Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
На зустрічі з так званими «військорами» Володимир Путін з ентузіазмом і натхненням говорив про свою «спецоперацію» проти України, про підрив електромереж, про створення «санітарної зони» та інші мілітарні речі. Про що Володимир Путін не говорив – то це про людей.
Здавалося б, після звинувачень на адресу України, що це її дії призвели до обвалу греблі Каховського водосховища, Путін мав би розповісти своїм співрозмовникам, як Росія збирається вирішувати проблеми жителів Херсонської області – тієї області, яку він анексував. Але жодного інтересу до цього, схоже, російський президент не має. Втім, ми вже знаємо, як насправді вирішують проблеми людей, які опинилися в зоні затоплення, російські окупаційні війська – вони стріляють їм у спину.
Крим завжди цікавив Путіна виключно як військовий плацдарм. Буде там вода, не буде – здається, це його зовсім не турбує
Жодного слова Путін не сказав і про Крим. Здавалося б, саме він, а не керівники «нацистської України», мав би бути стурбований розвитком ситуації на півострові після того, як фактично припинив своє існування Північно-Кримський канал. І як тепер здійснюватиметься водопостачання Криму? Як функціонуватиме економіка півострова? Що робити людям? Але Крим, схоже, завжди цікавив Путіна виключно як військовий плацдарм. Буде там вода, не буде – здається, це його зовсім не турбує. Аби з Криму можна було б обстрілювати Україну, аби лише Крим вдалося зберегти під російським контролем як свідчення «перемоги над нацистами». А люди?
А люди, гадаю, не цікавили Путіна ніколи. Його правління починалося з трагедії підводного човна «Курск». Новий президент навіть не перервав відпустку, а потім відверто хамив дружинам загиблих підводників. Нині вже мало хто пам'ятає, що конфлікт Володимира Путіна та Бориса Березовського розпочався зовсім не з боротьби за владу, а після того, як контрольований олігархом «Первый канал» дозволив собі поставити питання про байдужість Путіна. Російський президент зробив з цієї історії простий, я б сказав, путінський висновок – треба не виявляти чи хоча б імітувати співчуття, а просто контролювати інформаційний простір.
Саме після загибелі «Курска» почалася тотальна «зачистка» телевізійних каналів. Про те, з якою байдужістю Путін відгукувався про долю заручників, які опинилися в пастці московського театрального центру на Дубровці, ми дізналися лише тому, що журналіст Леонід Парфьонов розшифрував репліки учасників наради у російського президента за допомогою сурдоперекладача. Гласність не завадила проведенню страшної спецоперації, а Парфьонов більше політичних програм на російських телеканалах уже не вів…
Дивуватися байдужості президента Путіна до майбутнього мешканців українського півдня чи Криму не варто
Тому дивуватися байдужості президента Путіна до майбутнього мешканців українського півдня чи Криму не варто. Це байдужість, вигодована всевладдям двох десятиліть його правління. Саме вона дозволяє Володимиру Путіну ставитися до людей як до пішаків у своїх політичних іграх. Саме вона спричинила війну в Україні і може призвести до нових воєн і нових страждань мільйонів людей, які Путін, цілком імовірно, навіть не помітить.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
