Доступність посилання

ТОП новини

«Якщо демократії себе не захистять, не буде свободи». Як спільно боротися проти дезінформації?


Акція біля будівлі телеканалу «112 Україна». Київ, 25 жовтня 2019 року 

Коли у березні 2014 року колишній заступник голови Державної думи Росії Володимир Жириновський написав листи до керівників дипломатичних відомств Польщі, Угорщини та Румунії з пропозицією ініціювати референдуми в західних областях України з перспективою подальшого приєднання цих територій, у столицях цих держав сприйняли цю пропозицію як курйоз.

Але подальші дії Москви показали, що там всерйоз працюють над тим, щоб розсварити Україну з її сусідами, розділити її територію, а якщо вдасться, то і підірвати стабільність у цих сусідніх державах та їхні європейські та євроатлантичні зв’язки. Як кажуть експерти, які брали участь у XII Форумі «Україна-Польща», певних успіхів Москва таки досягла. Але разом із тим з’явилося і розуміння, що гібридна війна ведеться не лише проти України, але і проти цілого західного світу.

Онлайн-конференцію організували Міжнародний фонд «Відродження» за організаційної підтримки Ради зовнішньої політики «Українська призма» та Фундації імені Стефана Баторія.

Скоординовані атаки на українсько-польські відносини базуються на історичних темах – експерти

Якщо з першого разу досягти поставлених цілей не вдалося, це не означає, що Кремль складає руки. Мета Кремля – зробити так, щоб східноєвропейські країни стали розсвареними між собою і були вразливішими до впливу Росії, говорить дослідниця з Українського кризового медіа-центру Олександра Цехановська.

«Незалежно, про яку країну йдеться, методи є схожими. Робота ведеться на двох рівнях. Перший – дипломатичний, коли напруга поміж державами збільшується. Тут є певні «успіхи». Українсько-угорські відносини є досить напруженими з тим, що Будапешт блокує засідання комісій Україна-НАТО. Другий рівень – це рівень суспільства. Він працює за методом рефлексивного контролю, коли люди, не усвідомлюючи цього, діють на шкоду собі та на користь агресорові. Створюється недовіра як у суспільстві всередині країн, так і поміж країнами. Історична ревізія відіграє тут дуже велику роль. У випадку України створюється образ Польщі як імперіалістичної держави, що має погані наміри щодо України», – говорить Цехановська.

Вона навела приклад одного польського псевдоексперта Якуба Корейбу, який є частим гостем російських пропагандистських телешоу, в яких він поводиться агресивно щодо України. Його посили, такі, як те, що «Варшава мала б захопити свої історичні території, починаючи зі Львова», швидко поширюються через інтернет в Україні, і це створює враження для багатьох українців, що такою є позиція польського істеблішменту, говорить українська дослідниця.

Подібна робота ведеться і з польського боку, говорить Ольґерд Сичевський із варшавського дослідницького центру Emerging Futures Institute. Базуючись на дослідженні інтернет-контенту, він говорить, що для того, щоб розсварити Польщу та Україну у період із січня 2018 року до квітня 2020 року з різних прокремлівських вебсайтів та акаунтів у соцмережах було здійснено серію з 5-6 скоординованих атак. Для того, щоб посіяти розбрат, використовувалися як теми історичних конфліктів, так і поточні події, які також можна було інструменталізувати, пов’язуючи з історичними наративами. Улюблених наративів, на яких базуються ці атаки, є декілька, говорить експерт.

Керівник МЗС Польщі Вітольд Ващиковський біля меморіалу воїнів УГА на Личаківському цвинтарі. Львів, 5 листопада 2017 року
Керівник МЗС Польщі Вітольд Ващиковський біля меморіалу воїнів УГА на Личаківському цвинтарі. Львів, 5 листопада 2017 року

«Львів має польську спадщину і має бути польським». Цей наратив використовується тоді, коли з’являються нові повідомлення про хуліганські атаки на польські пам’ятки чи коли говориться, що польські цвинтарі є занедбаними. Тобто наратив, що «Польща є жертвою», актуалізується поточними подіями, – говорить Сичевський. – Цей наратив приводить до іншого, пов’язаного з ним, що «українське суспільство є антипольським». Його актуалізують історії про марші Бандери чи навіть марші на День незалежності України, історії про те, як хтось співає антипольські пісні чи спалює польський прапор».

