змогли дістатися США. А про ще одного колишнього генпрокурора України, Віктора Шокіна, пише британський щоденник The Guardian: розмови в Києві з людьми, які знали Шокіна, показують іншу картину, ніж змальована Трампом у розмові з Зеленським.
Молодий лідер України Володимир Зеленський влип між молотом агресії Володимира Путіна і ковадлом вимог Дональда Трампа – про це пише щоденник The New York Times у редакційній статті. Редколегія видання нагадує, що в телешоу з назвою «Слуга народу» актор-комік Зеленський грав шкільного вчителя Голобородька, який став президентом і рішуче боровся з корупцією.
Тепер сумнозвісний виклад змісту розмови Зеленського з Трампом викликає збентеження: адже український керівник з ентузіазмом принижувався перед Трампом, називав його «великим учителем», слідом за ним обливав грязюкою європейських лідерів, лаяв посла США й обіцяв працювати над розслідуваннями, що їх Трамп хотів домогтися задля своїх політичних цілей. «Чи в цій виставі Зеленський виявив свою власну сутність, а чи то його персонаж Голобородько наразився на грубу реальність – важко сказати», – пише газета.
Як мовиться в коментарі, Зеленському передали, що прихильність Трампа коштує багато. І актор в Зеленському, мабуть, усвідомив це, завоювавши Трампа завдяки необхідному холопському підлабузництву й уклінному шануванню. І, з точки зору Зеленського, такий його підхід спрацював: відразу після того, як про цю розмову стало відомо, Білий дім розблокував військову допомогу Україні, яку раніше затримав, – хоча це сталося радше у відповідь на тиск Конгресу, ніж на непевні обіцянки Зеленського.
«Визнати дилему Зеленського, перед яким постав Білий дім, не здатний розрізнити національні і особисті інтереси, не означає виправдати його догоджання чи його образи на адресу щедрих європейських добродійників або доброзичливих американських дипломатів, які щиро намагалися знайти способи допомогти його країні. Врешті, він не прогнувся перед проханням посланців Трампа письмово пообіцяти провести розслідування проти Джо і Гантера Байденів і щодо кампанії 2016 року. Але він і не отримав того, чого прагнув найбільше – зустрічі високого профілю сам-на-сам із американським президентом у Білому домі. Зате, принаймні вдома і в Європі, він тепер мусить багато вибачатися і виправдовуватися», – пише редакція.
На думку видання, буде тільки гірше, якщо США й інші західні держави відвернуться від його адміністрації, якій лише п’ять місяців, через інцидент, у якому він очевидно був радше жертвою, ніж співучасником. «Бо тоді найбільшу вигоду отримає Путін, великими цілями якого завжди було заблокувати постання демократичної України і підірвати образ ліберальної демократії», – попереджає щоденник.
«Який би незграбний вигляд не мав Зеленський у ролі виконавця забаганок Трампа, то не його вина й не вина України, що Трамп спробував так цинічно схилити їх у свої схеми», – завершується редакційна стаття провідного американського видання.
Інше нью-йоркське видання, The New York Review of Books, публікує статтю, в якій стверджується, що в Державному департаменті США ще 2018 року зробили дослідження, яке лишається засекреченим: що тодішній генеральний прокурор України Юрій Луценко дав можливість потенційному життєво важливому свідкові в розслідуванні спецпрокурора Роберта Мюллера Костянтинові Килимнику втекти до Росії, щоб до нього не змогли дістатися США, після того, як у США федеральне велике журі присяжних обвинуватило Килимника в перешкоджанні правосуддю. Автор статті не пояснює, як він зміг познайомитися з секретним документом.
Як мовиться у статті, автори дослідження Держдепартаменту зробили його на підставі розмов із українськими посадовцями, прокурорами, а також джерелами в Національному антикорупційному бюро України. Саме останні й розповіли, що Луценко не тільки дозволив Килимникові втекти до Москви, а й зірвав кілька розслідувань щодо Пола Манафорта, у 2016-му керівника виборчої кампанії Дональда Трампа, стверджується у статті.
Як пише автор, тоді в Держдепартаменті навіть не розглядали такої можливості, що Луценко дозволив Килимникові залишити Україну як потурання всім, хто пов’язаний із Трампом, бо «тоді це видавалося неймовірним». Автор далі пише, що останніми днями стало відомо, що Трамп тиснув на Володимира Зеленського, щоб той «наказав своєму новому генпрокуророві розслідувати справи проти колишнього віцепрезидента США Джо Байдена і його сина Гантера… і щоб Зеленський відновив Луценка, якого Зеленський звільнив, на попередній посаді, погрожуючи затримати майже 400 мільйонів доларів військової і безпекової допомоги Україні» (так у тексті; хоча Зеленський домагався звільнення Луценка ще відразу після свого обрання, того врешті звільнила Верховна Рада 29 серпня, згадана ж розмова Трампа і Зеленського відбулася 25 липня; про названу американську допомогу в цій розмові взагалі не йшлося – ред.).
