Доступність посилання

ТОП новини

«Зачистять те, що влада бачити не хоче»: російський закон про фейки та Крим


Під час акції за свободу інтернету в столиці Росії. Москва, 10 березня 2019 року

У Росії 29 березня набули чинності закони про покарання за поширення фейкових новин та ображання влади. Їхню дію російські чиновники поширюють і на анексований Крим. Публікація неправдивої інформації з різними параметрами тягне за собою великі штрафи від 30 до 500 тисяч рублів ‒ залежно від статусу порушника.

Як борються з маніпуляціями в ЗМІ у світі та Україні? За якою процедурою стануть оцінювати фейкову інформацію? І чи є у кримчан можливість уберегтися від дії нового закону? Ці та інші запитання в студії Радіо Крим.Реалії обговорюють ведучий Сергій Громенко та автор книги «Прес-машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму», український журналіст і медіаексперт Юрій Луканов, а також медіаюрист, директор російського Центру захисту прав ЗМІ Галина Арапова.

‒ Чи можлива в принципі свобода слова, журналістських висловлювань на території Криму, Юрію?

Луканов: В окупованому Криму, як у Радянському Союзі, дозволено критикувати тільки окремі недоліки. У Росії і так свобода слова істотно обмежена, а в Криму це виявляється особливо жорстко. Просто той «референдум», який проводили у 2014 році для відділення від України, був фейковим, проводився під дулами автоматів. Виникає багато запитань, є багато незгодних, і росіяни зацікавлені в тому, щоб заткнути рот їм усім. Набуття чинності новим законом, природно, приведе до нових репресій проти тих, хто захоче вільно висловити те, що не сподобається владі. Вони займаються пропагандою для нас, а для себе встановили дуже жорсткі рамки.

‒ При цьому боротьба з фейковими новинами триває в усьому світі, і відповідні закони вже ухвалені у Франції, Німеччині та Єгипті. Росія посилається як раз на ці приклади.

Луканов: Як то кажуть, на злодієві й шапка горить. Всі ці закони були ухвалені, тому що Росія веде активну пропаганду на території інших країн. Очевидно, вони усвідомили загрозу того, що Росія веде політику на розкол західного товариства. Усередині ж країни ухвалюють закони не для того, щоб не було фейкової журналістики, яку самі ж і продукують, а щоб боротися з неугодними.

‒ А ви що думаєте про мотивацію ухвалення подібних законів, Галино?

Арапова: Влада просто не хоче, щоб суспільство обговорювало значущі питання, щоб висловлювало власні версії щодо подій, які його хвилюють. Ухвалення закону про фейки мотивували тим, що під час трагедії в Магнітогорську люди мали нахабство обговорювати інші, неофіційні версії, зокрема, що це був теракт. У положеннях закону сказано, що карати будуть не за будь-який фейк, а за ту недостовірну інформацію, яка може викликати загрозу життю та здоров'ю людини, а також ‒ що звучить дуже дивно ‒ створити загрозу перешкод у функціонуванні транспортної, соціальної інфраструктури, кредитних організацій. Всі юристи та журналісти вже зламали голови: це що, тепер не можна буде писати про можливе відкликання ліцензії у банку? Це ж може створити таку загрозу. Всі ці формулювання викликають відчуття, що обговорювати онлайн можна тільки офіційну версію. Адже це стосується не тільки розповсюджувачів інформації, а будь-кого, хто онлайн висловлюється з цього питання.

‒ У законі написано, що ступінь достовірності новин і реальність загрози визначатиме генеральний прокурор, а оскаржити його рішення можна в суді за адресою Генпрокуратури. Це що ж, він буде переглядати всі пости в соцмережах?

Ці закони покликані зачистити інформаційне поле
Галина Арапова

Арапова: Генпрокурор не буде займатися порушенням адміністративних справ про штрафи для користувачів Інтернету. Він буде ухвалювати рішення про блокування цих публікацій онлайн. Ми як юристи-практики відмінно знаємо, що доведення достовірності інформації займає кілька судових засідань. Як генпрокурор буде ухвалювати рішення про достовірність або недостовірність інформації, абсолютно незрозуміло, а блокування при цьому набуває чинності негайно. Втім, він ще з 2013 року може ухвалювати позасудові рішення про блокування публікацій через низку підстав, зокрема, наприклад, коли є заклики до масових безладів, до екстремістської діяльності. Там теж все відбувається без перевірки. В принципі, обидва ці закони ‒ і щодо фейків, і щодо неповаги до влади ‒ покликані зачистити інформаційне поле від того, що влада бачити не хоче. Очевидно, під це підпадуть журналістські розслідування тощо.

‒ Пане Юрію, а чи варто Україні в умовах протистояння російській пропаганді ухвалювати свій закон про боротьбу з фейками?

Луканов: Просто журналісти мають знати, якщо вони транслюють недостовірну інформацію, то, скажімо, політик може звернутися до суду й вимагати від них спростування та компенсації, як зробив це український президент Петро Порошенко з BBC. Незважаючи на те, що є дуже якісні розслідування, є й лобіювання інтересів, замасковане під розслідування. Щодо закону ‒ складне запитання. Коли такі розслідування публікують, політики постійно намагаються просунути норму про кримінальну відповідальність за фейки, але я категорично проти. Але, може бути, якісь штрафи можливі, хоча, з іншого боку, у нас законодавство непогано регулює ці відносини. Втім, це все одно предмет дискусії.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ



XS
SM
MD
LG