З сучасніших тем улюбленою є теза про те, що «український уряд стає дедалі більше антипольським, бо він наближається до правих груп у суспільстві», каже Сичевський. Різні маргінальні ЗМІ поширювали картинки про те, як праворадикальні групи співають упівські пісні і коментують це так, що «Порошенко підтримує праві групи, бо вони постачають людей, щоб воювати з росіянами на сході». За словами дослідника, ці теми є емоційними для багатьох людей у польському суспільстві, тому люди повірять у них навіть тоді, коли вони подаються на фейкових прикладах.

П'ятий президент України Перо Порошенко із дружиною Мариною (посередині) під час «Маршу захисників» до Дня Незалежності України. Київ, 24 серпня 2020 року
П'ятий президент України Перо Порошенко із дружиною Мариною (посередині) під час «Маршу захисників» до Дня Незалежності України. Київ, 24 серпня 2020 року
Крайньоправі та парамілітарні групи є особливо чутливими для цих меседжів
Ольґерд Сичевський

Ще один важливий наратив, що «Україна є невдалою державою», «вона неспроможна існувати як незалежна країна, тож Росія і Польща мають розділити її навпіл, бо і Україна – це не держава, і українці – не національність, а так собі, тенденція».

«Ця брехлива інформація поширюється через мережу прокремлівських сайтів, які пов’язані між собою та діють скоординовано, вкидаючи контент і поширюючи через фейкові та крайньоправі акаунти у соціальних мережах. Крайньоправі та парамілітарні групи є особливо чутливими для цих меседжів. І вільно чи невільно вони поширюють цю інформацію в мережі», – говорить польський дослідник. Особливу небезпеку, на його думку, становлять закриті спільноти в мережі Facebook, бо вони не модеруються, і там може передаватися будь-яка небезпечна для суспільства інформація.

Якщо поставлені цілі не досягаються суто інформаційними методами, прокремлівські сили можуть створити і інсценізацію конфлікту, як це було тоді, коли троє членів неонацистських та праворадикальних організацій із Польщі вчинили підпал угорського центру в Ужгороді в лютому 2018 року. Ця акція зачепила відразу чотири країни, наголосила Олександра Цехановська.

У результаті розслідування було встановлено, що гроші на цю акцію дав ультраправий журналіст Мануель Оксенрайтер. Він був членом парламентського штабу німецького крайньоправого політика Маркуса Фронмаєра, одного з лідерів ультраправої партії «Альтернатива для Німеччини», який пов’язаний із Кремлем через таких людей, як Олександр Дугін, який є ідеологом «русского мира», Сергій Глазьєв, радник президента Росії Путіна і Костянтин Малофєєв, олігарх, який контролює прокремлівські ЗМІ та російську агресію проти України, говорить Цехановська.

Як боротися з дезінформацією? Досвід України

Найбільший досвід боротьби з російською дезінформацією має, мабуть, український проєкт StopFake, який почав вивчати і боротися з брехливими російськими наративами з початком російської агресії проти України. Керівник проєкту, директор Могилянської школи журналістики Євген Федченко каже, що хоча його команда за ці роки добре вивчила російські інформаційні трюки, їм постійно доводиться мати справу з новими викликами.

Він вважає, що шлях спростування дезінформації, який обрали фактчекери, можливо, не є найоптимальнішим, бо спростування не доходить до аудиторії, яка є під впливом фейкової інформації.

Євген Федченко – директор Могилянської школи журналістики, учасник команди проєкту StopFake
Євген Федченко – директор Могилянської школи журналістики, учасник команди проєкту StopFake

На його думку, також недостатньо лише реагувати на російські фейки. Потрібно бути проактивнішим у боротьбі за інформаційне поле та об’єднувати зусилля різних країн, які накопичили вже подібний досвід, бо мають справу з застосуванням проти себе подібної тактики.

Щодо України, то, на думку Федченка, досвід показав, що держава повинна захищати своїх громадян від впливу підривної дезінформації. Зараз, на його думку, українські партнери зрозуміли, чому Україна заборонила російські соціальні мережі та російські ЗМІ, але на початку такого розуміння не було.

Розуміння, на думку іншого українського експерта, Володимира Єрмоленка з «Інтерньюз-Україна», прийшло після нападу на Капітолій. Підхід США до дезінформації у соцмережах змінився докорінно, коли Twitter, Facebook та інші закрили обліковий запис президента Дональда Трампа.

«Для західного суспільства це показало, якою є дилема поміж свободою і безпекою, з якою ми зіштовхуємося в Україні принаймні з 2014 року. Знайти баланс між свободою і безпекою є дуже важко, але його потрібно знайти, бо якщо демократії самі себе не захистять, то не буде свободи», – наголосив Єрмоленко.

