Крим.Реалії публікують другу частину інтерв'ю з головою Меджлісу кримськотатарського народу Рефатом Чубаровим. Раніше ми говорили про шляхи звільнення Криму та можливі компроміси за столом переговорів. Тепер обговорюємо те, чим зараз живе Крим та які нові виклики стоять перед кримськими татарами після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
«Люди чинять спротив»
– Чи немає відчуття, що через повномасштабну війну на материку Крим із його внутрішніми проблемами дещо випав з українського порядку денного?
Іншого завершення російсько-української війни, ніж відновлення суверенітету Української держави над Кримом просто немає в природі
– Усе, що робиться зараз в українській державі, пов'язане з одним прагненням – якнайшвидше завершити війну нашою перемогою. Цим і пояснюється, що події в окупованому понад 8 років тому Криму зараз відтіснені на другий план. Але це тимчасове явище, як тільки почнеться широкий контрнаступ ЗСУ на Півдні України, вся увага української та світової громадськості знову буде сконцентрована на Криму. Головне, щоб ми всі усвідомлювали, що іншого завершення російсько-української війни, ніж відновлення суверенітету Української держави над Кримом просто немає в природі. Ну і, звичайно, ми маємо сьогодні робити все, щоб те, що відбувається в Криму, не зникало з інформаційного простору.
Інформаційно-психологічний тиск, якого зазнають люди у Криму, після 24 лютого спрямований на те, щоб змусити їх мовчати, не виходити під суди, не демонструвати підтримку один одного.
Є, наприклад, така кампанія: підбираються фанатичні прихильники війни та Путіна і підсилаються до керівників різних організацій та «депутатів» з камерою в руці, яким під запис пропонують висловитися щодо т.зв. «спеціальної військової операції» (так у Росії називають повномасштабну війну проти України – КР). Людей шантажують тим, що покажуть їхню позицію. Зрозуміло, такі дії спрямовані на залякування кримського суспільства.
Зобов'язують різного роду керівників, учителів, лікарів виставляти на своїх сторінках у соцмережах не менше трьох постів на день, у яких висловлювалася б підтримка війни Росії проти України. Якщо ж людина сама не може писати тексти, їй пропонують перепостити відповідну інформацію з рекомендованих ресурсів.
І паралельно відбувається переслідування людей, які висловили свою незгоду з війною, арешти тих, хто підпадає під статтю дискредитації російської армії. У мене трохи застарілі дані, але за 2,5 місяці 69 людей у Криму було притягнуто до адмінвідповідальності за дії, що кваліфікуються окупантами як «дискредитація російської армії».
– Мені доводилося чути, що повномасштабна війна підштовхнула до протестів кримчан, які раніше не виявляли такої активності.
– Повномасштабне вторгнення російських військ посилило контроль і репресії в Криму з боку каральних органів окупаційної влади.
Через це в Криму зараз неможливі масові виступи його жителів проти російських окупантів. Ті ж, хто, перебуваючи далеко від Криму, намагаються ставити під сумнів чесність і порядність сотень тисяч жителів Криму, дорікаючи їм у тому, що вони, мовляв, не пускають під укіс поїзди з ворожою технікою, не влаштовують засідки на окупантів тощо, абсолютно не уявляють собі жорстокість окупаційного режиму, в умовах якого виживають жителі Криму, які залишаються вірними Українській державі. Достатньо згадати нещодавню серію масових арештів кримськотатарських адвокатів.
Втім, люди чинять спротив. Вони виходять на майдани на підтримку кримських політв'язнів, дають інтерв'ю про ситуацію в Криму українським та іноземним ЗМІ, розвішують листівки із закликами звільнення Криму від російських загарбників, зривають «рашистську» символіку. В цьому окремі прояви протесту бувають, звісно, дуже резонансні. Як, наприклад, історія Богдана Зізи. Але такі події не стали масовими.
Найменше, що має зробити людина, яка живе в Криму: вона не повинна ставати на бік зла
Найменше, що має зробити людина, яка живе в Криму: вона не повинна ставати на бік зла. А зло у сьогоднішніх подіях виявилося дуже виразно. Те, що робить Росія та її структури, те, що роблять окупанти у Криму – це зло. І людина має віддалитися від цього зла максимально – наскільки це можливо, щоб жити в Криму. І тим більше людина не повинна служити цьому злу. Наприклад, не можна писати листи на підтримку нового злочину Росії.
– Навіть якщо це може загрожувати звільненням?
– За відмову це зробити ще нікого не посадили та не розстріляли. Так, доведеться шукати іншу роботу, але не можна заохочувати до вбивства.
Науково доведено, що зраджуючи, зрадники усвідомлюють, що роблять
Є ті, хто вже переступив червоні лінії та закон. Вони найбільш небезпечні не тим, що вже здійснили, а своїми спробами залучити до спільників нових людей. Десь вони намагаються шантажувати, десь – тиснути, десь – переконати. Науково доведено, що зраджуючи, зрадники усвідомлюють, що роблять. Тому для них важливо, щоб вони не залишалися на самоті і поряд були такі ж зрадники, як вони.