За словами автора статті, в телефонній розмові Трамп скаржився Зеленському на звільнення Луценка: «Я чув, що у вас був прокурор, який був дуже добрий, і його «прикрили», а це справді несправедливо. Багато людей говорять про це, про те, як прикрили вашого дуже доброго прокурора, і до цього були причетні деякі дуже погані люди» (на момент розмови Луценко ще не був звільнений, а ці слова Трампа тлумачать як згадку про іншого генпрокурора, Віктора Шокіна, який обіймав цю посаду до Луценка – ред.).
А про ще одного колишнього генпрокурора України, Віктора Шокіна, пише британський щоденник The Guardian. За словами кореспондента газети, Трамп у телефонній розмові з Зеленським говорив про колишнього генпрокурора як про добру людину, до якої поставилися несправедливо і звільнили, коли Джо Байден намагався зупинити розслідування щодо газової компанії його сина – але розмови в Києві з людьми, які знали Шокіна, показують іншу картину.
Журналіст нагадує, що «дика теорія змови», на якій Трамп ґрунтував свої твердження, – ніби Джо Байден домігся усунення Шокіна, щоб зупинити розслідування зловживань у газовій компанії його сина, – вже давно спростована: «Якщо коротко, просто не збігається хронологія: розслідування щодо «Бурісми», де працював Гантер, було заморожене на той час, коли Шокіна звільнили. Це також було б великою історичною аномалією. За 13 місяців перебування Шокіна на посаді не було засуджено жодного помітного діяча, жодного олігарха, жодного політика, жодного високопосадового бюрократа. Тож навряд чи він зламав би цю звичку саме з Байденами».
У статті згадано при цьому, що сам Шокін, навпаки, виступив на користь версії, яку викладає Трамп. У своєму свідченні, яке він дав у вересні в не пов’язаній із цим справі, яка стосувалася олігарха Дмитра Фірташа, він стверджував, що його звільнили через те, що він відмовився виконати пораду тодішнього президента Петра Порошенка зупинити розслідування щодо «Бурісми». Але, мовиться у статті, образ Шокіна як незалежного прокурора-борця не вкладається в картину, яку подали понад півдесятка його колишніх колег, у яких кореспондент узяв інтерв’ю для своєї статті.
За час перебування на чільних посадах Генпрокуратури – заступника генпрокурора і самого генерального прокурора – Шокін служив трьом президентам і намагався стати корисним усім трьом, пише газета. Найбільш незамінним він виявився для Порошенка, з яким він пов’язаний принаймні ще з 2001 року.
Серед іншого, ще один колишній генпрокурор Святослав Піскун, який 2002 року взяв Шокіна собі в заступники, заявив, що зробив це після серйозних наполягань Порошенка, на той час «другорядного олігарха» і заступника керівника фракції «Нашої України» в парламенті. «Порошенко прийшов до мене з чітким проханням і підписами сотні депутатів із його фракції», – розповів Піскун і додав, що ніколи не шкодував про це призначення і що Шокін тоді добре розслідував справи.
Удруге Шокін став заступником генпрокурора по тому, як 2004 року після Помаранчевої революції Порошенко перебрав контроль над впливовою Радою національної безпеки і оборони. А коли 2014 року Порошенко став президентом після революції Євромайдану, Шокін, на той час уже пенсіонер, втретє повернувся на посаду заступника генпрокурора, а через рік став генеральним.
І в цей третій прихід Шокіна до Генпрокуратури, каже багато хто, його ставлення до роботи можна змалювати як «відсутність агресії». Двоє з опитаних кореспондентом назвали Шокіна «лінивим», не зацікавленим у справжніх розслідуваннях; інші зазначали його схильність до дружби з олігархами з горілкою в сауні. Одне з джерел назвало Шокіна на посаді генпрокурора «не більш і не менш корумпованим», ніж ті, хто був до нього.
Тож підхід Генпрокуратури Шокіна до розслідування щодо «Бурісми» вписалося в добре розроблений шаблон корупції, сказав журналістові один із прокурорів. До часу втручання Байдена ні про яке активне розслідування й мови не було. До того ж розслідування щодо «Бурісми» стосувалося тільки періоду до приходу Гантера Байдена в цю компанію. Його остаточно закрили 2016 року.
Як стверджує Давид Сакварелідзе, який тоді був заступником Шокіна, ні сам Шокін, ні Порошенко не були зацікавлені в розслідуванні щодо Миколи Злочевського, власника «Бурісми». «Вони просто відкрили кримінальну справу, арештували якесь майно і почали домовлятися з корупціонером про хабар», – заявив він.
Тож до часу, коли Байден прибув до Києва у грудні 2015 року, щоб висловити свій сумнозвісний ультиматум, Шокін втратив підтримку майже всіх українців, за винятком 3,5 відсотка. Його відставки також вимагали багато депутатів. Одним із них був Єгор Соболєв, тоді депутат із фракції «Самопоміч» і голова парламентського антикорупційного комітету. Автор цитує слова Соболєва з одного з інтерв’ю західній пресі: «Ми бачили, що Шокін опанував мистецтво позбавлятися справ, роблячи вигляд, що розслідує їх, що він був символом неефективності й застою, що він був втіленням пострадянського прокурора».