Володимир Єрмоленко, український філософ, публіцист
Володимир Єрмоленко, український філософ, публіцист

Він каже, що був здивований, як того ж дня, коли Україна закрила проросійські телеканали, які пов’язують з олігархом Віктором Медведчуком, американське посольство висловило свою підтримку цьому рішенню. За його словами, Київ зараз ставить питання навіть не так про зміст мовлення цих телеканалів, як про те, звідки приходить фінансування. На його думку, тут уже не йдеться про правдиву чи неправдиву журналістику, як про те, що гроші на діяльність каналів приходять із країни-агресора.

За час, що минув із початку російської агресії проти України, стало зрозуміло, що дезінформація, фейкові новини чи інші інформаційні операції – це інструменти, за допомогою яких можна досягти хаотизації та дезінтеграції у суспільстві, говорить дослідник із Лондонської школи економіки Пітер Померанцев. Автор кількох книжок із дезінформації, він каже, що відкритість, плюралізм, свободу думки, інші принципи західного демократичного суспільства використовують для того, щоб підірвати його зсередини.

«З настанням цифрової ери з’явилося багато політичних груп, які хочуть контролювати політичну, інформаційну сфери, створюючи інформаційний хаос і при цьому їхні дії не суперечать законодавству, тож головне питання – як захиститися від цього», – говорить Померанцев.

Він вважає, що ЄС та інші західні країни мають думати про те, як на законодавчому рівні захищатися від ЗМІ, які націлені на дезінформацію, як захистити своїх громадян, щоб вони не стали жертвами націленої інформаційної атаки, і як демократії можуть діяти на випередження.

Що робити з дезінформацією, стає зрозуміло, а що робити з Росією?

Деякі позитивні кроки вже були зроблені. Євген Федченко, наприклад, навів позитивний досвід співпраці з Facebook, який запросив StopFake перевіряти інформацію та знаходити фейки. Також, на його думку, потрібні регуляторні кроки від урядів – потрібно визначити, хто є ЗМІ, а хто є поширювачем дезінформації.

Інші експерти вважають, що не все в українському досвіді варте копіювання. Наприклад, не всі погоджуються, що потрібно було закривати доступ до російських соцмереж, і що українці могли б продовжувати переконувати росіян у їхній неправоті в мережі «ВКонтакте». Також, замість того, щоб створювати Міністерство інформаційної політики, було б ефективніше, якби Київ фінансував недержавний сектор і громадські ЗМІ, кажуть деякі експерти.

На думку Пітера Померанцева, громадські ЗМІ – такі, які об’єднують національну аудиторію, подібно до того, як це робить чи в ідеалі мала би робити ВВС, – це також спосіб надати перевірену інформацію, доступну для всіх груп, на які зараз поділилося суспільство.

Пітер Померанцев, журналіст, дослідник
Пітер Померанцев, журналіст, дослідник

Багато інших учасників розмови наголошували, що деякі аудиторії є особливо вразливими для фейкових наративів, і тут недостатньо говорити про технології чи перевірку фактів – потрібні психологи і соціологи, які зможуть пояснити, чому деякі групи більш охоче слухають ці меседжі, замість того, щоб шукати фактично правильну інформацію, що робить ці групи суспільства легкою здобиччю дезінформаторів.

Єжи Помяновський із Європейської фундації для розвитку демократії, що в Брюсселі, вважає, що коли 50-70% населення вірять у пропаганду, зростає загроза нового авторитаризму, авторитаризму ХХІ століття. Виявляється, що суспільство не дуже бачить, що відбувається, і неспроможне самостійно протистояти токсичній інформації. Тому потрібно працювати з усім суспільством і поєднати зусилля урядів, і надавати підтримку незалежним ЗМІ та громадським організаціям.

На його думку, є проблема з тим, щоб налагодити міжнародну співпрацю, бо немає спільних ідей і доброї координації. Попри те, що вже давно стало зрозуміло, які є загрози, координації між ЄС і Америкою практично немає.

Як вважає Пітер Померанцев, із того часу, як він почав досліджувати питання дезінформації, стався величезний поступ у розумінні проблеми, того, наскільки важливою для функціонування демократії є правдива інформація, доведена до максимальної кількості населення. Однак якщо в питанні розуміння принципів інформації та комунікації поступ є, немає поступу у відповіді на запитання, що робити з Росією та її підривною діяльністю.

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондентка, ведуча, авторка програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Проводила тренінги для регіональних журналістів.

XS
SM
MD
LG