Вибирати між добром і злом означає також максимально віддалитися від людей зі свого середовища, які служать окупантам. Навіть якщо ця людина – імам твоєї мечеть або священник твого приходу.
Крим втрачає людей
– Як оцінюєте можливість масових репресій у Криму з боку Росії за національною ознакою з огляду на те, що вся увага прикута зараз до війни на материку? Наприклад, насильницьке виселення, повторення того, що вже було в 1944 році?
– Звичайно, у Москві сидять убивці та параноїки. Однак поки що Москва все робитиме для того, щоб продовжувати утримувати під контролем багатонаціональне російське суспільство: татар, башкирів, бурятів, удмуртів, і уникати дій, які можуть бути сприйняті як початок знищення народів за етнічною ознакою. Але це лише мої міркування. Відомо, що кремлівські злочинці не керуються здоровою логікою. Згадайте висловлювання Путіна: «Навіщо нам такий світ, якщо там не буде Росії?» Вурдалаки, які правлять Росією, можуть наважитися в якийсь момент взагалі знищити людство, а не лише окремі народи.
– А чи можливий масовий відтік із Криму проукраїнських громадян?
– Він уже відбувається. Це одне з найнебезпечніших для майбутнього Криму явищ. Не всім, хто виїжджає, вдасться повернутися, не всі захочуть. Плюс велика кількість жінок і дітей виїхали за кордон із материка.
Завдання зібрати співвітчизників для нас тепер буде схоже на завдання повернутися до Криму з місць депортації
Завдання зібрати співвітчизників для нас тепер буде схоже на завдання повернутися до Криму з місць депортації. Наш народ скеровував усі зусилля на те, щоб повернутися. Багато людей проходили задля цього через в'язниці, страждання та поневіряння. Очевидно, ми маємо спрямувати свої зусилля на те, щоб допомогти людям знову зібратися на рідній землі. Для нас це буде проблемою номер один.
– Це нагадує ситуацію, в якій кримські татари перебували 45 років: з 1944 до умовного 1989.
– Справа в тому, що наше повернення було неминучим, бо цим займалися наші діди та батьки. Їх безпосередньо виселили – вони в одній особі були очевидцями депортації, потерпілими та спецпоселенцями.
Для нас було достатньо аргументу наших батьків, що без батьківщини ти не маєш майбутнього
А зараз нам потрібно буде знайти аргументи для молодих людей, які бачили світ, щоб вони пов'язували своє майбутнє зі збереженням своєї етнічної, мовної, культурної ідентичності, що, своєю чергою, буде неможливо, якщо не зберегти народ на своїй землі. Щоб космополітизм не став головним і визначальним у їхній поведінці. Крим має залишатися їхнім якорем.
Це для нашого покоління прив'язка до Криму була безперечною. Для нас було достатньо аргументу наших батьків, що без батьківщини ти не маєш майбутнього.
– А тепер чи не виходить навпаки: що на батьківщині ти не маєш майбутнього?
– В умовах окупованого Криму – це так. В умовах, коли ти не зможеш реалізовувати там свої елементарні права на мову, історію, культуру – так. Тому необхідно боротися та створити умови для рівної реалізації прав.
До 2014 року головною проблемою для нас було те, що декларована рівність реально не забезпечувалася жодним правовим інструментом. Тому для нас важливо, щоб у всіх людей у Криму була можливість на рівних користуватися своїми правами. А це неможливо, якщо ми не зможемо ухвалити закони, пов'язані з відновленням колективних прав кримськотатарського народу. У тому числі й насамперед – право на самовизначення у формі національно-територіальної автономії у складі Української держави.
– Ймовірно, цього літа будуть у Криму винесені вироки у справі першого заступника голови Меджлісу Нарімана Джеляла та братів Ахтемових. Нещодавно адвокат Микола Полозов написав, що судді планують якнайшвидше виписати обвинувальний вирок і спокійно піти у відпустку. Чого чекати?
– У сьогоднішніх реаліях, зрозуміло, нічого доброго я не чекаю. Ті статті, за якими звинувачують Нарімана Джеляла, Азіза та Асана Ахтемових, передбачають позбавлення волі до 20 років. І зрозуміло, що окупанти не стримуватимуть себе при ухваленні рішення. Зрозуміло, що ця справа сфабрикована, незаконна і не що інше, як терор.
Крим буде звільнено набагато раніше, ніж цього хотіли б у Кремлі
Окупанти добре усвідомлюють роль Нарімана та його вагу у кримськотатарському співтоваристві. Наріман є одним із нових типів кримських татар, світогляд яких формувався в умовах повернення до Криму. Такі люди вільні від багатьох старих методів і прийомів, характерних для нашого покоління. Наріману і таким, як він, і за знанням, і за характером, і за світоглядом, легко буде знаходити вирішення багатьох питань спільного співіснування в українському Криму. Окупанти це розуміють, тому вони не шкодуватимуть його. Однак я переконаний, що всі, хто сьогодні отримує такі величезні терміни, не весь цей термін перебуватимуть у місцях позбавлення волі. Крим буде звільнено набагато раніше, ніж цього хотіли б у Кремлі.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://krymrgbcrlvrexoeaqjy.azureedge.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
